У пов╕тр╕ вис╕в характерний хвойний запах, але ╕ в╕н з часом почав зникати, поступившись запаху кв╕т╕в. Галявини м╕ж деревами ставали б╕льшими, кудись зникла похмура кропива та ╕нш╕ непри╓мн╕ оку рослини. К╕лька раз╕в мен╕ траплялися дерев'ян╕ вулики, зроблен╕ з великих колод дерев. ╤ ось коли вже було близько полудня, я нарешт╕ ви╖хав до величезного красивому будиночка. Тут пахло пас╕кою ╕ було чутно характерне гуд╕ння бдж╕л.
З-п╕д невеликого нав╕су вийшов м╕цний чолов'яга, котрий котив перед собою невеликий бочонок ╕ щось тихенько насп╕вував.
-Доброго дня! - прокричав я, в╕дмахуючись в╕д настирливих бдж╕л.
-╤ тоб╕... Та ти не махай так! А то ужалять, ╕ св╕т б╕лий милим не буде.
Я зл╕з з коня ╕ прив'язав того до дерева, а сам не посп╕шаючи попрямував до медовара.
-Богдан? Мене звуть Бором, - представився я.
-Радий безм╕рно! - сердито огризнувся чолов╕к. - Ти в╕д ╤са╓ва?
Говорив в╕н р╕зко ╕ уривчасто, н╕би наказував. Та ╕ взагал╕, збоку здавалося, наче я йому був чимось зобов'язаний. Суворе смагляве обличчя медовара носило печатку яко╖сь неприв╕тност╕.
-Так, в╕д нього, - в╕дпов╕в я. - Рука допомоги.
-╤ року не минуло... Ну, проходь в будинок, зараз будемо сн╕дати, - наказав Богдан.
В╕н в╕дкотив бочку в сторону ╕, витерши руки об сорочку, рушив до дверей.
-Скаж╕ть, чого ви кликали.., - почав було я.
-Давай краще в будинок зайдемо, а там ╕ побалака╓мо, - Богдан в╕дмахнувся в╕д мо╖х питань ╕ ув╕йшов всередину хати.
Судячи з усього, медовар в╕дносився до того типу людей, як╕ зазвичай кажуть: "Ми сам╕ соб╕ господар╕". При цьому вони завжди знають "правильне" р╕шення, яке, до реч╕, було ╓диним ╕ не п╕ддавалося критиц╕. Вс╕ ╕нш╕ вар╕анти були або пох╕дними в╕д нього, або навпаки - помилковими. Все залежало в╕д настрою.
Ми пройшли в св╕тлицю ╕ Богдан р╕зким жестом запросив, в╕рн╕ше вказав де саме прис╕сти за ст╕л.
Я побачив в красному кутку на ст╕н╕ образ Святого Тенсеса, який вис╕в над запаленими св╕чками. Всередин╕ дому було достатньо св╕тла, яке проникало сюди кр╕зь величезн╕ в╕дкрит╕ навст╕ж в╕кна. Тут також пахло медом ╕ воском.
Господар почав накривати на ст╕л. Робив в╕н те з явною насолодою та знанням справи. В╕дчувалось, що до всього в житт╕ Богдан ставився ╜рунтовно, покладаючись т╕льки на себе. Я не пом╕тив в хат╕ ан╕ натяку на ж╕ночу руку. Проте назвати його помешкання занедбаним - так це швидше образити господаря. Не у всяко╖ хазяйки в хат╕ так прибрано та чисто.
Медовар витягнув ╕з печ╕ горщик ╕з гарячою тетер╕ю, заправленою затовченим салом. Прин╕с ╕з льоху товстелезну гурку, яку швидко нар╕зав на др╕бн╕ шматочки. Наламав хл╕ба, склав його навколо с╕льнички. А пот╕м зв╕дк╕лясь з'явилась ╕ зелена пляшка медухи.
-Дуже корисно... якщо в м╕ру, звичайно, - пояснив Богдан. - Та ще з травками.
Я посм╕хнувся: ще один любитель випити.
-Ви говорили, що бачили в л╕с╕ чужих людей. Так? - нахилився до нього.
-Було, - кивнув Богдан. В╕н прис╕в напроти, протягнув мен╕ ложку, а пот╕м д╕ловито розлив гор╕лку по зеленуватих скляних чарках. - Уже дн╕в десять минуло. Та ╕ до цього траплялося бачити... Ти, друже, ╖ж! На голодне пузо ╕ розмова грузне!
Медовар нахилив голову. Пробурмот╕в якусь молитву Святому Тенсесу, а пот╕м прийнявся за юшку. Я не став в╕дставати та ухопився за ложку.
Хвилина-дв╕ ми ╖ли мовчки. Тако╖ смачно╖ тетер╕, з╕знаюсь, не куштував. Чи то може я так зголодн╕в... Проте налягав на юшку, як свиня на брагу.
-Я з лугар╕в, - пов╕домив мен╕ Богдан. - У нас тетерю нав╕ть д╕ти вм╕ють готувати. А ти зв╕дк╕ля? Бачу, що не м╕сцевий, не св╕тол╕ський.
-╤нгос... Грьонефьелт-ф╕орд...
-Не бував, - захитав головою медовар.
Я вир╕шив повернутися до розмови, стосовно чужинц╕в.
-Тут недалеко проляга╓ С╕в╓р╕йський тракт, - говорив Богдану, одночасно ковтаючи юшку, - так, може, т╕ люди це лише як╕сь подорожн╕...
-Ось що, Боре, я тоб╕ скажу: купц╕в, або ╖м под╕бних, я за версту чую. ╤ на мисливц╕в вони теж мало схож╕.
-Тод╕ хто?
-Чужинц╕... Це були чужинц╕!
Сказано явно ╕з знанням справи. Богдан втупився мен╕ в оч╕, наче щось там вишукував.
-А вчора, - промовив в╕н згодом, - на п╕вденному сход╕, на передг╕р'ях, я бачив клуби чорного диму. Знаки, значить, комусь подають... Так╕, що ╕ сл╕пий побачить. Зда╓ться мен╕, що це темноводинц╕.
-А ви таке колись бачили? - я розгорнув зал╕зну клюку, котру в╕д╕брав у л╕совик╕в.
Богдан завмер та уважно поглянув на зброю. За мить в╕н потягнувся до не╖, подряпав н╕гтем ╖╖ поверхню, ╕, поцокавши язиком, промовив:
-Добра р╕ч!
-Мен╕ кажуть, що вона з хадагансько╖ стал╕.
-Хто тоб╕ те каже - не бреше! Але це не зброя ╤мпер╕╖.
-А хто ж ╖╖ зробив?
-Спитай щось полегше... Хоча, не виключено, що ╕ в ливарнях самого Н╓з╓бграду. ╤нше питання, яка мета... Тобто, кому потр╕бн╕ под╕бн╕ "╕грашки".
-Я знайшов це у л╕совик╕в.
-Оттаке! - Богдан здивовано хлопнув долонею по столу. - Ц╕каво!
-Отже, ви кажете, що навкруги вештаються та╓мнич╕ особи.
-Так, вони багато насл╕дили в л╕с╕... б╕ля озера...
-Ви ╖х в обличчя бачили?
-Вони були далеченько... Зна╓ш, Боре, у мене чомусь склалося таке враження, буц╕мто т╕ люди... т╕ чолов╕ки - воювали... Або мали в╕дношення до ратно╖ справи.
-Що вас наштовхнуло на под╕бну думку?
Богдан в╕дразу не в╕дпов╕в. В╕н взяв чарку, пот╕м кинув погляд вб╕к образу Тенсеса, ос╕нив себе святим знаменням, одночасно бурмочучи щось про спас╕ння, а пот╕м повернувся до мене ╕ хитаючи головою на чарку, промовив:
-Нумо, друже, будьмо!
Я п╕дхопив чарку та приклався до медухи. На в╕дм╕ну в╕д вчорашнього напою, цей був б╕льш лаг╕дним. Н╕чого горло не стискало, та ╕ дух не забивало.
-Для розб╕йник╕в, - заговорив Богдан, одночасно налягаючи на гурку, - занадто п╕дготовлен╕...
-Тобто, вони ветерани?
-Можливо... ц╕лком можливо. Я б ╕ до приказу не пов╕домляв, та ц╕ гади мен╕ бдж╕л потру╖ли. Видно т╕ вулики ╖м "гуляти" заважали. Мо╖ бдж╕лки, м╕ж ╕ншим, чужих не люблять... Ти, Боре, давай розберися. Треба, щоб все було чин чином!
-Розберуся, - кивнув я у в╕дпов╕дь. - А що скажете про Сот╕?
-Смердючку? А що про нього говорити? Баз╕ка та п'яниця.
-В╕н розпов╕да╓, що воював на Свят╕й Земл╕...
-Та облиш ти! Хто зараз цим не хизу╓ться! Воював! - Богдан в╕дкинувся назад ╕ ляснув долонею по столу так, немов муху прибив. - Знаю я цих вояк╕в. Були часи, ╖х з╕ Свято╖ Земл╕ натовпами прибувало. Хто спився, хто в люди вибився...
-А ви?
-А що я? Мен╕ в╕йна без потреби. У мене он - бдж╕лки. Справа прибуткова!
Тут Богдан знову розлив по одн╕й чарц╕ й махом випив свою порц╕ю. Його обличчя якось в╕дразу осунулось ╕ постар╕ло.
-Ти не думай, наче я скнара якийсь! - сухо промовляв медовар. - Я в С╕в╓р╕╖ у Вертишському остроз╕ сво╓... в╕дслужив... ╤ з орками, ╕ з гобл╕нами, та й ╕ншо╖ гидотою стикатися доводилося. ╤ смерть бачив часом таку, що не т╕льки д╕тлахам, а ╕ зр╕лому мужику не розкажеш.
Богдан знову квапливо налив соб╕, кинув "Будьмо", випив ╕ голосно крякнув. Його величезн╕ жовна заходили ходором. Медовар п╕дпер сво╖м кулачищем голову ╕ втупився в мене.
-Чого не п'╓ш? Не подоба╓ться? - прямо спитав в╕н.
-Та н╕... просто слухав, - ╕ тут же випив, щоб не ображати господаря. Трохи в╕ддихавшись, я у нього запитав: - ╢ як╕сь припущення, стосовно того, що ц╕ люди робили б╕ля озера?
-А я х╕ба з Розшукового приказу? - Богдан п╕дв╕вся та п╕д╕йшов до в╕кна. - Нема╓ н╕яких припущень... Та ╕ чого мен╕ ╖х роботи? Чи те моя турбота загадки розгадувати?
Ну, хоча б чесно, - посм╕хнувся я. ╤ тут же промовив: - Ще одне питання дозволите?
-Спробуй.
-Кажуть, у Б╕лому озер╕ якийсь Зубар з'явився. Ваших качок краде.
-Ой! Брехня все це! Водяники, засранц╕ лупат╕, балують.
-Нав╕що ╖м це?
-Щоб рибку по-дорожче продавати! Придумали отаку байку... наче с╕тки ╖м хтось рве! А столичним купцям розпов╕дають про страшного Зубаря... Те, що в мене качки почали зникати, вважаю, вина отих двоногих жаб.
