-Ти куди вже зрання? - запитав я, вибираючись на берег.
-У рибалки одна потреба, - посм╕хнувся Сот╕. - Це риба! А ти б л╕пше в баньку сходив, н╕ж тут плескався.
-╤ де ж тут баньку знайти?
-Якщо п╕деш дал╕ уздовж озера, то версти за дв╕ до не╖ й д╕йдеш. Там ╓ добрий ма╓ток, який належить м╕ськ╕й управ╕. Можна домовитися ╕з наглядачем, а краще ╕з банщиком, та попаритися, - г╕берл╕нг чомусь хитрувато п╕дморгнув та пол╕з у човен.
Я отряхнувся, пот╕м прил╕г на трав╕ й деякий час н╕жився в пром╕нцях вран╕шнього сонця, дивлячись, як Сот╕ гребе по озеру.
Отже, - м╕ркував м╕ж тим, - сьогодн╕ треба д╕статися до медовара, переговорити з ним, а к вечору повернутися до умовленого м╕сця зустр╕ч╕ з Першосв╕том.
Тому не став звол╕кати, нашвидкуруч посн╕дав, напо╖в коня, запряг його ╕ не посп╕шаючи рушив у дорогу. Об'╖хавши др╕бн╕ озерця, затягнут╕ бл╕до-зелено╖ пл╕вкою якихось смердючих водоростей, я д╕стався березняку, а зв╕дти вибрався на ледь пом╕тну стежку, що йшла хвилястою зм╕╓ю в напрямку п╕вн╕чного заходу. Поява на деревах ранн╕х жовтуватих листочк╕в характерно вказувала про наближення осен╕. Мабуть ще якихось пару тижн╕в ╕ почнуться част╕ др╕бн╕ дощики. Вечори та ранки похолодн╕шають.... Може вже попруть гриби...
Раптом запахло супом... ╕ саме грибним... духмяним... наваристим... А ще потягнуло св╕жою вип╕чкою...
Думки тут же в╕дкотились до За╖.
Ранок... т╕льки-т╕льки почало св╕тати... затишна к╕мнатка... св╕жа пост╕ль... Я бачу як тихенько по ст╕н╕ крадеться пром╕нчик сонця... В╕н насиченого пивного кольору...
Я в╕дв╕в в╕д нього оч╕, уперся поглядом в оголене ж╕ноче плечико... У За╖ незвичайно н╕жна, бархатна шк╕ра... Торка╓шся ╖╖ пальцем ╕ бо╖шся залишити подряпину... або синець... А в мене така загруб╕ла долонь... ╕ к╕нчики пальц╕в шершав╕ та м╕сцями поколот╕...
Я притиснувся до За╖, в╕дчуваючи жар ╖╖ тенд╕тного ж╕ночого т╕ла... а ще - дике бажання... сл╕пуче дике бажання... Нав╕ть тому здавлено загарчав...
К╕нь перелякано брикнувся, почувши м╕й рик.
От, Н╕хаз тебе крути! - мовчки вилаявся я. Щось занадто розмр╕явся.
-Цить! - гаркнув коняц╕ та пришпорив його, тим самим прискорюючи б╕г.
М╕сце бер╕з потроху зайняли могутн╕ сосни й пухнаст╕ смереки. Вони явно потрапили сюди з с╕в╓р╕йсько╖ тайги. Зелений трав'яний килимок також зм╕нився на висок╕ стебла борщ╕вника та кропиви. Стежка к╕лька раз╕в вильнула ╕ вивела мене до старого кам'яного тину. Вглибин╕ чимало╖ галявини на крутому пагорб╕ проглядалась величезна дерев'яна садиба. З виду - гарненька, двохповерхова.
Трохи дал╕ не╖, майже б╕ля озера, стояла старенька рублена хатинка, поряд ╕з якою лежали березов╕ пол╕нця. Зда╓ться, це ╕ ╓ та сама банька.
На подв╕р'╖ видн╕лися люди - ╕ ж╕нки, ╕ чолов╕ки. Кожен з них був чимось зайнятий, але побачивши, як у в╕дкрит╕ ворота в'╖жджа╓ якийсь незнайомець, вони раптом зупинилися та втупились в мене.
Я попрямував прямо до ма╓тку. Якась хвилина ╕ опинився на широкому двор╕. Тут же скрипнули вх╕дн╕ двер╕ й на крильце вийшло ще дво╓ чолов╕к╕в. Той, що стояв попереду, мав акуратну стрижену бор╕дку, закручен╕ вуса та був одягнений в довгополу ельф╕йського покрою куртку. В╕н поводився довол╕ гордовито, наче якийсь шляхтич. Другий чолов'яга виглядав по-проще, ╕ кр╕м того був озбро╓ний коротеньким мечем.
-В╕таю, доброд╕╖! - як можна м'якше промовив я.
-Д-д-добро╓ утро! - в╕дпов╕в гордовитий шляхтич.
В╕н подав якийсь знак застиглим прац╕вникам ╕ т╕ знову зайнялися сво╖ми справами. Я з╕скочив з коня ╕ неквапливо наблизився до крильця.
-Гостей чека╓те? - весело запитав я. - Чи просто прибира╓те?
-М-м-мож╓т ╕ ждйом... мож╓т ╕-╕-╕ н╓ ждйом.
В╕дпов╕дач пом╕тно хвилювався, тому ╕ почав за╖катися. Його мовчазний напарник, зовн╕шньо схожий на вояку, хмуро оглядав мою персону, при тому нервово покусуючи нижню губу.
-А-а-а ти кто такой? - спитав шляхтич.
-Я з Розшукового приказу, - п╕сля цих сл╕в обидва чолов╕ки застигли. - При╖хав дещо з'ясувати.
-К н-н-нам? Ну я слушаю.
-Як тебе звуть? - нахабно спитав у шляхтича.
-Хмм! - обличчя мого сп╕вбес╕дника натягнуло маску невдоволення. - Я Прохор Толстол╓с!
-Керуючий банею?
-Штааа? - шляхтич скип╕в. - Я управ╕тель Новоградскава столовова ╕м╓н╕я! Ти на Л╓п╓стковой економ╕╖! ╤л╕ н-н-н╓ зна╓ш, куда попал?
Ух! Щось не наладилась бес╕да. Зда╓ться, я поводжусь занадто нахабно.
Л╓п╓стковая економ╕я... Н╕, щось не пригадую, наче чув про не╖. Назва така, буц╕мто ╖╖ ельфи дали.
-Овва! Вибачайте, не знав! - ╕ на додаток, я ще трохи склонився. - Так все це належить М╕ському приказу? ╤ що ж тут робиться?
-Щас я т-т-т╓б╓ вйо так ╕ ра-а-аскажу! - сердився чолов'яга.
Вперед вийшов його товариш. Цей, судячи з усього, розмовляти не стане. Схопить за ком╕р та викине зв╕дси.
-Я ж не те щоб прямо палаю з ц╕кавост╕, - як можна б╕льш примирливим тоном заявив я Прохору. - Тут, кажуть, люди п╕дозр╕л╕ по л╕сах шастають. Ось ╕ послали перев╕рити...
Не знаю, можливо я все ж переконав управителя економ╕╖, чи можливо в╕н зрозум╕в, що силою з╕ мною не справитись, але Прохор в╕д╕звав свого охоронця назад та жестом покликав мене до себе.
-Ну на сщйот н╓знакомц╓в, - неголосно промовив управитель, - н╕ч╓во н╓ скажу. Н╓ в╕д╓л╕ н╕каво подозр╕т╓льнова... Однако м╓сни╓ хуторян╓ д╓йств╕т╓льно расказивают про н╓понятни╓ сл╓ди, про огн╕ в ноч╕... да всяко╓ дру╜о╓.
-Так ви на когось чека╓те? - знову запитав я.
-Хмм... Ну должон с╓водня-завтра Лазарь Полянков пр╕бить, - мен╕ здалось, що Прохор це сказав якось злякано.
-Глава М╕ського приказу?
-Угу, он самий... Да ╕ ╓щйо ко╓-кто, - неохоче додав управитель. - Сп╓х Оханов, Ратай Сажинов...
Я з╕щулився. Чи мен╕ зда╓ться, чи це все чиновники ╕з М╕ського приказу. ╤ що тут за зб╕говисько орган╕зову╓ться?
-Перев╕рка нам╕ча╓ться? - обережно спитав у Прохора.
-Екз╓куция, - мабуть це був жарт. Толстол╓с нахилився вперед та додав: - В конц╓ л╓та он╕ вс╓ с'╓зжаюца зд╓сь, в Л╓пе╓стковой економ╕╕.
Не було пом╕тно, що в╕н це каже охоче. Його обличчя трохи скривилося, наче у роздратованого кота. ╤ все ж не дивлячись на те, управитель продовжував розпов╕дати:
-Ето ч╕сто пр╕ватни╓ сбори для чл╓нов Городскова пр╕каза...
-Та╓мн╕ гульбища? - п╕дморгнув я.
-Ето такая трад╕ция! - сухо промовив Прохор. В╕д мене не сховалося, як в╕н судорожно ковтнув, очевидно розриваючись м╕ж страхом отримати "по шапц╕" в╕д начальства за довгий язик, та опаскою приховати щось в╕д Розшукового приказу.
-Ясно. А як тут взагал╕? Чуж╕ не заходять?
-Чужи╓? - управитель нав╕ть стороп╕в в╕д под╕бного питання. - Н╓т! - р╕шучо замотав в╕н головою.
-А Богдана... От Н╕хаз, забув пр╕звище! Ну медовар... Його зна╓те?
-Канешна! Ми у н╓во медуху для гост╓й б╓рйом.
-А в╕н щось розпов╕да╓? Ну про незнайомц╕в, про вогники в л╕с╕?
-Н╓ слишал╕...
-А далеко зв╕дси до його ма╓тку?
-На кон╓, поч╕тай, к полудню ╕ при╓д╓ш.
-Ну, гаразд! Бувайте, - я хитнув головою та попрямував до свого жеребця. - Може, заскочу ще.
Управитель знизав плечима, мовляв, мен╕ байдуже, чи заглянеш, чи н╕. Його охоронець взагал╕ н╕як не реагував. Лише напружено морщив лоба, роблячи вигляд людини, яка займа╓ться поважною справою. В╕н суворо поглядав в м╕й б╕к, все ще нервово покусуючи нижню губу.
Я заскочив на коня та рушив геть з економ╕╖.
Отже, М╕ський приказ не гребу╓ гульками, та й ще робить це подал╕ в╕д столиц╕, щоб не було чуток на цей рахунок. А то городяни почнуть к╕стки перемивати, мовляв, м╕ське начальство дурня кле╖ть, наш╕ грош╕ тринька╓. А те, що Полянков ╖х тринька╓ - було зрозум╕ло. Я коли вештався Торговим Рядом вс╕лякого наслухався.
Традиц╕я, каже управитель. А я додав би - гарненька традиц╕я, пропивати казенн╕ кошти. До реч╕, зда╓ться ╕ тому Прохору чимало перепада╓ з того.
Сонце вже добре п╕днялося. Я звернув на розвилц╕ л╕воруч, та рушив на п╕вн╕ч.
