Нав╕ть здалеку було пом╕тно, що скел╕, як╕ монол╕тною прямовисною ст╕ною п╕дн╕малися ледь не до самого до неба, ╕ тягнулися ╕з заходу на сх╕д, представляли собою суц╕льну неприступний кам'яний мур. В ньому не було пом╕тно нав╕ть натяку на як╕йсь прох╕д.
╤ тут я втрете натрапив на л╕совика. Скор╕ш за все то був ще один волхв. Одягнений в довгополу плетену сп╕дницю, та накинуту на плеч╕ вовчу шкуру, в╕н тягнув перед собою величезний полотняний м╕шок. Л╕совик вийшов на галявину, озирнувся та прис╕в на траву.
Волхв мене не пом╕тив, ╕ слава Сарну. Не хот╕лося б втрете битися з представником цього племен╕. ╤ так наворот╕в, ще приказу розплутувати прийдеться!
Л╕совик в╕дставив м╕шок, взяв в руки паличку та став щось креслити на земл╕. Я обережно наблизився, заховався за стволом одного з дуб╕в та взявся за лук. Волхв бурмот╕в щось соб╕ п╕д н╕с, ╕нод╕ постукував паличкою по худющим брудним стегнам, а за к╕лька хвилин зда╓ться взагал╕ заснув.
Пройшло трохи часу, коли раптом м╕шок заворушився ╕ з нього вибралася... величезна сива б╕лка. Вона була наст╕льки велика, що я в╕д здивування трохи позадкував. Взагал╕, спочатку здалося, що це вил╕зло якесь ведмежа-однол╕тка. Але побачивши обскубаний хв╕ст, характерн╕ китиц╕ на вухах... стрибкуват╕ рухи... мен╕ стало зрозум╕лим, що ця потвора -б╕лка.
Тваринка завмерла, принюхуючись до навколишньо╖ обстановки. ╤ вочевидь не знайшовши ан╕чого п╕дозр╕лого, вона л╕ниво поскакала в гущавину.
Я стояв на одному кол╕н╕, тримав лук напоготов╕. Л╕совик спав, опустивши голову на груди. Зда╓ться, треба зв╕дси вшиватися, поки в╕н не прокинувся та не почав розшукувати сво╓ "св╕йське зв╕рятко".
Крок за кроком, я обережно в╕дступив за пагорб та квапливо рушив геть. ╤ тут зарост╕ папорот╕ стр╕мко розверзлися, й перед╕ мною вискочила все та ж величезна б╕лка. Вона втупилася в мене дивним поглядом, зовс╕м не зв╕риним. Я б нав╕ть додав, що так не дивиться жодна жива ╕стота, яку знаю. Саме жива! Це не обмовка!
Якась мить ╕ ця потвора оголила довжезн╕ гостр╕ зуби-голки. В наступну секунду вона люто ощирилася та глухо загарчала.
Це тоб╕, Боре, не С╕рко з хазяйського подв╕р'я, - промайнуло в голов╕. - Така падлюка гавкати на всю вулицю не буде, кинеться при найменш╕й можливост╕, та вчепиться наче п'явка. В╕дгризе шмат ноги або в╕дкусить пальц╕. А там хоч плач!
Я обережно д╕став фальш╕он, ╕ скажу що зробив те вчасно. Дико блискаючи викоченими очима, б╕лка ринулася вперед. Мо╓ т╕ло знову здивувало незвичайною реакц╕╓ю. Я нав╕ть не встиг зрозум╕ти, коли рубанув потвору. Т╕льки отямився, то в╕дразу побачив лежачу окремо голову та т╕ло, яке с╕палося на трав╕.
Волхв, що сид╕в на галявин╕, раптом глухо зашип╕в та звалився на землю. В╕н трохи с╕пнувся ╕ застиг в дурнуват╕й поз╕, притискаючи руки до сво╓╖ ши╖. Я кинувся до нього, але ледь наблизився, то тут же второпав, що л╕совик помер.
Дива! - промайнула думка. - Це що ж виходить? Оця потворна б╕лка... ╕ н╕хаз╕в волхв... якось пов'язан╕ м╕ж собою? Невже л╕совик перетворився на волохате чудовисько?
М╕шечок знову заворушився, ╕ я тут же зан╕с меч для можливого захисту. Секунда-друга ╕ з нутра почали виповзати зеленуват╕ жуки... Здоровезн╕, розм╕рами десь з н╕готь...
Я обережно нахилився та за мить зрозум╕в, що ц╕ комахи дуже схож╕ на зб╕льшених в рази кл╕щ╕в.
-Псяче хутро! - голосно вигукнулось само собою.
╤ сховавши меч, я витягнув ╕з сагайдака зачаровану стр╕лу, скомандував "Вогонь" та п╕дпалив злод╕йський м╕шок. В╕н яскраво спалахнув та тут же густо задим╕в. Другою стр╕лою я п╕дпалив т╕ло колдуна.
Ну прямо тоб╕ один до одного! - стрибали в голов╕ стривожен╕ думки. - Кл╕тки для розведення вовк╕в, м╕шки ╕з величезними кл╕щами... Хочеш, не хочеш - але все вказу╓, що до негаразд╕в в Берестянц╕ та на вирубц╕ причетн╕ л╕совики!..
-Чого ти там бурмочеш? - голос Сот╕ вирвав мене ╕з др╕мотного стану. - При╖хали! Вилазь!
Човен стукнувся об пом╕ст. Г╕берл╕нг хутко схопився за бруси та п╕дтягнув суденце поближче.
Я п╕дв╕вся та вискочив з човна.
-Слухай, друже, дозволиш у тебе переночувати? - спитав у г╕берл╕нга.
-Ну... добр╕й людин╕ важко в╕дмовити... Давай так, коли вип'╓ш з╕ мною та розкажеш чого ц╕кавого, то залишайся! - Сот╕ розсм╕явся.
В╕н вискочив сл╕дом за мною, прив'язав човник та ми з ним пройшли до берега. Тут я розрахувався за його роботу ╕ п╕шов перев╕рити коня. Коли повернувся до хатки, Сот╕ вже сид╕в на двор╕ й розводив багаття. Поряд, на товстому пеньку, стояла пляшка та щось ╖ст╕вне.
Мен╕ баз╕кати особливо не хот╕лося, я за ц╕лий день трохи втомився та й не полюбляю пустобайство. Але ╕ в╕дмовлятися було не чемно.
Ми зручно розс╕лися б╕ля вогню ╕ я вир╕шив схитрувати, почавши питати першим:
-А зв╕дки ти зна╓ш ельф╕йську мову?
-Тобто? - отороп╕в г╕берл╕нг.
-Ти прочитав напис на мо╓му акетон╕. Пам'ята╓ш?
-А-а-а! - Сот╕ хлопнув себе по лобу та посм╕хнувся в сво╖ пухнаст╕ б╕л╕ вуса. В╕н впевненим рухом в╕дкрив пляшку, розлив по глиняних кухлях медухи, ╕ вже пот╕м в╕дпов╕в: - Я ж не завжди був рибалкою... Кожен з нас сам вибира╓, на який розвилц╕ йому повернути. Хтось йде широким трактом, хтось тихою л╕совою стежкою. Хтось вибира╓ сам, хтось п╕д вагою обставин, як╕ не в силах подолати. ╤ на всьому сво╓му шляху ми збира╓мо деяк╕ знання. От я, наприклад, вивчив ельф╕йську мову.
Г╕берл╕нг та╓мниче посм╕хнувся, схопив св╕й кухоль та голосно додав:
-Давай, друже, вип'╓мо за те, щоб в к╕нц╕ шляху нас вс╕х чекала оч╕кувана нагорода.
-Овва! Оце ти закрутив!
Сот╕ одним махом осушив свою кружку, а я на мить задумався ╕ неквапливо всмоктав медуху.
От, псяче хутро! Ну й м╕цна, зараза! - знову горло стис колючий кашель.
В╕ддихавшись, я обережно спитав:
-Ти задоволений сво╖м... шляхом?
-Ц╕лком! Тиша, л╕с, озеро, яке кишить рибою... Спок╕й та свобода. Н╕хто не сто╖ть над тобою, не вимага╓ зд╕йснювати того, про що пот╕м можна пошкодувати. А ось ти, Боре?
-Ех, знати б напевно якою дорогою я йду - чи сво╓ю, чи чужою... Кругом ц╕лковитий туман.
-Дивись, не заблукай, - Сот╕ знову розлив медухи. Що-що, а пити в╕н був гаразд. - Зна╓ш, шлях людей завжди туманний... Свого часу я побачив багато, ╕ з╕знаюся тоб╕ чесно, так ╕ не зм╕г в╕дкритися вам вс╕╓ю душею.
-Чого?
Сот╕ в╕дпов╕в не в╕дразу. В╕н схопив св╕й кухоль, знову випив, голосно крякнув та втупився в мене, наче оч╕куючи поки я не осушу св╕й посуд. Прийшлось випити.
-А Н╕хаз тебе бодай! - в╕дкашлюючись, промовив я. - Де таку гидоту роблять?
Г╕берл╕нг сприйняв це за компл╕мент та його пика розтягнулася в дов╕льн╕й посм╕шц╕.
-Ти пита╓ш чого я не в╕дкрився? - промовив в╕н. - Не знаю... От чесно, не знаю. Люди чомусь здаються мен╕ г╕рше орк╕в... ╢ у вас якась така частинка, котра прагне зруйнувати все в цьому св╕т╕. Все, що колись створив Сарн.
-Ну, х╕ба т╕льки люди так поводяться?
-Ти так в╕дпов╕да╓ш, бо сам людина, - в╕дмахнувся Сот╕. - Спробував би уявити себе на м╕сц╕ ╕ншого...
-Я н╕кого не виправдовую. От в╕зьми ти х же л╕совик╕в. Я прекрасно розум╕ю, що ми, кан╕йц╕, ставимось до них ╕з зневагою. А тим же водяникам намага╓мось нав'язати наше уявлення цього св╕ту. Натом╕сть отриму╓мо спротив... ╤ н╕, щоб подолати його перемовинами, беремо та тиснемо силою.
-О! Невже це каже людина? - г╕берл╕нг в╕дкинувся назад. В╕н подивися на мене якось дивно. - Слухай, Боре, мен╕ зда╓ться ти лукавиш.
-Я ц╕лком в╕двертий!
-Якщо це так, то ти мене дв╕ч╕ здивував! - Сот╕ потягнувся до пляшки, але я його зупинив, та попросив зробити невеличку паузу. - Добре, - кивнув той. - Отже, ти кажеш, що бачиш несправедлив╕сть, так? А хочеш я в╕дкрию тоб╕ одну ц╕каву р╕ч? Н╕ л╕совики, н╕ водяники не вважають вас, кан╕йц╕в, такими, що були б р╕вними до них.
-Це як?
-Ну все те, що ви вважа╓те з ╖хнього боку проявом ненавист╕, скор╕ш можна назвати в╕дразою... Або - гадлив╕стю. Водяники та л╕совики бачать в вас щось на кшталт пацюк╕в...
