Уявляю, як гендляре дурять "старшого брата". Мабуть скуповують у нього тих же щук або судак╕в по ц╕н╕ верховодок, а з╕ столичних мешканц╕в здирають по три шкури. Ось чому, мабуть, м╕сцев╕ хазяйки все ж частенько б╕гають на Рибний ринок до г╕берл╕нг╕в, бо там в╕дносно чесно.
Десь за годину я опинився б╕ля невеликого мису. З нього вглиб озера сажн╕в на десять, може трохи б╕льше, тягнувся дерев'яний пом╕ст, б╕ля якого був прив'язаний човник. На берез╕, на невеличкому пагорб╕ видн╕вся акуратний кур╕нь ╕з очеретяним дахом, зовн╕ перемазаний глиною та розфарбований червонобрунатною вохрою.
Я зл╕з з коня ╕ не посп╕шаючи та нарочито голосно тупаючи п╕д╕йшов до будиночка, зв╕дки кр╕зь розчинен╕ навст╕ж двер╕ доносилося потужне хроп╕ння.
-Гей, господарю! - гаркнув я у всю м╕ць сво╖х леген╕в.
Вс╕ звуки митт╓во зникли. К╕лька секунд тиш╕, а пот╕м почулися чи╖сь кроки. В отвор╕ з'явилася кудлата голова на як╕й стирчали жмутки нечесано╖ шерст╕ з╕ сл╕дами забутих реп'ях╕в.
-Доброго ранку! - проволав я.
-Ну ти ╕ галасливий хлопець! - пробурчав г╕берл╕нг. В╕н неквапливо вийшов назовн╕, потягнувся та почав розминати маленьк╕ пальц╕ сво╖х босих н╕жок. - ╤ чого тоб╕ треба в таку рань?
-Ти Сот╕ Смердючка?
-Я Сот╕... так... А ось ще раз назвеш мене Смердючкою, то клянусь вашим Сарном, наб'ю тоб╕ пику. Допетрав?.. Я взагал╕ в╕льний рибалка, маю справу ╕з рибою, а вона, як в╕домо, здобою не пахне. Але обзиватися на те - викус╕! - г╕берл╕нг ощирився та стиснув сво╖ невеличк╕ кулачки.
-Я вибачаюсь, - щиро промовив у в╕дпов╕дь. - Не хот╕в образити.
-Вибачення прийнят╕, - махнув Сот╕. В╕н прис╕в на колоду, що лежала б╕ля ст╕ни, й став натягувати на ноги шк╕рян╕ чоб╕тки. - Чого тоб╕ в╕д мене треба?
-Мене звуть Бором. Я з Розшукового приказу. Хот╕в про дещо поговорити.
-Ммм! Отаке? - г╕берл╕нг завмер та втупився в мене. До носа долинув такий запах перегару, що останн╕й п'яничка з Новограду буде здаватися кв╕тучою трояндою. Сот╕ гучно видихнув та п╕дв╕вся. - Фухххх! Котра година?
Г╕берл╕нг р╕шуче п╕д╕йшов до води, прис╕в б╕ля не╖ та п╕рнув головою по сам╕ вуха. Секунд двадцять ╕ Сот╕ вискочив назад.
-Ох, добре! - рибалка трусонув сво╓ю мак╕трою, розкидаючи в ус╕ боки купу бризок. Ну тоб╕ натуральна собака, яка т╕льки-но вистрибнула на сушу. Сот╕ повернувся до мене та хрипло промовив: - Говори, я тебе слухаю... Як там, кажеш, тебе звати?
-Бор! - я прив'язав коня до г╕лки верби. - Як тут живеться?
-Ох! От не пов╕рю, що тебе ╕ справд╕ ц╕кавить, як мен╕ тут живеться! - г╕берл╕нг по-доброму розсм╕явся. - Давай без передмов. Я не люблю сюсюкання. Говори, не соромся. Що тоб╕ треба? Пливти на той берег?
-А що, часто про таке просять?
-Бува╓ приходять добр╕ люди. Чому не в╕двезти, тим паче, коли за те ще грош╕ дають?
Цей г╕берл╕нг мен╕ подобався. Його прямота, в╕дверта хлопчача бравада й простота чимось п╕дкуповували.
Проте я не м╕г не в╕дм╕тити, що в╕н тут один. Ан╕ брат╕в, ан╕ сестер... живе десь на околиц╕ цив╕л╕зац╕╖... подал╕ в╕д ╕нших сородич╕в... Цей Сот╕ довол╕ ц╕кава особист╕сть.
-Слухай, - п╕дморгнув я, - а це ти ж мого товариша Матв╕я Шрама возив до урочища?
-Кого? Матв╕я? Та в╕н води бо╖ться, як той домашн╕й к╕т. Яке там в човн╕ плисти!
-Тю! А кого ж ти перевозиш?
-Та приходили тут... одн╕... Хто так╕ не знаю, - хитрувато з╕щулився г╕берл╕нг. - Грошей дали. Медухи принесли. А я ╖х за це туди-сюди звозив. Мен╕ не шкода!
-Медухи?
-Так! М╕цненька... з ╕мбиром... Мабуть у Богдана-медовара д╕стали. В╕н таку славну медуху робить! Днями до нього ходив, на рибу м╕няв... До реч╕, дещо залишилося. Дати спробувати?
╤ не оч╕куючи на в╕дпов╕дь г╕берл╕нг поб╕г в кур╕нь й незабаром притягнув пляшку ╕з зеленого скла. Я прийняв ╖╖ та оглянув з ус╕х бок╕в, в╕дзначаючи характерне клеймо в нижньому правому кут╕ у вигляд╕ бдж╕лки. На запах вм╕ст пляшки був начебто н╕чого, нав╕ть при╓мним. Я зробив потужний ковток ╕ ледь не вдавився. Горло стис сухий кашель.
-Ох, ╕ м╕цна зараза! - це все, що зм╕г вичавити ╕з себе, при тому протираючи оч╕, як╕ нещадно сльозилися. - Таку на учту не в╕зьмеш!
Г╕берл╕нг розреготався ╕ теж приклався до пляшки.
-Так той Богдан торгу╓ цим, чи що? - запитав я у Сот╕.
-Угу... Хоча в основному в╕н поставля╓ до Новограда мед.
-А т╕... його друз╕, яких ти перевозив...
-Чому друз╕? Та н╕! Вони точно не його, Богданов╕, знайомц╕.
-Чого так вир╕шив? Зв╕дки у них тод╕ пляшка?
-Можливо придбали... А взагал╕ у Лютикова друз╕в нема╓! В╕длюдний в╕н... Все сам та сам.
-Сам? Н╕ дружини, н╕ д╕точок?
-Богдан як був одинаком та бурлакою, таким, видно, й помре.
-Слухай, а що до Корчаково╖? - обережно спитав я. - До За╖ Корчаково╖? Чув в м╕ст╕, що в╕н до не╖ свата╓ться.
Це мен╕ згадались чутки д╕вчаток. Першого дня, пам'ятаю, як вони з╕бралися в зграйку та про За╖них жених╕в теревенили. Серед них ф╕гурував ╕ Лютиков, якщо не помиляюсь.
-Ха! Ось см╕х-то! З Корчаковою у нього чисто д╕лов╕ стосунки: в╕н ╖й мед заганя╓, а вона, кажуть, славне пиво з нього робить. Та ╕ так використову╓... у стравах вс╕ляких...
-Так, пиво у не╖ що треба! - посм╕хнувся я. - Так ти пропону╓ш з'╖здити на той б╕к озера?
-Що це значить "пропону╓ш"? Коли треба, то можу ╕ в╕двезти.
-Слухай, Сот╕, а ти давно тих незнайомц╕в перевозив?
-Останн╕й раз це було десь дн╕в п'ять тому.
Останн╕й раз? Виходить цей вони тут були ╕ ран╕ше.
-А ти чого розпиту╓ш? - хитрувато примружився Сот╕. - Натворили б╕ди?
-Та хто його зна╓... Сам розум╕╓ш, що з л╕совиками справи мати - це якось дивно.
-А чого тут дивного? Там, в Озерному урочище, л╕си так╕, що ого-го!
-Та чув... Для суден, кажуть, саме те! Ваш╕... тобто - г╕берл╕нги - ходили до Брума домовлятися.
-Було таке! - погодився Сот╕. - Хот╕ли порозум╕тися. Але де там! Л╕совики хлопц╕ безкомпром╕сн╕!.. Боре, може посн╕да╓мо? А то в шлунку так гуде, в Новоград╕ мабуть чутно.
Г╕берл╕нг не чекав на мою згоду, пол╕з всередину буд╕вл╕. За хвилину в╕н з'явився з в'яленою рибою ╕ сухуватими коржиками. В╕дмовлятися я не став ╕ ми з ним нашвидкуруч по╖ли. Сот╕ наостанок прополоскав горло медухою, витер рукавом замурзаний рот ╕ п╕шов в кущ╕ подзюрити.
Я тим часом стриножив коня та п╕дготував дек╕лька звичайних стр╕л, навернувши на них наконечники.
-Овва! - здивувався Сот╕, побачивши мене ╕з луком. - Тебе-то хоч пот╕м чекати на тому берез╕? Чи в╕дразу повертатися?
-Коли до вечора не прийду, то повертайся... А коня в такому випадку можеш соб╕ забрати.
-Як ти кажеш тебе звуть? - г╕берл╕нг якось дивно подивився на мене.
-Бор. Бор Головор╕з.
-Ага... Головор╕з з Дому д╕ Даз╕р╓? - посм╕хнувся Сот╕. - Так у тебе на акетон╕ написано.
-А ти, виходить, ельф╕йську розум╕╓ш?
Г╕берл╕нг не в╕дпов╕в й п╕шов збирати сво╖ пожитки в човен. Пара хвилин ╕ ми з ним в╕дправились на далекий зах╕дний бер╕г.
Сонце вже п╕днялося високо. Небо набуло яскраво-блакитного кольору... н╕жного-н╕жного... пробуджуючого як╕сь тепл╕ спогади. У нас, на ╤нгос╕, теж таке небо...
Ст╕й-но! Ти сказав "у нас, на ╤нгос╕"? - мене наче громом вдарило. Але кр╕м цих сл╕в ан╕чого ╕ншого не пригадалось. От дивина!
Я черпнув рукою води з озера та обтер обличчя. Спод╕ваюсь, сонце мен╕ мак╕тру не напекло, а то мало чого ще в мозку вистрибне.
-А ти, доброд╕ю, зв╕дки? - раптом спитав мене г╕берл╕нг.
-Е-е-е... З ╤нгосу.
-Пом╕тно... Я так в╕дразу ╕ подумав.
-Й чим же пом╕тно?
-Сказав "учта"... Так зазвичай, у вас кажуть.
-А ти бував на ╤нгос╕?
-Та як сказати.., - г╕берл╕нг з╕щулився. В╕н явно не хот╕в розпов╕дати про власне минуле. - А ти давно зв╕дси ви╖хав?
-Не рахував... проте, мабуть, давненько... давненько.., - сказав це, а сам раптом зрозум╕в, що взагал╕ не пам'ятаю, коли покинув той алод.
Весла розм╕рено плескали водою. Цей звук заворожував, заманював у тенета спогад╕в.
