-Л╕совики - то суц╕льний головний б╕ль, - захитав головою Матв╕й. - Я намагався спробувати посл╕дкувати за ними, але це занадто важко зробити. В Озерному урочищ╕ й кроку не ступити, щоб не натрапити на л╕совик╕в... А зна╓ш, як ревно вони спостер╕гають за власною землею? Як в╕дносяться до чужак╕в?
-Там, кажуть, ╕ муха без дозволу на лоб╕ цятку не поставить! - закивав я, хоча треба з╕знатися, що насправд╕ ан╕чого не знав про вибрики л╕совик╕в. Просто вир╕шив трохи злукавити, тому з д╕ловим видом пов╕домив про суперечку м╕ж г╕берл╕нгами й л╕совиками стосовно л╕су для буд╕вництва корабл╕в.
-Так, так, - погодився Матв╕й, озираючись навс╕б╕ч. - П╕сля того як вождем став той Брум, все зм╕нилося. ╤ не в найкращий б╕к!
-В чому ж проблема? Чого т╕ л╕совики так╕ колюч╕, буц╕мто ╖жаки?
-Та Н╕хаз п╕йме тих дикун╕в! - сердито в╕дмахнувся Шрам. - От коли починали тут будувати столицю, треба було вчинити так само, як з водяниками! ╤ все б налагодилося!
-Тобто?
-Виселити на хр╕н! А хто не погодився б.., - тут Матв╕й зробив характерний жест, який явно недвозначно натякав на вбивство. - Загнали б сюди к╕нноту та полк ре╓стровик╕в, спалили б пару поселень... особливо буйних пов╕сили б вздовж с╕вер╕йського тракту - ╕ була б тиша й благодать! Вважа╓ш, анчутки попервах не бунтували? Та ще пак! Але ╖м швидко роги обламали та зябра повисмикували! Мен╕ один старий ветеран розпов╕дав, як вони потрошили цих жаб прямоходячих. Як заганяли ╖х в болото... Ще б трохи й Св╕тол╕сся було б очищено в╕д цих потвор.
-А що ж з л╕совиками? Чого тод╕ не билися ╕з ними?
-Були сутички, проте не так╕... А взагал╕ кажуть Айденус був проти под╕бного... Наказував з ус╕ма домовлятися... А л╕са в Озерному урочищ╕, з╕ сл╕в г╕берл╕нг╕в, просто казка! Так╕ б корабл╕ побудували - хадаганц╕ в╕д заздрост╕ б повсиралися! Але домовитись з Брумом не вда╓ться, тепер приходиться ледь не з г╕вна судна робити!.. А прояви б ми в т╕ роки силу, мали б шовкових л╕совик╕в, на кшталт анчуток. Мало того, що л╕с для суден в╕льно б добували, так той же Брум сам би його нам ╕ рубав!
Шрам чомусь з╕тхнув та задумливо глянув кудись вб╕к.
-А справа т╕льки в Брум╕? - спитав я. - Мен╕ водяники казали, наче до л╕совик╕в як╕сь п╕дозр╕л╕ особистост╕ ходять.
-Ти зна╓ш, Боре, к╕лька раз╕в, - промовив Шрам, - мен╕ вдалось спостер╕гати, як до л╕совик╕в приходили як╕сь люди. От т╕льки простежити за ними до к╕нця не вдалося... В урочище просто так не зайдеш!
-П╕сля сл╕в Анчути про незнайомц╕в, з╕знаюсь тоб╕, я тебе за такого й прийняв. Так що вибачай, коли образив!
Насправд╕, це була не щира заява. Хоча я ╕ доброзичливо посм╕хався, проте все ж брехав Матв╕ю. Черв'ячок, який гриз св╕дом╕сть, дос╕ не м╕г вгамуватися.
-Та н╕чого! - в╕дмахнувся Шрам. - Бува╓... Ми, кан╕йц╕, завжди один з одним порозум╕╓мось...
-Слухай, друже, а що там кажуть про вовк╕в? Мовляв, тих розвелося на п╕дступах до Берестянки - тьма тьмуща! Чи так?
-О, ╓ таке! Сам бачив чималу зграю, та й таких здоровезних вовк╕в, що хай Сарн милу╓!
-Може це справа рук л╕совик╕в? Як ╕ з тими кл╕щами, що зараз обл╕пили Сх╕дну вирубку, га?
-Зна╓ш, сам про те думав! А ось у мене пару м╕сяц╕в тому була сутичка з л╕совиками... Хоча, як сутичка? Скор╕ш посварилися трохи, бо я, бач, без ╖хнього н╕хазового дозволу ходив по урочищу! Тод╕ одна з тих лярв прямо заявила, буц╕мто ми, люди, ще пошкоду╓мо, що в ╖хн╕й л╕с сунулися. Отже, може це вони ╕ творять ус╕ляк╕ злод╕йства! Чаклують, хай ╖м грець!
-Оттаке! - продовжував я грати свого хлопця. - Слухай, тод╕ вважаю, що ╖м хтось допомага╓? От╕ дивн╕ люди, котрих ти бачив в урочищ╕... Знати б, хто вони так╕.
-З╕знаюсь, що ╕ гадки не маю. Ск╕льки тут знаходжусь, дос╕ не можу визначитись з цим... Взагал╕, тут би поб╕льше людей треба, а в╕д нашого приказу окр╕м прочухан╕в - ан╕чого доброго не надходить. Кажу ж ╖м, давайте заг╕н солдат╕в... а л╕пше - роту... ╤ такий лад наведемо - замилу╓шся! А у в╕дпов╕дь лише - спостер╕гай, не вилазь... ╕ таке ╕нше! Жодно╖ людини на допомогу, наче ╖м там все одно... До реч╕, як почув, що ти з приказу, думав нарешт╕ прислали пом╕чника... А тебе, виходить, кинули мене перев╕рити, так?
-Можливо, - я зробив вигляд, наче зн╕яков╕в. - Кажу ж, що нав╕ть не знав про тво╓ ╕снування.
Якщо чесно, то цей Шрам мен╕ не подобався. Не люблю таких, хто наст╕льки вороже та неприязно сприйма╓ ╕нших ╕стот, ╕нш╕ народност╕. Н╕, звичайно бажання бути обережним ╕з чужинцями не варто засуджувати, бо це свого роду захисний механ╕зм. Але крайност╕, котр╕ призводять до появи люто╖ ненавист╕ спрямовано╖ на знищення або приниження того, хто не схожий на тебе, вказують на якусь душевну хворобу. ╤ оцей Шрам, вочевидь, вже встиг нею заразитися.
-╤ куди ти зараз? - спитав Матв╕й у мене, наче у старого друга.
-Говорили, що в Заозер'╖ ╓ якийсь медовар, - почав я здалеку. Треба було уникати прямих натяк╕в, нехай л╕пше цей Матв╕й мен╕ п╕дкаже, куди б╕гти.
-Так, там ╓ такий... Богдан Лютиков... Добра людина! Кажуть, з ветеран╕в. На Свят╕й Земл╕ з ╕мперцями бився.
-В╕н також допов╕да╓ про "дивних людей" в л╕с╕.
-Ну, чесно скажу, що Заозер'я - не моя параф╕я... От що, друже, (в╕н сказав "друже", а це явний прогрес в наших в╕дношеннях), тоб╕ треба у Сот╕ Смердючки запитати. В╕н також там мешка╓.
-Це хто? Водяник?
-Та н╕! Рибалка з г╕берл╕нг╕в... У нього ╓ човен, ╕ якщо вже хтось ╕з незнайомц╕в намагався попасти в урочище через озеро, м╕нуючи чуж╕ оч╕, то вони могли скористатися послугами Сот╕.
-╤ де ж знайти цього перев╕зника?
-Версти десь чотири, як йти в╕д селища водяник╕в на п╕вдень. Десь там ╕ шукати.
-Добре... схожу та й поговорю з ним. А ти, Матв╕ю, куди рушиш?
-У скит, бо треба запаси поповнити.
Це не було схоже на правду. Торба, яка лежала в трав╕, була вщент чимось набита. Але я лише посм╕хнувся та побажав удач╕.
Ми роз╕йшлися. Я потопав назад до коня, а сам прислуховувався до звук╕в, опасаючись, що цей Шрам кинеться на спину. Слава Сарну, н╕чого под╕бного не трапилося. Можливо, я даремно намовляв на Матв╕я... Хоча подивимось, що буде дал╕!
Десь за п╕вгодини д╕стався поселення водяник╕в. Б╕льш╕сть з них вже збиралися на риболовлю, ╕нш╕ копирсалися ╕з с╕тками. Побачивши мене з╕ сво╓╖ хатини вибрався Анчута.
-В╓рнулся? Зач╓м? - сердито пробубон╕в вождь.
-Та хот╕в пару питань прояснити.
-Ну, слушаю т╓бя.
-Зна╓те такого соб╕ Матв╕я Шрама?
-О-о! Скритний ч╓лов╓к. Постояно по л╓су да болоту брод╕т... На л╓сов╕ков гляд╕т. За нам╕ наблюда╓т... Дума╓т, ми ╓во н╓ зам╓т╕м!
-Чого ви з ним не розмовляли? Чого викликали ╕ншого з Розшукового приказу?
-Ми ╓му н╓ дов╓ря╓м! - в╕дпов╕в Анчута, стукнувши по земл╕ древком свого тризуба.
-╢ причини?
Водяник щось булькнув, зда╓ться якусь лайку та рушив по сво╖х справах.
Оце прийом! Вчора ледь не ц╕лувалися, а сьогодн╕ нав╕ть слова не удосто╖ли.
Отже, розмова зак╕нчена. Я не став фиркати, кивнув на прощання ╕ по╖хав вздовж берега на п╕вдень.
Сонце вже п╕днялось над кронами. Вода набула насиченого зеленуватого в╕дт╕нку. Поверхню озера вкрили численн╕ маленьк╕ хвил╕, як╕ настирно напирали на берег.
Плюх! Плюх! Плюх!.. Шурх! Шурх! Шурх!.. Хвил╕ лижуть п╕сок... шеберхне очерет, щ╕льно притиснутий стовбурами один до одного... В╕тер з води. З кожною хвилиною в╕н ставав б╕льш р╕зким, наче чимось невдоволеним.
Якщо дивитися на Б╕ле озеро зверху, то було легко пом╕тити його яйцевидну форму. Причому гоструватий носик цього "яйця" приходився як раз на поселення водяник╕в, а тупа частина зак╕нчувалася горами. Саме озеро було чималого розм╕ру. Його протилежний берег можна було побачити лише в ясну погоду.
Судячи ╕з в╕домого Рибного ринку, у м╕сцевих водах було д╕йсно багато р╕зноман╕тно╖ риби: карас╕в, окун╕в, щук, судак╕в ╕ нав╕ть сом╕в. Промислом в основному займалися дек╕лька арт╕лей, здеб╕льшого г╕берл╕нгськ╕. Вони рибалили в зах╕дн╕й частин╕ озера, ближче до Горба - ╓диного л╕систого острова, що височився посеред водойми. Кан╕йц╕ ж л╕нувалися рибалити та скупляли улов у водяник╕в, ╕ при тому довол╕ задешево, бо т╕ не полюбляли та не вм╕ли торгуватися.
