-Сам? Тоб╕ не зда╓ться, що це небезпечно?
Я в╕дмахнувся та р╕шуче п╕дв╕вся. П╕д╕йшов до свого коня та причепив до с╕дла торбу.
-Отже сн╕дайте! - кинув через плече. - А пот╕м вирушайте в дорогу... Я чекати не буду, по╖ду вже зараз.
-Боре, ти.., - п╕дскочив Першосв╕ту.
-Цить! - п╕дняв я руку в знак мовчання. - Ось тоб╕ грош╕ на таке-╕нше. Переночу╓ш у Корсаково╖, зрозум╕в?
Хлопець щось мляво в╕дпов╕в та пол╕з в свою торбу за ╖жею. Я заскочив у с╕дло ╕ по╖хав в напрямку селища водяник╕в. Спробую ще раз переговорити з Анчутою.
До реч╕, що до сво╖х план╕в, тут я не лукавив ╕ д╕йсно хот╕в подивитися на м╕сцеве життя, як то каж╕ть, власними очима. Можливо, треба ще заскочити в поселення г╕берл╕нг╕в та переговорити ╕з рибалками. Впевнений, що ╖м також ╓ що сказати.
Ледь вглибився у власн╕ роздуми, ледь почав вибудовувати плани, як кра╓чком ока побачив якийсь рух вглибин╕ болота. За глинистими пагорбами вщент вкритих дохлими березами, обережно йшов... н╕, нав╕ть крався якийсь чолов╕к. Я потягнув за поводи, зупинив коня та пильно придивився до незнайомця.
Його повед╕нка здалась мен╕ п╕дозр╕лою. ╤ д╕йсно, - розм╕ркував м╕й розум, - хто при сво╓му глузд╕ запреться в топ╕, а не рушить б╕льш-менш придатними стежками? Мало того, буде йти, озираючись навс╕б╕ч, наче той злодюжка, котрий л╕зе вноч╕ в курник.
Тут же пригадались розпов╕д╕ Анчути про та╓мничих незнайомц╕в, котр╕ вешталися навколо озера та б╕ля с╕вер╕йського тракту. Н╕, тут точно щось не добре ко╖ться!
Чолов'яга мене не пом╕тив. В╕н рухався кр╕зь невисок╕ кущ╕ вб╕к поселення водяник╕в.
Я розм╕рковував швидко. Чого звол╕кати? З╕скочив на землю, прив'язав до дерева коня, схопив ясеневий лук, витягнув з торби тятиву та накинув ╖╖ на древко. Одягнув на правицю наруч, щоб при стр╕льб╕ не поранити кисть, пот╕м пару раз╕в прим╕рявся, чи н╕чого не заважа╓ ц╕литися. Д╕став звичайну стр╕лу, накрутив на не╖ наконечник та хутко рушив за незнайомцем. Нас розд╕ляло близько п╕втораста крок╕в. Якихось пара хвилин, ╕ я наздогнав чолов╕ка б╕ля кромки озера, де в╕н прис╕в та вдивлявся вб╕к дикун╕в.
Крастися було вже важкувато. Заважали зарост╕ очерету. Я вибрався на ледь пом╕тну стежку та крок за кроком п╕дходив до та╓мничо╖ ф╕гури. Судячи з усього, це все ж не був мисливець, або звичайний перехожий. Стьобана шк╕ряна куртка; вовнян╕ штани, заправлен╕ у висок╕ чоботи; на ремен╕ видн╕╓ться невеличкий меч та добротний н╕ж; поряд в трав╕ лежить полотняна торба з припасами. Якщо б я так одягався, то т╕льки в╕дправляючись на...
П╕д ногою зрадницьки тр╕снула г╕лка. Чолов'яга схопився за зброю та п╕дскочив. Ми завмерли на м╕сц╕, вивчаючи один одного. Я стояв десь трохи менше десятка сажн╕в в╕д незнайомця та тримав лук напоготов╕, але й не ц╕лився прямо, та ╕ взагал╕ не робив н╕яких ╕нших загрозливих рух╕в, пропонуючи сво╓му опонентов╕ зробити виб╕р. До реч╕, мен╕ ан╕чого не заважало стр╕ляти, ╕ чолов'яга це добре розум╕в.
На його чол╕ добре проглядалися три довгих б╕лих шрами, явно старого походження. Вони тягнулися до л╕во╖ вилиц╕. Чорна коротка бор╕дка, стрижений чубчик, який ще б╕льше п╕дкреслював високий лоб, погляд пильний, оч╕ ч╕пк╕... м╕цно збитий тулуб... руки м'язист╕, узлуват╕... Кожен рух цього чолов╕ка був м'яким, обережним, наче у к╕шки, котра вийшла на полювання. Це довол╕ небезпечний супротивник.
-Ти хто такий? - спитав я.
Незнайомець нервово покусував нижню губу, явно розм╕рковуючи над тим, чи встигне в╕дбитися, якщо в нього почнуть стр╕ляти з лука. Я пом╕тив, куди в╕н кинув обережний погляд: б╕ля торби лежав зовс╕м невеликий кулачний щит. Довол╕ простенький, без ус╕ляких в╕зерунк╕в чи узор╕в, але в╕д мене не сховалися затерт╕ в╕дм╕тини в╕д колишн╕х удар╕в мечем. Отже, ця р╕ч частенько використовувалася, ╕ ╖╖ власник зараз подумував про те, що було б непогано тримати цей щит в руц╕, н╕ж бачити на трав╕.
-Ти хто такий? - ще раз повторив я.
-Хмм... Нууу... Матв╕й... Матв╕й Шрам...
Голос хрипкий. В╕дчува╓ться легкий акцент... Де я такий вже чув?
-╤ зв╕дки ти, Матв╕ю?
-Хмм! - чолов'яга нервово оскалився та трохи здвинувся л╕воруч. - А тоб╕ що до цього?
-Ст╕й-но, де сто╖ш! - попередив я. - Не треба випробовувати долю... Так зв╕дки ти?
-З Умойру, а що?
-Чого тут хова╓шся?
-А це заборонено? - питанням на питання в╕дпов╕в Матв╕й. Сам уже весь стиснувся, наче готу╓ться б╕гти на мене.
Я трохи при п╕дняв лук ╕з стр╕лою та питливо втупився йому в оч╕.
-Це якось п╕дозр╕ло, тоб╕ так не зда╓ться? - п╕дморгнув я сп╕вбес╕днику.
-А ти сам хто такий, що шука╓ш п╕дозр╕лих особистостей?
-Скаж╕мо так - ╕з Розшукового приказу.
Обличчя Матв╕я раптом зм╕нилося. В╕н здивовано п╕дняв брови, на мить розслабився та якось глухо промовив:
-Рука допомоги?
-Е-е-е... так...
-Можливо це прозвучить нещиро, але я ╕ сам ╕з Розшукового приказу, - заявив чолов╕к.
В╕н прибрав меч та випрямився. Я все ще залишався стояти на м╕сц╕, тримаючи лук напоготов╕. Матв╕й неквапливо пол╕з в кишеню куртки ╕ за мить витягнув якусь р╕ч. Придивившись, я зрозум╕в що це була металева бляха у вигляд╕ овального щита з вибитим на ньому гербом - кан╕йським орлом. Зверху цей щит тримала кремезна людська долонь.
-Рука допомоги, - заявив Шрам.
Оце поворот! Виходить, я тут не один такий...
-╤ що ж ти тут робиш? - обережно спитав у Матв╕я.
-Мабуть, те ж саме, що ╕ ти: придивляюсь за водяниками... та л╕совиками...
-Ага... з кущ╕в? - у╖дливо посм╕хнувся я.
-Кожний працю╓, як навчений... Може, в╕дкладеш зброю? Поговоримо на р╕вних?
-Ти зна╓ш, а мен╕ н╕хто не казав, що тут ╓ хтось ╕з Розшукового приказу... Не чув н╕ про якого Матв╕я Шрама.
-Дивно! - схоже це були не пуст╕ слова. М╕й сп╕вбес╕дник явно розгубився в╕д под╕бно╖ заяви. Його величезн╕ жовна заходили ходором, немов ковальськ╕ м╕хи. - Дивно! Я ст╕льки вже тут знаходжусь!
-╤ ск╕льки?
-Ну... з к╕нця весни... Пост╕йно допов╕даю в столицю... а ти ось кажеш, що н╕хто не сказав...
-Ц╕кава ╕стор╕я! А мен╕ думалося, що в ц╕й частин╕ алоду н╕кого з Розшукового приказу взагал╕ нема╓, - повторив я, - тому мене сюди й в╕дправили... Може ти, друже, щось не то допов╕да╓ш?
Матв╕й нахмурився. Схоже, що в╕н трохи образився.
-А як ти зв'язок п╕дтриму╓ш? - спитав я у нього.
-Через жерц╕в Св╕тла... Тут трохи зах╕дн╕ше в╕д бол╕т ╓ невеликий скит. Живе там С╕вер Ф╕ларетов... Ось я через нього ╕ передаю послання... та через нього отримую ╕ накази...
Продемонстрований знак Розшукового приказу наче повинен був заспоко╖ти мене, але все одно всередин╕ щось невдоволено гризло св╕дом╕сть. З ╕ншого боку, п╕дстав для того, щоб продовжувати ц╕литися в Матв╕я не було. Якщо в╕н д╕йсно посланець ╤са╓ва, то непоганим буде в╕дверто з ним переговорити. Дек╕лька м╕сяц╕в спостер╕гання повинно дати якийсь результат.
Я прибрав стр╕лу та зробив к╕лька крок╕в вперед. Дистанц╕ю залишив таку, щоб встигнути вихопити меч та зайняти бойову ст╕йку. Береженого Сарн береже.
-╤ як спостереження? - запитав я. - Що ц╕кавого побачив?
-Хмм! - зда╓ться тепер Шрама охопив сумн╕в що до мене. - А ти не назвався...
-Бор... Головор╕з... Чув про такого?
Матв╕й нахмурився. Було пом╕тно, що в╕н щосили намага╓ться пригадати чи д╕йсно чув про якогось Бора Головор╕за. Якщо заявить, буц╕мто чув, то буде см╕х!
-А ти сам зв╕дки? Чи не з Форокса? - насупився Шрам.
-Ага... Як здогадався? - прибрехав йому у в╕дпов╕дь.
-Зовн╕ схожий... Та й вимова типова...
Що до вимови, тут в╕н явно лукавив. Або не роз╕брався.
-Так що ц╕каво знайшов? - знову спитав я.
-Та р╕зне, - Матв╕й знизав плечима. Очевидно не квапиться бути в╕двертим. Дали б ╕ мен╕ таку бляху, козиряв би нею праворуч-л╕воруч. Тод╕ й в╕ри було б до мене б╕льше.
-Я так зрозум╕в, що у л╕совик╕в з'явився новий вождь, - це була моя спроба розтопити недов╕ру м╕ж нами. Говорив спок╕йно, д╕ловито та в╕дносно в╕дверто. - Вчора розмовляв ╕з вождем Анчутою. В╕н каже, що той вождь... Брум, зда╓ться... пропонував водяникам травити рибу, яку вони продають в столицю.
