П╕днявшись по сходах, ми опинилися в будиночку. П╕д мо╓ю вагою все тоскно затр╕щало ╕ я вже почав подумувати, що г╕лки ось-ось тр╕снуть ╕ ми звалимось на п╕сок.
Анчута прис╕в навпоч╕пки б╕ля ст╕ни та вказав пальцем теж саме зробити й мен╕. Ледь я опустився, в╕н почав невдоволено скаржитися:
-Долга же тот Жуга отв╓чал на мою просьбу.
-У нього повно справ, - спробував виправдати я ╤са╓ва.
-Ну да... пон╕маю... Однако ви так впустую трат╕т╓ вр╓мя...
-Тобто, ми звол╕ка╓мо?
-Ддда... звал╕кайат╓... Нада ж╓ пон╕мать, што всйо большо╓ рожда╓ца с малова. Потом вам тяж╓л╓╓ догнать врага...
-Перемогти ворога?
-Ддда... п╓р╓магт╕... Я давно прос╕л Жугу пр╕глядивать за л╓сов╕кам╕...
-А що з ними не так?
Анчута нахилився вперед та заговорив вже б╕льш тихо, але разом з тим ╕ менш зрозум╕ло:
-...н╓ буд╓т ╕скри, н╓ буд╓т ╕ плам╓н╕... с малова нач╕на╓ца большо╓... Я говорю про л╓сов╕ков... ╕ вс╓гда говор╕л раньш╓... Однако вот ╕ пр╕шло вр╓мя, ╕ ви, люд╕, нач╕на╓те пож╕нать плоди сво╓й... сво╓й б╓з... б╓з... б╓з-п╓ч-нос-т╕, - ледь вимов останн╓ слово вождь. - Отв╓ть, зач╓м ти пр╕шйол?
-Ну так ти ж нас кликав, - в╕дпов╕в водянику. Вкотре Анчута зада╓ мен╕ теж саме питання, а я все не можу второпати його сенсу.
-Ето ддда... Но пр╕шйол ╕м╓но ти. А пач╓му?
-Мен╕ наказали... Мабуть, вир╕шили, що я г╕дний того, аби в╕дправитися до вас.
Анчута п╕дняв свою сухорляву руку та приклав ╖╖ до чола. В╕рн╕ше, торкнувся свого третього ока.
-Я в╕жу любова насквозь! - заявив вождь. - ╢сть так╕╓, кто пл╓тйот сет╕. ╢сть так╕╓, кто ╕м╕ лов╕т. А ╓сть ╕ т╓, кто в н╕х попада╓ца!.. Ви сщ╕та╓т╓ нас д╕карям╕... Н╓ спорься, ето так... А раз ми д╕кар╕, то н╓ч╓во ╕ слушать наш╕ пр╓дупр╓жд╓н╕я, поскольку он╕ н╓ стоят ╕ ут╕нова яйца!
-Я не з таких, ╕накше б не при╖хав.
Чесно скажу, це брехня. Але мен╕ було потр╕бно перетягнути Анчуту до себе. Продемонструвати йому поважне в╕дношення з боку "молодших брат╕в", тобто нас, людей. Що-що, а лестощ╕ недооц╕нювати не варто.
-Л╓сов╕к╕ уж╓ давно подб╕вают нас на то, штоб ми отказал╕сь виполнять услов╕я договора с людьми...
-╤ яким чином? Воювати з нами?
Анчута заперечливо замотав головою.
-Я слишал, на л╓сних вирубках люд╕ стал╕ с╕льно хворать, - промовив в╕н. - Оч╓нь с╕льно.
-Так, л╕соруб╕в укусили кл╕щ╕, зв╕дси й хвороби.
-Угууу... угу... А зна╓т Жуга, што в Заозйор'╓ появ╕л╕сь как╕╓-то н╓знакомци? Што он╕ шастают возл╓ оз╓ра... ╕ возл╓ главнова тракта в Б╓лий край.
-Куди? - недочув я.
-Ссс... ссс...
-С╕в╓р╕ю? Б╕лий край, це С╕в╓р╕я?
-Ддда... Он╕ якшаюца с л╓сов╕кам╕!
-Слухайте, шановний, - раптом мене осяяло, - а чи ви не хочете сказати, наче кл╕щ╕ - це справа рук л╕совик╕в?
-Кто зна╓т... Вот говорять, кл╓щ╓й много в Ссс... в Б╓лом кра╓... в тамошн╕х л╓сах. Мож╓т ╕х кто оттуда пр╕вйоз?
-А що за незнайомц╕ б╕ля тракту валандаються? Люди чи ╕нш╕ народност╕?
-Как раз люд╕...
-Ну так то може як╕сь мисливц╕, чи пас╕чники?
-Я уж╓ говор╕л, што в╕жу насквозь... То люд╕ страни╓... опасни╓... А л╓сов╕к╕ нам как-то пр╓лагал╕ ту рибу, што поставля╓м в Новоград, нам╓р╓но порт╕ть. Штоб у вас мор бил...
-Це, спод╕ваюсь, не жарт?
Але ╕ так було пом╕тно, що вождь словами не кидався. В╕н знову замотав головою та пов╕домив, наче плем'я л╕совик╕в в Берестянку вовк╕в насила╓, щоб т╕ нападали на домашн╕х тварин.
-Разв╓ не слишал про то, што в стол╕чних л╓сах волков разв╓лась тьма-тьмущая? Всйо ╕х, л╓сов╕ков, рук д╓ло.
-А де ж мен╕ цих л╕совик╕в шукати?
-Зач╓м ╕х ╕скать? В Озйорном уроч╕щ╓ сто╕т ╕х посйолок. Новова вождя зовут Брумом. Молодой он, с╕льний... Как-то ход╕л╕ к н╓му г╕берл╕нг╕ договор╕ца про л╓с для корабл╓й... Оч╓нь повздор╕л╕. Оч╓нь! - Анчута скрушно закачав головою.
В цей час всередину заглянули два водяника. Вони щось пробулькали сво╓му вождю ╕ той р╕шуче встав.
Судячи з усього, наша бес╕да доб╕гла к╕нця. Ми вибрались назовн╕ й розпрощалися. Я рушив до Першосв╕та, який куняв б╕ля коней. Штовхнув його в плече та наказав збиратися.
-Куди ми? - схопився парубок.
-Стояну треба знайти. А то вже н╕ч близько, - в╕дпов╕дав я.
-А що той вождь хот╕в?
-Розпов╕да╓ ус╕ляке... про якихось загадкових незнайомц╕в... л╕совик╕в... Проте, його слова ще перев╕рити треба.
Ми заскочили на коней ╕ по╖хали назад уздовж кромки болота. Я десь бачив галявину б╕льш-менш придатну для табору. Сказав Першосв╕ту, що там зупинимося, по╓мо та заночу╓мо.
-Тю, а ти казав, що ми не повечеря╓мо! - посм╕хнувся хлопець. - Слухай, а як же Стояна? - запитав в╕н.
-Розведемо багаття ╕ вона сама нас знайде.
Так, м╕ж ╕ншим, ╕ вийшло. Т╕льки-но розпалили вогонь ╕ з╕бралися повечеряти, з-за заростей очерету ви╖хала дру╖дка.
-Як пошуки? - запитав я у не╖ ╕ Стояна знаком показала, що все вдалося.
-А ув вас што? - д╕вчина з╕скочила з коня.
-Почув таку думку, буц╕мто кл╕щ╕в могли наслати л╕совики.
Першосв╕т нав╕ть завмер.
-Овва! - вигукнув в╕н. - ╤ що ми будемо робити?
-Поки повечеря╓мо, - спробував я пожартувати. А якщо чесно, то й сам того не знав...
8
...Ранок видався холодним. Правда на трав╕ лежала рясна роса, а значить, м╕ркував я, день об╕ця╓ бути спекотним.
Стояна прокинулась сама. Вона п╕двелась та прис╕ла б╕ля вогню. Протерла заспан╕ оч╕, озирнулася... побачила мене та зн╕яков╕ло посм╕хнулася... Не дивлячись на те, мен╕ здалося буц╕мто ╖й не сподобався той факт, що споглядав за нею. Д╕вчина трохи нервово за теребила косу, очевидно розм╕рковуючи над ти, чи варто ╖╖ перепл╕тати.
Не знаю чому... можливо це вийшло якось п╕дсв╕домо... але я почав пор╕внювати м╕ж собою Стояну та Корчакову.
Юн╕сть, невинн╕сть... таке соб╕ збентеження нерозум╕нням того, що в╕дбува╓ться у сам╕й соб╕... Все це мало певну приваблив╕сть. Однак Стояна ще не вм╕ла собою волод╕ти. Ще не рас крила сво╖ сили... Зая ж, на противагу дру╖дц╕, волод╕ла дивною чар╕вн╕стю, як справжня зр╕ла ж╕нка. Саме це кружило голову, манило, кликало до не╖.
Що ж те таке? - питав я себе. - Внутр╕шня зр╕л╕сть? Впевнен╕сть, яка розкрива╓ ж╕ночу силу?.. Так, Корчакова випром╕нювала загадкову енерг╕ю, силу яко╖ я не м╕г пояснити. Вона знала соб╕ ц╕ну, мало того - поважала себе. ╤ я не пом╕тив, коли п╕ддався тому. Це трапилось саме собою... Щоб я тепер не казав ╕ншим, чим би не виправдовувався, але Корчакова змогла мене полонити. Але ж пройшло якихось два дня!
От, псяче хутро! ╤ як тепер реагувати? Залишитись ╕з нею? - я нервово труснув головою, намагаючись привести себе до тями. Вир╕шив, що зараз не на час╕ вир╕шувати це питання. От повернусь в Новоград, тод╕ буду сушити м╕зки.
Першосв╕та я ледь розштовхав. В╕н пробубон╕в, що голодний ╕ зараз би було непогано з'╖сти смажено╖ ковбаски, якою так смачно годували в " Красном п╓тух╓". А пот╕м знову почав др╕мати, й мабуть ув╕ сн╕ щ╕льно налягав на ╖жу, бо почав трошки просмоктувати.
-П╕дводься-бо! - ткнув я хлопця ногою по дуп╕.
Той сердито буркнув, але швидко в╕д╕йшов.
-Боре, а ти б чого хот╕в по╖сти? - причепився в╕н до мене. - Зая, бачу, для тебе виготовля╓... то вергуни, то...
-Ось що, друже! - перебив я Першосв╕та. Намагався говорити неголосно, щоб не почула Стояна. - Часу на роздуми у мене було достатньо, тому вчинимо так: ви удвох повернетеся до вирубки... Ти, Першосв╕ту, супроводиш д╕вчину до Пименова, а то мало кого тут носить. А пот╕м в╕дправишся в Розшуковий приказ до Жуги ╤са╓ва.
-Сам?
-Н╕, ╕з загоном ре╓стровик╕в! Звичайно, що сам!
-Але.., - почав голосити хлопець, - але... але...
-Дай договорити! Розкажеш йому про л╕совик╕в та про кл╕щ╕в. Д╕зна╓шся про наш╕ подальш╕ д╕╖. Чекаю тебе завтра... ввечер╕... ось тут... на цьому м╕сц╕.
-А ти що ж?
-Ну... повештаюся Озерним урочищем... подивлюсь, що тут до чого...
