Я погладив морду коня, поглядаючи при тому на т╕ла п╕д нав╕сом.

-Серед л╕соруб╕в шириться чутка, буц╕мто в появ╕ тако╖ велико╖ к╕лькост╕ кл╕щ╕в повинна ╤мпер╕я, - пов╕домив я ельфа.

-Завжди ми в чомусь шука╓мо руку якихось ворог╕в, - роздратовано в╕дпов╕в той. - А найчаст╕ше причиною проблем виявля╓мось ми ж сам╕. Все через власну безграмотн╕сть, яка й призводить по помилок...

-╤ в чому ти бачиш нашу, людську, провину? Конкретно в цьому випадку? - я кивнув на нерухом╕ т╕ла л╕соруб╕в.

-В чому? Як би це зараз дивно не прозвучало, але я погоджусь з Пименовим... з дру╖дом... Ми прийшли в цей св╕т... а конкретн╕ше - в цей л╕с... ╕ нещадно його вируба╓мо, плюючи на вс╕х ╕нших ╕стот! Невже дума╓мо, наче нам за те н╕чого не буде?

-Овва! Так ти вважа╓ш, що це, так би мовити, кара? - ощирився я. - За вирублен╕ дерева? Ти хоч сам в це в╕риш?

Паладин н╕чого не в╕дпов╕в, тим самим п╕дтвердивши мо╓ припущення.

Першосв╕т, який робив вигляд буц╕мто йому не ц╕кава наша розмова, сид╕в на кон╕ та дивився кудись вб╕к. Я просл╕д╕в його погляд та лише побачив метелика, який пурхав над кв╕тами. Невеличкого жовтого метелика.

-Слухай, Боре, - довол╕ голосно промовив хлопець, не в╕дводивши очей з галявини. В╕н начебто в╕дчув мою увагу. - Я от що раптом подумав. Оця л╕таюча ╕стота... метелик... Чи зна╓ в╕н про наше ╕снування?

-Тобто?

-Ну от уяви соб╕, наче ти - це в╕н... Або якийсь жук... мураха...

-╤ що?

-Чи зна╓ш тод╕ про ╕снування людей? Зна╓ш чим вони живуть, що роблять?.. Або чув ти про астральне море, яке пожира╓ землю... цей остр╕в?

Я здивовано поглянув на хлопця. На якусь мить здалося, наче в╕н мене п╕ддражню╓. Але хлопець був ц╕лком серйозний.

-Н╕, - раптом захитав в╕н головою, - для тебе... для метелика цей остр╕в взагал╕ увесь св╕т! Як для нас Сарнаут... колишн╕й Сарнаут... А поза ним - н╕чого нема╓. Просто нема╓!

-Я про це не думав, - в╕дмахнувся в╕д Першосв╕та. Щось в мене зараз не той настр╕й, обговорювати под╕бне.

-А я навпаки... пост╕йно думаю... Ми от б'╓мося ╕з хадаганцями... з ╤мпер╕╓ю... А мурахам на те начхати! ╥м на все начхати!.. Ми ж н╕коли ╖х не пом╕ча╓мо. Ловимо, топчемо, гонимо... А ось якась маленька комашка вкусить за палець ╕ ти вже лежиш бездиханним... ╤ вся ця геро╖чна боротьба за облаштування цього св╕ту за власними правилами летить шкереберть! Зна╓те, а ц╕ комахи нав╕ть не розум╕ють, що ╕снують завдяки Великому магу, котрий трима╓ остр╕в... ряту╓ його в╕д страшного астрала...

-Що ти хочеш сказати? - спитав я.

-Не знаю... просто м╕ркую... Ран╕ше мен╕ здавалось, наче ми для них на кшталт бог╕в... незрозум╕лих бог╕в, - випростався Першосв╕т. В╕н чомусь подивився кудись вгору. - А ось зараз... зараз...

╤ в╕н знизав плечима.

-Скор╕ш, тво╖ метелики д╕йсно нас не пом╕чають, - заявив я, намагаючись припинити цю безглузду розмову. - Живуть власним життям... ╤ на тому все!

-От щасливц╕! Хот╕в би я так...

-Йди тод╕ до водяник╕в, - п╕дключився до розмови паладин. - Вони також не розум╕ють завдяки кому все ще ╕снують. Ц╕ ╕стоти нав╕ть не в╕рять в силу Великого мага... а на астральне море кажуть, що воно залиша╓ться на м╕сц╕, тому що так було завжди. ╤ н╕чого воно, мовляв, не пожира╓! Ось так м╕ркують ц╕ "щасливц╕".

-А зв╕дки ти зна╓ш? - спитав Першосв╕т.

-Зв╕дки? Та що взагал╕ можуть думати дикуни? ╥хн╕ уявлення прим╕тивн╕, як у комах...

Паладин нахмурився, крила за його спиною почали битися якось нервово.

-От ти зна╓ш, як водяники уявляють вас, людей? - спитав Бернар. - Наймолодшими братами, яких творець всього живого чомусь назначив керувати над старшими... тобто над самими водяниками...

-Молодший над старшим? - перепитав Першосв╕т.

-Так, тоб╕ не почулося. Ви - молодш╕ сини, як╕ походять в╕д бобр╕в, ╕ котрим творець дозволив лише торгувати та видобувати зал╕зо, м╕ж ╕ншим ­ - для потреб водяник╕в, - паладин розтягнувся в ╓хидн╕й посм╕шц╕. - А справжню справу - риболовлю - в╕дав найстаршим, як найг╕дн╕шим... Це плем'я по-сво╓му намага╓ться пояснити, чому вони, як найкращ╕ та улюблен╕ д╕ти свого бога, опинилися у в╕дносн╕й залежност╕ в╕д кан╕йц╕в. З ╖х опов╕дань виходить, наче це свого роду перев╕рка на м╕цн╕сть. Опускатися до р╕вня людини ╖м... па ком ╕ль фо! Тобто, не в╕дпов╕да╓ ╖хн╕м правилам хорошого тону...

-Дурня якась! - заключив Першосв╕т, чомусь кидаючи на мене здивований погляд. А може шукав п╕дтримки.

-До реч╕, в стар╕ часи ви, люди, м╕ркували приблизно так само, - продовжував Бернар.

-А ви, ельфи, нам, типу, все об'яснили? Так? - нахмурився парубок. - От к╕нчай ти, Бернару, приндитись... Можливо в давн╕ часи ельф╕йський народ ╕ був б╕льш розвинутий, б╕льш... Як там? Ци... цив╕ло...

-Цив╕л╕зований, - п╕дказав паладин, при тому крадькома посм╕хаючись.

-Ось-ось! Але зараз ви н╕чим не в╕др╕зня╓тесь в╕д нас... в╕д "бобр╕в", бо втратили перш╕сть... як оц╕ тво╖ водяники... ╤ можливо через власну гординю! Дивиться, не опиниться на ╖хньому р╕вн╕!

Поки теревенили, не пом╕тили як з'явилась Стояна разом з╕ сво╓ю супутницею - риссю. Вона, мовчки, п╕д╕йшла до Пименова, простягнула йому невеликий м╕шечок. А пот╕м, пом╕тивши нас, рушила назустр╕ч.

Кон╕, почувши наближення рис╕, невдоволено забрикалися. Я схопив свого рисака за морду та ледь заспоко╖в.

Д╕вчина побачивши нервування тварин, жестом наказала сво╖й к╕шц╕ в╕д╕йти назад. Лада сердито труснула хвостом, але все ж послухалася свою хазяйку. Стояна поглянула на нас, спробувала посм╕хнутися та п╕сля наближення, невимушено прив╕талася.

-Ти тут в справах? - нахилився Першосв╕т. В╕н також спробував посм╕хнутися, але вийшло якось дурнувато.

-Да вось, сустрела Благолюба... То╓ да сйо╓, цяп╓р йаму трох╕ дапамагаю на л╓сап╕льн╕...

Д╕вчина в╕дпов╕дала якось напружено, очевидно не квапилась бути в╕двертою.

-А ви тут па як╕х причинах? - запитала вона, кидаючи кос╕ погляди назад на Пименова, котрий нахилився над казаном.

Першосв╕т, той ще балакун, ледь не почав розпов╕дати про наш╕ плани. В╕н встиг сказати про Б╕ле озеро, а пот╕м наштовхнувся на м╕й погляд та закусив язика.

-Куди? - Стояна тут же зац╕кавилася. - Да воз╓ра?

-Тоб╕ щось треба? - запитав я.

Д╕вчина щось забубон╕ла про листя дуба, як╕ вона вже принесла, пот╕м про зв╕роб╕й... зда╓ться ╕ про гл╕д, руту... Стояна нахмурила св╕й лобик, дивлячись кудись вб╕к, а пот╕м пробурмот╕ла про кропиву та чи╓сь кор╕ння...

-Йани пав╕нни расц╕ ув азйор ╕ ручайов, - вже б╕льш зрозум╕ло додала вона. - Нам то треба для зйолк╕.

-Я чесно скажу, в рослинах не тямлю...

-А магу я з вам╕ з'╓здз╕ць? Нам л╓к╕ н╕як н╓ уда╓ца пригатаваць. - Тут Стояна глянула вб╕к Бернара та, наче вибачаючись, додала: ­ - Ляченн╓ Святлом, безумоувна, можа дапамагчи, ал╓ ми в╓рим больш с╕лам природи.

Паладин зробив таку пику, буц╕мто почув якусь найдурн╕шу дурницю. А я раптом подумав от що: звичайно, такий баласт, як Стояна, яка шука╓ трави, нам н╕ до потреби - буде ╕ заримувати нас, та й це зайв╕ вуха. Але чисто по-людськи зрозум╕ти ситуац╕ю було можна. От уяви, - казав я соб╕, - якби ти, наприклад, теж тяжко захвор╕в, чи знайшовся б хтось такий, котрий кинувся б готувати бальзами чи настоянки? Чи в╕дправився б в╕н на пошуки трав чи корен╕в, не потребуючи за те оплати? А якась мордяка, на кшталт мене, раптом заявила, що такий пом╕чник заважа╓ займатися справжн╕м д╕лом.

Хоча, ╕ треба соб╕ в тому з╕знатися, вс╕ ц╕ пояснення, якими я обклав себе стосовно Стояни - лише оболонка... Якщо бути чесним, то насправд╕ справа в Бернар╕... Тобто, в мо╖й образ╕ на нього. Не оч╕кував отримати в╕дмову в╕д паладина. Вважав що в╕н все ж рушить з╕ мною... розраховував на його поради... та й на п╕дтримку... А тепер прийдеться все ж спиратися т╕льки на себе!

-Добре! - кинув я д╕вчин╕, застрибуючи в с╕дло. - У нас тут ще один к╕нь ╓. Коли сама бажа╓ш, то по╖хали.

Стояна хитнула головою та в╕д╕йшла до дру╖да. Вони удвох деякий час розмовляли, вочевидь оговорюючи подальш╕ кроки. Повернувшись до нас, д╕вчина довол╕ хвацько заскочила на жеребця. Той злякано захроп╕в, побачивши як з-за кущ╕в наближа╓ться Лада. Стояна тут же нахилилася ╕ щось зашепот╕ла на вухо коню. Той митт╓во випростувався та припинив хроп╕ти. Рись прис╕ла та втупилася в д╕вчину немиготливим поглядом.