Я не знаю, як виглядали саме водяники, проте чув, що вони дуже потворн╕, й схож╕ на величезних рибо та жабопод╕бних ╕стот. З ╕ншого боку вже знаючи новоградц╕в, котрим вс╕ чужинц╕ навколо мулять оч╕, вважаю не варто було брати ц╕ описи за основу.
Б╕ле озеро облюбували й г╕берл╕нги, котр╕ займалися тут рибалкою. Десь на п╕вденно-зах╕дному берез╕ було ╖хн╓ тимчасове поселення... зда╓ться Лужня... Я так зрозум╕в, що г╕берл╕нги мали домовлен╕сть ╕з водяниками стосовно використання цього водоймища. Принаймн╕ не чув про сутички м╕ж цими народностями...
-╤ нав╕що мен╕ з цим вождем зустр╕чатися? - питав я посильного ╕з Розшукового приказу, коли ми з ним шепталися вранц╕ б╕ля трактиру.
-Он оч╓нь хоч╓т о чом-то поговор╕ть, - нахилився вперед хлопець. - Т╕па, важни╓ св╓д╓н╕я...
-Ну так й ╖дь сам до нього, й послухай оц╕ важлив╕ св╓ден╕я.
-Ви каж╓ца н╓ понял╕... Жуга настоят╓льно прос╕т ╕м╓но вас отправ╕ца к Анчут╓. ╤м╓но вас!
-Чому?
-Он сщ╕та╓т вас толковим ч╓лов╓ком... ╕ кром╓ тово - н╓ пр╕часним к м╓стним д╓л╕шкам.
-При╓мно чути, - оскалився я. Насправд╕ оц╕ пахуч╕ ялини г╕рше солодкого меду.
-Зд╓сь, в Св╓тол╓сь╓, - запекло затараторив хлопець, - водян╕к╕ ед╕нств╓ни╓, кто пр╕язн╓но относ╕ца до Л╕г╕...
От в╕н каже це, а я чомусь чую голос ╤са╓ва. Не схоже, що цей посильний наст╕льки розумний, яким хоче здатися.
-Ти хот╕в сказати - до Розшукового приказу, - перебив я його.
-Ну... ето тож╓... Вот ╓сл╕ взять л╓сов╕ков, так т╓ открито подстр╓кают к н╓пов╕нов╓н╕ю... Постояно пр╕ход╕ца отправлять в Озйорно╓ уроч╕щ╓ во╓ни╓ отряди, штоби ╕х усм╕рять, - посильний озирнувся, наче боявся що нас п╕дслуховують. А пот╕м неголосно додав: - Нам н╕как н╓льзя разбрасиваца союзн╕кам╕. Н╕как!..
А г╕вна ви мерзлого не хочете? - роздратовано м╕ркував я тод╕. - От нав╕що мен╕ ваш╕ "союзники"? Крутите словесами, як т╕ гобл╕ни сонцем!..
-Це все? Т╕льки побаз╕кати з Анчутою? - спитав мене Першосв╕т.
Я труснув головою, в╕дганяючи дурн╕ думки.
-Не зовс╕м, - в╕дпов╕в товаришев╕. - Недалеко в╕д водяник╕в живе один медовар. Його звуть Богданом... е-е-е... Лютиковим... В╕н доносить, наче хтось в полях потраву розкида╓. От Розшуковий приказ й просить нас подивитися... Вияснити, що до чого.
Першосв╕т задумливо подивився кудись вдалеч╕нь. Ми з ним минули березовий гайок. Зв╕дси дорога розд╕лилася: одна ╖╖ частина п╕шла вздовж кам'яних мур╕в, а друга - повертала р╕зко на сх╕д, до далеких-далеких г╕рських гряд, вершини яких зараз були огорнути с╕рими тучами. Дал╕ за ними лежало Темноводдя.
До реч╕, вештаючись Новоградом почув в╕д когось одну ц╕каву ╕стор╕ю, дуже схожу на правду. Наче колись в астрал╕ з╕ткнулися три острови. Так ╕ з'явився один великий алод Кватох, котрий д╕лився на Св╕тол╕сся, Темноводдя й С╕в╓р╕ю. Через це з╕ткнення з'явилися в центр╕ алоду мереж╕ г╕р.
Ми з Першосв╕том оминули звален╕ в купу величезн╕ тесан╕ дерев'ян╕ стовбури й ви╖хали на велику д╕лянку. Крок╕в за дв╕ст╕ зв╕дси видн╕лася буд╕вля л╕сопилки. Людей тут було небагато, ╕ вони чомусь не працювали, а сид╕ли маленькими групками.
-Гей! Де тут знайти керуючого? - запитав я у одних.
-Да тама он! - вказали нам на дерев'яну буд╕влю.
-А чому тут тиша така? - запитав Першосв╕т. - Сталося чого?
-Так, м╕л ч╓лов╓к, в╕д╕ш от кл╓щ╓й спаса н╓т.
-Тобто?
-Тю! Ну каво укусят, сразу бол╓╓т, - запекло затараторили люди. - Жар, бр╓д... л╕хорадка... л╓ж╕ш, ак╕ бр╓вно... Тошн╕т, только голову пов╓рнйош... Да ╕ т╓ло всйо лом╕т, словна на н╓погоду.
-Уж╓ два д╓сятка работн╕ков слягло! - заявив ╕нший чолов'яга. - Визвал╕ ╕з стол╕ци свящ╓н╕ков да дру╕дов. Думают, што ето д╓ло рук ╤мп╓р╕╖.
-Чого так? - здивувався я.
-Да могл╕ зав╓зт╕ гадость какую-то со сво╕х пустинь...
-А що, кл╕щ╕ в пустелях водяться? - здивувався Першосв╕т. - Та ╕ зв╕дки тут ╕мперськ╕ пос╕паки? Ми ж не на Свят╕й Земл╕, врешт╕ решт!
-О! - чолов'яга поважно захитав головою. - Аткуда, да аткуда! Ет╕ сволоч╕ умудряюца бить впутаним╕ во вс╓х подозр╕т╓льних д╓лах! Помн╕ш, как било на Умойр╓? ╤л╕ Форокс╓? Ч╓йни╓ уш╕ там торчал╕?
Ми з Першосв╕том перезирнулися. Зда╓ться, в╕н також не особливо знав, чи╖ вуха там побачили м╕сцев╕ л╕соруби.
Я ж м╕ж тим пригадав слова Сави - вантажника Мухова: "...ето всйо ч╓р╓з кл╓щ╓й! Мол, кусают ╕ оттово люд╕ ╕ бол╓ют... страх как бол╓ют... Лежат, ак╕ мйортви╓".
-Работи стал╕! - заговорив ╕нший чолов╕к. - А нам с╓м'╖ корм╕ть нада! То ж пр╕ход╕м... да осторожно пробу╓м л╓с вал╕ть да разп╕л╕вать на доск╕... Щас с╕д╕м, ждйом разр╓шен╕я на оно╓.
Тут я б╕ля л╕сопилки пом╕тив постать Бернара. В╕н та ще дво╓ священик╕в стояли над людським т╕лом, що було накрите старою дерюгою, ╕ запекло про щось сперечалися, при тому частенько вказуючи вб╕к. Я просл╕д╕в напрям та побачив ще одну людину. Судячи по характерному одягу ╕ невеличкому ведмежат╕, який сид╕в поряд з ним, це, скор╕ш за все, був дру╖д. В╕н щось варив у казан╕ на невеликому вогн╕, пом╕шуючи дерев'яною палицею. При тому робив вигляд, наче поряд нема╓ н╕яких церковник╕в.
Бернар побачив нас ╕ тут же залишив сво╖х товариш╕в, рухаючись назустр╕ч. Ми з Першосв╕том пришпорили коней та по╖хали вперед.
-Доброго ранку! - сухо прив╕тався паладин. Було пом╕тно, що в╕н був чимось роздратований.
Я з╕скочив вниз та спитав про справи. Бернар сердито хмикнув та сказав, що стика╓ться з под╕бним вперше.
-Борррд╓ль дйо мерррд... Повний срач! - неоч╕куване вилаявся паладин. - Кл╕щ╕ й ран╕ше кусали, але щоб з таким ось результатом.., - ╕ тут ельф вказав рукою кудись уб╕к.
Я повернувся ╕ жахнувся: за горою повалених дерев п╕д саморобним нав╕сом лежало з п╕втора десятка людей.
-Овва! - вирвалось само собою. - Жив╕?
-Поки ще жив╕, - хитнув головою Бернар.
-╤ що це означа╓? Захвор╕ли?
-Хтозна! Ми т╕льки годину назад сюди при╖хали... Якщо в╕рити дру╖дам, все через кл╕щ╕в. Прямо напасть якась! Весь л╕с навколо л╕сопилки кишить цими ╕стотами.
-А дру╖ди тут давно?
-Другий день. М╕ж ╕ншим вони кажуть, що чули про так╕ випадки... Хоча мен╕ зда╓ться, вони й сам╕ мастаки витворяти щось под╕бне.
-Ти ╖х в чомусь звинувачу╓ш?
-Н╕, - роздратовано в╕дпов╕в Бернар. Не дивлячись на це заперечення, мен╕ чомусь подумалось, що ельфу дуже б хот╕лось бачити винними саме дру╖д╕в.
-А чому л╕сопилку не закриють? - спитав Першосв╕т. - Та тут треба все ретельно перев╕рити...
-Ще повчи нас, що робити! - огризнувся паладин. - ╤ м╕ж ╕ншим, нас вже покликали, коли тут почався суц╕льний мор! М╕ський приказ занадто довго колупався в одному м╕сц╕!
-Дру╖д╕в також приказ покликав? - промовив я.
-Та це Добромил Л╕тов, керуючий л╕сопилкою, напол╕г! - невдоволено кинув ельф. - До реч╕, ось той чолов'яга з ведмежам - Благолюб Пименов. - Сказав так, наче я повинен був його знати. - Зараз варить якесь з╕лля. Буде пробуватиме самост╕йно л╕кувати...
-А ти чим невдоволений?
Чесно кажучи, я вже знав в╕дпов╕дь. Тим паче паладин сказав "самост╕йно", та й ще з таким соб╕ глузуванням. Бернар бачив в цьому дру╖д╕ суперника. Так-так, в╕н, як паладин, як служник Церкви, н╕як не м╕г змиритися ╕з тим, що прийдеться сп╕впрацювати з язичниками. А якщо т╕ ще й вил╕кують хворих л╕соруб╕в (без допомоги церковник╕в), то легко може народитися п╕дстава для подальшо╖ недов╕ри до Церкви Св╕тла.
-До реч╕, тут ╓ ╕ Стояна, - заявив Бернар. - Вона зараз як╕сь травки збира╓.
Я кинув погляд на л╕с та побачив серед дерев чиюсь невеличку ф╕гуру.
-А вона зна╓ться ╕з цим Благолюбом? - спитав у паладина.
-Можливо... Коли я прибув, то мен╕ пов╕домили, що вона допомага╓ йому. ╤ все.
-Ясно... Отже, мен╕ вже зрозум╕ло, що ти з нами не по╖деш?
-Поки н╕... Вибачай... Плани р╕зко зм╕нилися... Треба з ц╕╓ю справою роз╕братися.
-╤ що ти будеш робити?
-Ми, - поправив мене паладин, хитаючи головою вб╕к сво╖х товариш╕в. - Ми будемо робити... Якщо в╕дверто - спробу╓мо л╕кувати Св╕тлом.
