-Ну на н╓т, ╕ суда н╓т! - Овсов розвернувся, демонструючи свою спину.
-Раджу дослухатися мо╓╖ пропозиц╕╖, - все так же спок╕йно промовив я. - А то ╕ цього не буде. Отже, десять умойрських "орлик╕в"!
Чолов'яга хмикнув та сказав, що за так╕ грош╕ ми з Першосв╕том можемо купити три кози, та на них ╖хати куди нам заманеться.
Треба в╕дм╕тити, що я вже трохи роз╕брався ╕з л╕г╕йськими грошима. Мозок ан╕чого не пам'ятав ╕з мого давнього життя, тому приходилось всмоктувати знання ледь не з самого найпрост╕шого. ╤ при тому я намагався не демонструвати власного нерозум╕ння навколишньо╖ обстановки.
Отже, в Л╕з╕, як м╕ж ╕ншим ╕ в Хадаганськ╕й ╕мпер╕╖, ще здавна карбували монети ╕з м╕д╕, ср╕бла та золота. Не дивлячись на протистояння стор╕н, м╕ж ними ╕снувала й торг╕вля. Правда, вона зд╕йснювалася через трет╕х ос╕б - так званих в╕льних торговц╕в. Чесно з╕знаюсь, що мен╕ не траплялися ╕мперськ╕ монети... Та, мабуть, цього ╕ не буде, бо кожна з╕ стор╕н суворо сл╕дкувала за сво╖ми грошима.
В столиц╕ на монетному двор╕ в основному карбували ср╕бн╕ монети, як╕ в народ╕ стали прозиватися "новоградками". Вони, до реч╕, вважалися в Л╕з╕ повноц╕нними грошима, можна нав╕ть сказати, були таким соб╕ еталоном. ╤нш╕ ср╕бн╕ монети через те згодом в╕д╕йшли в минуле. П'ять таких "новоградок" у м╕няйл╕в йшли нар╕вн╕ з одним л╕г╕йським "орликом" - золотою монетою, яку карбували в м╕ст╕ Плагат, що на Умойр╕ - давньому кан╕йському алод╕, яким зараз керувала нам╕сниця См╕яна.
М╕дяки ж робили вс╕, кому не л╕нь. Правда найв╕дом╕шими стали с╕в╓р╕йськ╕ "коп╕йки" з червоно╖ м╕д╕, на яких зображувався гербовий знак того алоду - списоносець на кон╕, що скаче, атакуючи тигра. ╤нш╕ м╕дяки мали власн╕ назви: "мечники" - умойрськ╕ монети, "щитки" - ц╕ виробляли на ╤нгос╕. Вс╕х не перел╕чити. Але ось, як ╕ у випадку з "новоградкою", "коп╕йчан╕" монети виявилися з достеменною вагою, тому швидко поширювалися по вс╕й Л╕з╕. До реч╕ "списоносц╕в" в╕дтепер приурочували до образу ╕мператора Вал╕ра Четвертого, мовляв в╕н за легендою перемог якогось здоровезного зв╕ра...
Ще, з╕знаюсь, я вже трохи почав ор╕╓нтуватися в столичних ц╕нах, як на товар, так ╕ на працю. Фунт печеного хл╕ба, наприклад, в Новоград╕ коштував п╕втори коп╕йки. А от скаж╕мо фунт яловичини близько сем╕. Ц╕лий гусак - ш╕стдесят. Кошик карас╕в з м╕сцевого озера - три коп╕йки. А коров'яче масло - чотирнадцять.
Ц╕ни були п╕д б╕льш-менш суворим контролем м╕сько╖ влади, ╕ регулювалися прийнятою на певний терм╕н таксою. Бувало, розпов╕дали мен╕, що гендляре "бунтували", скаржачись на малий прибуток, ╕ починали самост╕йно роздувати ц╕ни. ╤ тод╕, дивлячись з обставин, столична влада або йшла на поступки й видавала новий циркуляр з рекомендованими ц╕нами, або строго карала торговц╕в... Так, наприклад, сталося в пер╕од бунт╕в на Форокс╕, коли ╕з соляних шахт довгий час в Св╕тол╕сся не надходила с╕ль. Тод╕ варт╕сть цього продукту зросла ╕з тридцяти коп╕йок до с╕мдесяти за пуд. М╕ський приказ тут же видав розпорядження опустити ц╕ни до колишнього р╕вня, а тих, хто не дослухався "поради", жорстко покарали, в╕д╕бравши с╕ль з╕ склад╕в та в╕ддавши ╖╖ городянам по см╕хотворн╕й ц╕н╕.
Що стосу╓ться оплати прац╕, то виявля╓ться менше за вс╕х в Новоград╕ заробляли см╕ттяр╕ та прибиральники вулиць. Вони працювали в╕д зор╕ до зор╕, за що на добу отримували близько двадцяти п'яти коп╕йок. До реч╕, м╕ську варту (╖╖ нижч╕ чини) також не балували зарплатами. Я п╕дслухав в Торговому Ряду розмову двох стражник╕в. Так ось виходило, що ╖м давали близько с╕мдесяти коп╕йок в день. Тепер не дивно, що багато хто з них промишляв сво╓р╕дним грабунком серед при╖жджих роззяв, штрафуючи тих за надуман╕ порушення. Ну й також охоронц╕ частенько закривали оч╕ на справжн╕ правопорушення м╕сцевих злодюжок, очевидно отримуючи в╕д них непогану винагороду. Що далеко ходити - випадок ╕з Василем типовий для столиц╕.
Розпов╕дали, що не погано платили на судноверф╕, яка була десь на зах╕дному краю острова. Якщо в╕рно почув, то звичайний робочий там отримував до одн╕╓╖ ср╕бно╖ "новоградки".
Якщо розпов╕дати вже до к╕нця, не т╕льки про грош╕ та ц╕ни, то треба в╕дм╕тити, що в столиц╕ строго регулювалися й м╕сця торг╕вл╕. Окр╕м лавок та рундук╕в Торгового Ряду, окр╕м Рибного ринку в Г╕берл╕нгському квартал╕ та й Канатки - вулиц╕ в п╕вденн╕й частин╕ головного кварталу столиц╕, де виносили на торг промислов╕ вироби, а також бруски льоду для льох╕в, й дрова та вуг╕лля для печей - в ╕нших м╕сцях Новограда було суворо заборонено займатися торг╕влею. За столичними мурами же було три под╕бних м╕сця: в Медов╕й слобод╕ так званий Привозний ринок, б╕ля М╓льн╕ц - скотний ринок, прозваний Приг╕ном, та Червоний ринок, що розташувався м╕ж В╕йськовою слоб╕дкою та Кузнями, ╕ де здеб╕льшого крутилися перекупники...
-Десять золотих "орлик╕в"! - довол╕ голосно ╕ не двозначно повторив я.
Овсов стис губи, дивлячись на мене. Якась мить ╕ в╕н вже трохи ╕ншим тоном наказав сл╕дувати за ним.
-╢сть ко╓-што для вас, - посм╕хнувся чолов'яга. - Но ето в посл╓дн╕й раз! В посл╓дн╕й раз!
Пот╕м в╕н пров╕в нас до сво╓╖ дальньо╖ стайн╕ й показав якихось рудуватих жеребц╕в. Зда╓ться, не особливо гарних. Хоча, чесно кажучи, я не фах╕вець по конях. Проте, якщо не до╖ду до л╕сопилки, повернусь до цього Овсова, ╕...
-╤ што? - насупився той, почувши мо╖ погрози.
-Нагодую в╕всом! - без жарт╕в в╕дпов╕в коняру. Той фиркнув, забрав "орлик╕в" та п╕шов геть.
-Та це не зовс╕м вже й поган╕ рисаки! - промовив Першосв╕т, оглянувши коней. - У нас за таких "орлик╕в" десь по тринадцять взяли б. Тут, в Новоград╕, значно б╕льше просять... Але ж це столиця!
Ми ос╕длали коней й попрямували навколо столичних мур╕в, рухаючись до Сх╕дно╖ вирубки. В цей час ╕з затягнутого хмарами неба п╕шов др╕бний противний дощик.
-Ос╕нь вже близько, - промовив м╕й товариш. - Кажуть, коли в к╕нц╕ л╕та такий дощ п╕де, сл╕д чекати ранн╕х холод╕в.
-А я б зараз на полювання сходив. На глухаря... Можна й на оленя... А взагал╕, щось скучив сидячи в цьому клятому м╕ст╕. Не по мен╕ це - в кабаках бенкетувати.
-А мен╕ вчора в т╕й ресторац╕╖ сподобалося, - захихикав хлопець.
-Ще б пак! Ти на д╕вок задивлявся так, що т╕ аж забували грати на сво╖х музичних ╕нструментах.
Ми ви╖хали на вузьку стежку, що тягнулась уздовж кромки л╕су.
-А куди пряму╓мо? - запитав Першосв╕т. - Б╕ле озеро, зда╓ться, в ╕ншому напрямку.
-Куди? Зараз на л╕сопилку заглянемо. Там з Бернаром побалака╓мо... а пот╕м вже ╕ на Б╕ле озеро...
-А ти так ╕ не розпов╕в, нав╕що воно нам?
-Треба знайти плем'я водяник╕в... А саме - ╖хнього вождя на ╕м'я Анчута.
Першосв╕т посм╕хнувся та ще раз перепитав, як його звати.
-Насправд╕, то не ╕м'я, - кинув я. - Мен╕ зда╓ться, то новоградц╕ так ус╕х водяник╕в обзивають - анчутками. А взагал╕ чув, що ран╕ше на м╕сц╕ столиц╕ було болото... в давн╕ часи... ╤ жили в ньому водяники. Пот╕м прийшли ми, люди, та з╕гнали ╖х зв╕дси.
-Кажуть цих ╕стот повно в С╕в╓р╕╖.
-Кого т╕льки не вистача╓ на алодах, - зауважив я. - Тих же водяник╕в, л╕совик╕в...
-У нас, в Темновод╕, таких нема╓, - додав Першосв╕т. - Зате ╓ ав╕аки... та ведмевух╕... Так що нам треба в╕д того Анчути?
-В╕н просить про зустр╕ч з кимось ╕з Розшукового приказу... А ╖м-бо н╕коли, ось ╕ послали мене... Тобто, нас.
Я лукавив. Мен╕ було д╕йсно наказано знайти вождя св╕тол╕ських водяник╕в, проте справа була не в зайнятост╕ Розшукового приказу. ╤са╓в не хот╕в зайвий раз демонструвати той факт, що п╕дтриму╓ ╕з цим плем'ям як╕сь особлив╕ стосунки.
М╕ж ╕ншим, водяники - одна з тих народностей, яка не зайняла н╕чийого боку в протистоянн╕ Л╕ги й ╤мпер╕╖. Под╕бн╕ дикунськ╕ племена жили за сво╖ми простими правилами та законами. Вони ╕снували майже на кожному з алод╕в - в Св╕тол╕сс╕, в Темноводд╕, на Т╓небр╕, Нов╕й Земл╕... в Л╕з╕, в ╤мпер╕╖...
