-Як в╕н у вас опинився? - звернувся я до сердитих г╕берл╕нг╕в.

-Припхався п╕вгодини тому! - неохоче в╕дпов╕в один з них. - Зламав нам воза... розсипав горщики... деяк╕ взагал╕ розбив... Хто заплатить за те?

-Спок╕йно... спок╕йно... Я все оплачу.

Щось щастить мен╕ сьогодн╕ на добр╕ справи. При так╕й вдач╕, ввечер╕ сл╕д оч╕кувати на нагороду...

-Добре погуляв, - я прис╕в навпоч╕пки б╕ля Першосв╕та ╕ оглянув його синяк та подряпини. - Бився?

-Не пам'ятаю, - хлопець дохнув мен╕ в обличчя моторошною сум╕шшю винних пар╕в. - Зайшов до шинку... Все чинно так... скатертина, посуд... д╕вчата... Замовив пива... по╖сти... а пот╕м як в туман╕... Зда╓ться, з кимось зчепився...

-Це пом╕тно! Ти йти можеш?

Хлопець знизав плечима та пробурмот╕в, що спробу╓. ╤ тут же обблював сво╖ черевики.

-Ех, хлопчисько! - сердився я. - Другий день в столиц╕ й вже встиг вляпатися в г╕вно!

Я п╕д╕йшов до г╕берл╕нг╕в, розрахувався за бит╕ горщики та в╕зок, а пот╕м повернувся до Першосв╕та, який все ще намагався п╕двестись. В цей час до нас наблизився якийсь старий, з виду поважний, г╕берл╕нг. Позаду нього тупот╕ли ще дво╓ (судячи з усього - брати). ╤ всю цю процес╕ю оточувала чимала к╕льк╕сть озбро╓них г╕берл╕нг╕в. Схоже, то була м╕сцева стража, чи хтось на кшталт цього.

-Доброго дня! - хрипко промовив старий. Висока хутряна шапка на його голов╕, с╕пнулася вб╕к, ледь в╕н кивнув мен╕.

-╤ вам, шановний, - в╕дпов╕в я.

-Ми, - продовжив г╕берл╕нг, - Сив╕... г╕берл╕нгськ╕ посли в Новоград╕... куриру╓мо питання нашо╖ громади...

Прозвучало якось оф╕ц╕йно. Я би нав╕ть додав - занадто. ╤ все ж, не дивлячись на холодн╕сть тону, як най можна вв╕чливо промовив у в╕дпов╕дь:

-Дуже при╓мно.

-Зараз склалася... скаж╕мо так - дещо дел╕катна ситуац╕я, - продовжив посол. Його колючий погляд не об╕цяв при╓мну розмову. - Ваш друг пошкодив не т╕льки возик... Поки в╕н ходив нашим кварталом, поки приходив до тями...

-Що трапилося? - напружився я.

-Айстри... кв╕ти... Ваш товариш витоптав ц╕лу д╕лянку айстр...

Я гарячково намагався второпати про що мова. Айстри... айстри... Це кв╕ти? ╤ що?.. Першосв╕т витоптав кв╕ти... Що за н╕хаз╕вня?

-Перепрошую, але я ╕ дос╕ не розум╕ю, про що ми говоримо?

В голов╕ був повний сумбур ╕ зда╓ться Сив╕ зрозум╕ли мою розгублен╕сть. За мить посол пояснив, що айстри висаджують б╕ля входу до будинк╕в, щоб ц╕ кв╕ти в╕дганяли б╕ди та непри╓мност╕.

-╤-╕-╕? - я закл╕пав очима.

-Хммм... Це невв╕чливо, - продовжував г╕берл╕нг. - Невв╕чливо, скаж╕мо так, з'являтися в чуж╕й дом╕вц╕... а цей квартал ╕ ╓ наша, г╕берл╕нгська, дом╕вка... Так ось ми вважа╓мо, що ваш товариш зробив дуже дурний вчинок... в╕н образив наш╕ традиц╕╖... Грубо! Безцеремонно! Нахабно! - кожне слово, наче цвях.

Я стис кулаки, але спробував себе контролювати:

-Знову повторюсь, що перепрошую за свого товариша... Проте у його виправдання хочу додати, що в╕н був випивши... а отже не контролював-а-а...

-Це його не зв╕льня╓ в╕д образи в наш б╕к! - перебив посол. - Скор╕ш дода╓ ваги, бо з'являтися у когось вдома в под╕бному стан╕...

­-Слухайте, ми не хочемо н╕кого кривдити... ╕ ображати... ╤ м╕ж ╕ншим ви, г╕берл╕нги, сам╕ полюбля╓те чимало хильнути зайвого! - сердито кинув я, в╕дчуваючи, що починаю заводитися. - Отже розум╕╓те, що в таки хвилини людин╕ важко контролювати себе.

От не думав, що як╕сь кв╕ти призведуть до скандалу. Н╕хаз ╖х роздери! Та цих айстр, ромашок... васильк╕в чи волошок хоч греблю гати!

А навколо нас тим часом вже згрудився чималий натовп. ╤ зда╓ться зовс╕м не прихильник╕в.

-Ми любимо випити, - роздратовано погодився посол, - але зна╓мо меж╕ пристойност╕! Ми не ходимо по ╕ншим кварталам ╕ не гадимо у вас!

"У вас"? Мабуть цей посол вважа╓ мене жителем людсько╖ частини столиц╕. Тепер розум╕ю, нав╕що ст╕ни м╕ж кварталами - щоб не пускати нахабних чужинц╕в!

-Гаразд... гаразд, - м'яко промовив я. - Не хочу суперечки... Ми з Першосв╕том не хочемо суперечки... Отже, давайте про щось домовлятися! Що можемо вд╕яти?

Посол не встиг в╕дпов╕сти. З натовпу вискочив один ╕з г╕берл╕нг╕в ╕ голосно вигукнув:

-Боре? Ви ж Бор, правильно?

Я примружився, намагаючись зрозум╕ти, зв╕дки я можу знати цього г╕берл╕нга. Мен╕ вони вс╕ зараз здавалися на одне обличчя. Стоять навколо, дивляться сво╖ми оченятками... В╕д цього в╕дчува╓ш себе чомусь голим... Зна╓те, як бува╓ ув╕ сн╕: йдеш серед натовпу, ╕ раптом розум╕╓ш, що на тоб╕ нема╓ одягу.

-Я Тон! - промовив г╕берл╕нг. - Ну же! Тон В╕тродуй... Пам'ятайте, хатину на берез╕?

-А-а-а... Тоне... згадав...

С╕мейка Сивих ╕ В╕тродуй в╕д╕йшли вб╕к та про щось тихо пошептались. Хвилина ╕ посол повернувся до мене та б╕льш примирливо промовив:

-Дуже радий, що ви, Боре, допомогли нашому одноплем╕нников╕, Тону В╕тродую...

Не можна сказати, що я д╕йсно чимось допомагав цьому г╕берл╕нгу, проте вважаю, що поки сл╕д триматися ц╕╓╖ верс╕╖. Зда╓ться, удача повернулася до мене... до нас ╕з Першосв╕том... Може вдасться викрутитися ╕з ц╕╓╖ непри╓мност╕ з н╕хазовими айстрами.

-Боре, - продовжив посол, - ми згодн╕ порозум╕тися, стосовно квит╕в...

-Це добре, бо ще раз повторю, м╕й друг те зробив ненавмисно... в╕н не мав злого умислу...

-Гаразд, - посол п╕дняв руки догори. - Поки наш╕ хлопц╕ допоможуть вашому товаришу, ви, Боре, не могли б прогулятися до нас в гост╕? - запропонував г╕берл╕нг.

Я напружився, хоча спробував не подати виду. Йти до Сивих бажання не було, але розум п╕дказував пересилити власн╕ острахи. Та ╕ взагал╕... До реч╕, що "взагал╕" м╕й розум пояснювати в╕дмовився.

Я зг╕дно кивнув та, похлопавши Першосв╕та по плечу, рушив за послами. За нами в╕дразу ув'язалися дек╕лька г╕берл╕нг╕в, судячи з усього, охорона. Поки йшли я пом╕тив, що майже б╕ля кожного будиночку ростуть кв╕ти. ╤ не просто кв╕ти, а саме айстри... Не знаю в чому причина тако╖ тяги до них, проте от вам факт.

Хвилин за п'ять ми д╕сталися великого бочкопод╕бного будиночку. Дах робив його схожим на якийсь г╕гантський гриб. Зсередини пахло копченою рибою, та якимись прянощами... А ще хво╓ю.

Мене запросили зайти, посадили за м╕н╕атюрний ст╕л, ╕ поки дво╓ ╕нших брат╕в посла готували частування, той прис╕в навпроти ╕ хрипким голосом промовив:

-Ми, г╕берл╕нги, тут, в Новоград╕, наче одна велика с╕м'я, яка д╕лить горе ╕ рад╕сть один одного. Думаю, Боре, ви це розум╕╓те.

-Безумовно, - хитнув я головою у в╕дпов╕дь.

-Нам не хот╕лося б виглядати неприв╕тними господарями... Погоджуюсь, що ми з вами удвох погарячкували... трохи... Отже давайте спробу╓мо розпочати розмову ще раз, вже як добр╕ друз╕.

-Давайте.

-Тон нам все розпов╕в, - заявив посол. Що в╕н мав на уваз╕ п╕д словом "все", я поки ще зрозум╕в. - Зна╓те, друже... Я же можу вас так назвати? Отже, к╕лька рок╕в тому ми в╕дправили родину В╕троду╖в на пошуки нашо╖ Батьк╕вщини... Вам, мабуть, в╕домо, що до великого Йок... ви кличете його Катакл╕змом... наша раса жила на континент╕ ╤са.

Про всяк випадок, я захитав головою. Але в╕д посла очевидно не приховалась моя малооб╕знан╕сть.

-Чи розум╕╓те ви, що таке континент? - неголосно спитав посол. Не думаю, що в╕н оч╕кував на мою в╕дпов╕дь. - Величезний... неймов╕рно величезний шмат суши! Мен╕ й самому важко уявити його розм╕ри... ╤ ось його "проковтнув" злов╕сний астрал. Наша ╤са зникла, наче н╕коли й не ╕снувала...

-Але ви все ж в те не дуже в╕рите, якщо раз в╕д разу в╕дправля╓тесь на ╖╖ пошуки?

-Одного дня небо розкололося, - промовив Сивий. - Св╕т тр╕снув. ╤ крижаний Вовк пожер сонце. Так часто цитують наш╕ легенди... Астрал пожер Сарнаут, але ж не весь! Ми, наприклад, ╕з вами ╕ дос╕ ╕сну╓мо.

-Завдяки Великим Магам! - ╕рон╕чно посм╕хнувся я. - Не хочу вас н╕як образити, але серед г╕берл╕нг╕в н╕коли не народжувались маги. Тим паче Велик╕! Тому чому ви вс╕ й дос╕ вважа╓те, наче ╤са залишилася ц╕лою в астральному мор╕? Кому б вдалося стримати його наступ?