В цю мить принесли частування. Чесно кажучи, мене мало не знудило в╕д одного т╕льки запаху. Я звичайно чув про нац╕ональну г╕берл╕нгську страву - "кислу рибу", чи ескг╕р (коли ми пливли в галеон╕ в Новоград, мен╕ Лок встиг трохи про не╖ розпов╕сти), але не думав, що вона ма╓ наст╕льки непри╓мний запах. Готували, зда╓ться, цю справу так: засоленого очищеного омуля клали в якийсь в╕дкритий посуд ╕ залишали бродити. А згодом, коли риба "скисала" (а в╕рн╕ше - псувалася) ╖╖ й починали ╖сти.
╤ ось на стол╕ перед╕ мною поставили миску з есг╕ром. Та ще ╕ з чималим шматком. До горла тут же п╕дкотила нудотна грудка... Я нав╕ть примусив себе дихати ротом...
За к╕лька секунд подали корж╕, сир ╕ холодний темний ель.
-Пригощайтесь! - посм╕шка Сивого була схожа на собачий оскал. Мо╖ останн╕ слова його все ж скаламутили, хоч в╕н ╕ намагався те приховати. - Пригощайтесь, Боре!..
Я обережно подякував.
-Ми, як вже було сказано, рад╕, що ви допомагали Тону на тому дивному остров╕, - продовжив посол. - Шкода, звичайно, що його подорож так сумно зак╕нчилася. Не дивлячись на те, що не вс╕ в╕рять в усп╕х в пошуках ╤си, ми вважали, що у Тона перспективний напрямок розв╕дування. Але... але сталося, що сталося, то прийдеться знову продовжувати в╕дправляти досл╕дник╕в в ус╕ куточки астралу. Може, комусь ╕з них вдасться знайти Батьк╕вщину... ╕ наше Древо.
В цей час нарешт╕ привели Першосв╕та. В╕н важкими кроками спробував п╕днятися по сходах, але т╕льки-но переступив пор╕г ╕ в╕дчув запах "кисло╖ риби", як його обличчя надбало бл╕до-зеленого кольору. Хлопець одним стрибком перескочив через ус╕ ступен╕, а в наступну мить його знудило прямо на брук╕вку.
-Слабкий шлунок у вашого товариша, - ╕рон╕чно посм╕хнувся посол. - А ви чого не ╖сте?
Я стримався в╕д ╖дкого зауваження та зрозум╕в, що це свого роду ╕спит. В╕дмовитись, це значить ще раз образити м╕сцеву г╕берл╕нгську громаду. Отже, згадуючи ╖хн╕ традиц╕╖, поклав на корж сир ╕ трохи риби. Звернувши все в трубочку, я видихнув ╕ в╕дкусив перший шматочок. На подив омуль не був з╕псованим, як мен╕ думалося. Солений на смак, та ще з сиром... а пот╕м зверху ковток елю... Дуже не погано. Нав╕ть - смачно!
Вс╕ розпов╕д╕ про те, що под╕бну ╖жу можуть ╖сти т╕льки варвари, вважаю чистою маячнею!
-Ви пита╓те, нав╕що ми шука╓мо ╤су, нашу прабатьк╕вщину? - промовив посол. В╕н взяв свою порц╕ю елю та зробив невеличкий ковток. - Пита╓те, чому ось вже багато рок╕в раз-за-разом споряджа╓мо корабл╕, ведемо розв╕дку астрального моря?
Сивий з╕тхнув та раптом замовк. Його оч╕ втупились кудись вдалеч╕нь, за ст╕ни цього будиночку. Мабуть, - думалось мен╕, - перед його внутр╕шн╕м поглядом проб╕гають картинки з╕ "старих прекрасних час╕в", яких в╕н, звично, н╕коли не бачив, проте сто раз╕в чув.
-...коли не було н╕якого астралу, - промовив чийсь голос.
╤ от вже я повернувся до якихось спогад╕в...
Кузня... брати Задерихвост... горить вогонь в велик╕й печ╕...
-...коли на меж╕ м╕ж льодом та полум'ям росло Велике Древо, - розпов╕дають мен╕ волохат╕ ковал╕, - з г╕лок якого були створен╕ перш╕ г╕берл╕нги - Ас та Емла...
Межа, - сказали вони. ╤ я намагаюсь уявити, як би виглядав кордон м╕ж вогнем та льодом... Що то за м╕сце? Що то за таке дивне дерево?
-...кожен г╕берл╕нг по досягненню повнол╕ття в╕дправитися до Древа, щоб прожити там певний час, охороняючи те м╕сце в╕д наб╕г╕в диких племен орк╕в.., - додаюсь брати Задерихвост.
╤ в цю мить чомусь запекло в грудях... ╤ вже я бачу темн╕ силуети корабл╕в... т╕ла вбитих людей... сам лежу навзнак, дивлюсь в зоряне небо...
-Ц╕кава ви людина, Боре, - голос посла раптом вирвав мене з тих дивних м╕сць, де вешталась моя св╕дом╕сть.
-Що? - перелякано перепитав я. В╕дчуття, наче звалився на дупу.
Озирнувся навкруги. Отже, знаходжусь в будинку Сивих. Сиджу б╕ля столу. ╥м "кислу рибу"...
Що за н╕хаз╕вня в╕дбувалась хвилину тому? Що то було? Спогади? Гра власно╖ уяви?
-Чим же я так ц╕кавий? - нарешт╕ опанував себе ╕ спитав у посла.
-Зна╓те Лока?
-Ще б пак!
-В╕н заходив до нас вчора... допом╕г Тону влаштуватися... До реч╕, вони удвох нав╕ть здружилися. Дивно, чи не так?
-Чому ж дивно? Обидва в╕дтепер самотн╕... без брат╕в та сестер... Чому ж не здружитися?
-Так, так... ви ма╓те рац╕ю...
-До реч╕, ви так ╕ не в╕дпов╕ли. Чому я "ц╕кавий" в ваших очах?
-Хмм... Лок згадував пригоди на тому остров╕... дещо розпов╕дав... Я чомусь уявляв вас зовс╕м не таким... але зараз подивився, ╕ зрозум╕в, що помилявся, - говорив Сивий якимись загадками.
-╤ що ж Лок про мене такого сказав? - я знову в╕дкусив саморобну рибну трубочку ╕ запив це елем.
Дво╓ молодших брат╕в посла так ╕ не с╕ли з нами. Вони чомусь стояли трохи осторонь, ╕ дивилися на нас майже не кл╕паючи сво╖ми чорними оченятками. Наче дв╕ стату╖.
-Лок описав вас, як суворого ╕ неп╕дкупного во╖на... який сл╕ду╓ сво╖м древн╕м п╕вн╕чним традиц╕ям... Такий соб╕ Св╓рр.
Знову це ╕м'я. ╤ знову вкотре мене пор╕внюють з ц╕╓ю давньо╖ людиною... Хоча, чому "давньою"? Сто рок╕в, х╕ба це такий вже довгий терм╕н?
-Св╓рр, - повторив я, смакуючи це слово.
-Так... Ви ж з ╤нгосу? Тод╕ повинн╕ знати, хто такий Св╓рр, ╕ чим в╕н в╕домий.
Я невизначено знизав плечима. Посол м'яко посм╕хнувся ╕ раптом заявив:
-Ви мен╕ подоба╓теся, Боре! Тому скажу прямо, що ми завжди будемо рад╕ вашому в╕зиту до нас.
-Дякую, - кивнув я у в╕дпов╕дь.
Чомусь здалося, наче цей посол веде з╕ мною якусь дивну гру. Сенс ╖╖ я ще не вловив, але вже починав щось невиразно уявляти. Особливо п╕сля фрази г╕берл╕нга: "Якщо буде необх╕дна наша допомога - можете звертатися". Зг╕дно м╕сцевих традиц╕й, я повинен заявити, що також готовий допомогти. А коли те зроблю, зажену себе в кут, бо в╕д сказаного, як людина слова, в╕дмовитися пот╕м не зможу. Тому я ╕ вагався.
Ми зустр╕лись з послом поглядами, в цю ж мить ╕ вир╕шились мо╖ подальш╕ д╕╖.
-Якщо буде потр╕бна моя допомога, - заговорив я, - ╕ якщо вона не буде суперечити, звичайно, мо╖м... власним поглядам... то я готовий вам теж прийти на допомогу.
Сивий посм╕хнувся ╕ знову в╕дпив з╕ свого кухля.
-Рука руку ми╓, - неголосно промовив в╕н, ╕ я раптом подумав, що г╕берл╕нги не так╕ вже лопухи, якими ╖х малюють обивател╕. ╥х "╕гри" не менше хитр╕ та заплутан╕, н╕ж у ельф╕в.
Я жваво допив ель, до╖в рибу, пот╕м подякував послу за частування. Ми з ним розпрощалися, ╕ в цю мить його брати винесли якийсь одяг.
-В╕зьм╕ть... Це дарунок, - заявив Сивий. - Для вашого друга. Зда╓ться, в╕н йому буде потр╕бний.
-╤ знову велике спасиб╕, - вичавив я ╕з себе.
Мен╕ прийшлося прийняти той одяг. Але в душ╕ я був обурений, що доводиться так вчинити. Знову (хоча б формально) стану залежним в╕д когось.
Я виглянув назовн╕. Першосв╕т сид╕в кроках в десяти. Його обличчя все ще мало зеленуватий кол╕р. Я п╕дхопив хлопця п╕д руку, допом╕г йому п╕двестися ╕ ми пов╕льно рушили геть ╕з кварталу.
В Торговому Ряду знайшли тихе м╕стечко, де прис╕ли на лаву.
-Ну що? - дозволив я соб╕ сердито прикрикнути на хлопця. - Що з тобою робити?
-Оххх! - важко з╕тхнув Першосв╕т, випускаючи з╕ сво╖х леген╕в такий ядрений вихлоп, що мен╕ аж самому погано стало.
-Гаразд! П╕шли до мене... В╕д╕спишся, а вранц╕ поговоримо... Може в баню сходимо.
-Спасиб╕, брате, - вичавив з себе парубок. - Я так ╕ не второпав, чого в╕д нас т╕ г╕берл╕нги хот╕ли?
-Судячи з усього, ти ╖м добре напакостив! Вони, бачу, взагал╕-то не полюбляють кан╕йц╕в... Мабуть м╕сцев╕ ╖м немало лиха роблять. А тут ти, ведм╕дь драний, ╖м кв╕тники пошкодив! Що ти хот╕в у в╕дпов╕дь? Меду ╕з молоком?
Першосв╕т хот╕в посм╕хнутися, але на обличч╕ в╕добразилась така потворна маска, що хоч плюй в не╖, аби вноч╕ не наснилася. Хлопець спробував встати самост╕йно, трохи похитнувся, проте втримався на ногах.
