День вже доб╕гав вечора, а навколо не вщухала метушня. Люди звично вештались столицею. Одн╕ посп╕шали по наказних справах, ╕нш╕ торгували, трет╕ щось купували, четверт╕ оглядали столицю...
-Ч╓во ╕звол╕т╓? - нахилився до мене якийсь л╕тн╕й чолов╕к.
Я озирнувся. Виявля╓ться ноги занесли мене в якесь забите Сарном м╕сце. Поруч стояв лоток з розкладеною в╕йськовою амун╕ц╕╓ю, одягом та ╕ншими речами. В цьому райончику було багато солдат╕в: ╕ п╕ших, ╕ к╕нних, озбро╓них профес╕онал╕в та новачк╕в, як╕ ледь вм╕ють правильно тримати меча.
-Что-то подсказать? - знову спитав мене торговець.
-Не знаю... Можливо, прикупив би щось з одягу... а у вас лише зброя...
-Ну, так на ето с╓водня.., - чолов'яга чомусь зам'явся, а пот╕м якось дивно посм╕хнувся. Його голос настав трохи ╕ншим, я б сказав - оф╕ц╕альним: - Сьогодн╕ на це чималий попит!
Судячи з мого вигляду, торговець зрозум╕в, що я не в курс╕ нин╕шн╕х новин.
-Вноч╕, ходять чутки, - почав пошепки розпов╕дати в╕н, - н╕бито захопили нашу фортецю Гор╕шок.
-Що? Хто? Як?
До нас наблизились дво╓ солдат. Вони явно почули слова торговця.
-Ти ч╓во м╓л╕ш? - гаркнув один з них йому. - Зна╓ш, шо за слух╕ бива╓т?
-Хлопц╕... р╓бята... я н╕ч╓во такова н╓ говорю! - злякався старий чолов'яга.
-Ладно, н╓ сси! Ми ж н╓ городская стража! - кинув другий ╕ голосно розреготався. Очевидно, йому сподобалось, як товариш налякав торговця. - А про Ор╓ш╓к зря всйо-так╕ н╓ болтай! А то загр╓м╕ш до Жуг╕ ╤са╓ва!
-А що там трапилося? - п╕дключився я. - Захопили той Гор╕шок, чи брешуть?
Солдати перезирнулись один з одним. Пот╕м той, що був л╕воруч махнув рукою та сказав:
-Завтра всйо-равно ╕м голови сн╓сут... а на площад╕ раскажут... Ч╓во скривать правду-то!
-Сн╓сут? Нам? - торговець позадкував.
-Та н╓ вам, дур╓нь! А ╕м... бунтарям... Пр╕в╓зут в Новоград ╕ шоб н╓ повадно ╕ним - пр╕людно враззз! - солдат щосили махнув рукою, буц╕мто в╕друбав комусь голову.
-Так значить щось в Гор╕шку трапилось? - не в╕дч╕плявся я.
-Бунт! - додав другий, та з таким видом, буц╕мто хот╕в сказати, що я також дурень. - Но н╕ч╓во, щас с н╕м╕ бистро справяца! ╤ван ╤в╓рск╕й ╕ н╓ так╕х усм╕рял!
-Да-да! - вторив перший ратник. - Узнают, по чйом фунт л╕ха! Завтра услишит╓!
З ким "бистро справяца" та про що ми почу╓мо ратник так ╕ не пояснив. Ледь ц╕ дво╓ солдат╕в п╕шли геть, як торговець розгублено пробурмот╕в:
-О, Сарне! Що ж то робиться? Отже в╕рно мен╕ казали... в╕рно... Ох-ох-ох! - в╕н осен╕в себе святим знаменням та щось тихо-тихо пробурмот╕в п╕д н╕с. Дек╕лька секунд ╕ чолов'яга почав жал╕тися на негаразди в Л╕з╕: - Спочатку соляний бунт на Форокс╕... пот╕м рудокопи в ╤млистих шахтах на Умойр╕... тепер у нас на алод╕ почалось! Ех-ех-ех!.. Не знаю, що ц╕ дво╓ балакають, проте заколоти н╕коли без ╤мпер╕╖ не обходились! Про те вс╕ бають в м╕ст╕... правда не вголос...
Я задумливо почухав мак╕вку. Ото ж бо, дивлюся, чому по столиц╕ чомусь чимало озбро╓них солдат╕в бродить... Та ще перев╕рки б╕ля вор╕т... Оттепер все зрозум╕ло!
Я знову почухав мак╕тру.
Фортеця Гор╕шок... пам'ятаю, як про не╖ згадувалось в судовому журнал╕... Бернар тод╕ казав, що це один з найб╕льш укр╕плених центр╕в Л╕ги.
╤ от тоб╕ в╕зьм╕ть ласуйте! Бунт! Що за х╓рня? З якого переляку под╕бне трапилось?..
Слухай. Боре, а якщо до бунту д╕йсно приклала руку ╤мпер╕я, то... то... то нам, м'яко кажучи, буде непереливки. Варто т╕льки висадитися ворожому в╕йську, як в Св╕тол╕сс╕ почнеться кривава колотнеча. ╤ в╕йна вже буде не десь на далеких алодах, не на Свят╕й Земл╕, а прямо тут, в самому серц╕ Кватоха.
Картинка, скажу вам, намалювалась моторошна.
"╤ван ╤в╓рск╕й ╕ н╓ так╕х усм╕рял", - так заявив ратник. Отже, до Гор╕шка вже мабуть направили як╕сь сили... Не стражник╕в, зазвичай, а ре╓стровик╕в! Тих, що вм╕ють голови рубати!
Проте, захопити Гор╕шок буде дуже проблематично. Якщо в╕рити словам Бернара, то це практично неприступна фортеця. Яким чином ми завтра побачимо на площ╕ бунт╕вник╕в?
Дива та ╕ т╕льки! - я в╕д╕йшов в╕д торговця та рушив соб╕ дал╕. Мабуть, вже треба повертатися до трактиру... тим паче, що вже жив╕т бурчить.
Б╕ля позелен╕ло╖ в╕д моху ст╕ни пом╕тив зовс╕м маленького г╕берл╕нга. Скор╕ш за все, це була дитинка. Десь хвилина спостер╕гання за нею, ╕ мен╕ стало ясно, що вона загубилася.
Чисто по-людськи стало шкода цього малорослика. Я наблизився, прис╕в, щоб бути на р╕вн╕ ╕з дитиною. ╥╖ маленьк╕ чорн╕ оченятка злякано втупилися в мою персону, явно оч╕куючи якогось п╕дступу.
-Прив╕т! - посм╕хнувся я. - Як справи?
В╕дпов╕дь г╕берл╕нга б╕льше походила на шамкання беззубого старого: ан╕ слова не роз╕брати. Я перепитав ╕, напружуючись, зм╕г роз╕брати наступне: перед╕ мною була д╕вчина на пр╕звисько Гггомасська... тобто - Ромашка. Вона разом з братами напросилася сходити в Торговий Ряд, н╕бито для закуп╕вл╕ сол╕. ╤ ось, як результат, в╕дбилася ╕ загубилася.
-Тоб╕ треба повернутися в Г╕берл╕нгськ╕й квартал, - промовив я, на що Ромашка тут же закивала головою. - П╕шли, проведу...
Чесно кажучи, я лише приблизно знав, де знаходиться той квартал. Бачив ворота до нього, коли вештався вуличками. Ми рушили по брук╕вц╕ й десь за п╕вгодини блукання д╕сталися м╕сця.
Висок╕ кам'ян╕ мури, що розд╕ляли Торговий Ряд ╕з Г╕берл╕нгським кварталом були ще частково недороблен╕. Ми д╕йшли до брами ╕ за к╕лька секунд вибралися до широчезно╖ площ╕. Мене в╕дразу вразила характерна в╕дм╕нн╕сть арх╕тектури, а саме - пузат╕ округл╕ будиночки... При чому майже вс╕ дерев'ян╕...
Не скажу, що вони були акуратн╕, проте огиди не визивали. Б╕льш-менш доглянуте село. Т╕льки з брук╕вкою.
Ось такий в╕н, Г╕берл╕нгський квартал. То тут, то там снували "ростки" в нац╕ональному одяз╕ - р╕знокольорових кл╕тчатих килтах. Але були ╕ т╕, що носили якусь гримучу сум╕ш в ельф╕йсько-г╕берл╕нсько-людському стил╕. Було ╕ см╕шно, ╕ ц╕каво одночасно. Людей тут було малувато, а ось ельф╕в - взагал╕ жодного. Хоча, якщо пригадати сво╖ прогулянки Торговим Рядом, то там теж дуже р╕дко траплялися ельфи... А ось г╕берл╕нг╕в - чимало.
Ромашка рад╕сно п╕дскочила ╕ кинулась кудись б╕гти. Я т╕льки рота встиг в╕дкрити, а пот╕м махнув рукою. Про себе лише посм╕хнувся стосовно дитячо╖ безпосередност╕. А, в ╕ншому, д╕ти ╕ серед г╕берл╕нг╕в д╕ти.
Озирнувся, хот╕в було повертатися назад, а пот╕м вир╕шив трошки пройтися по цьому кварталу. На в╕дм╕ну в╕д Торгового Ряду, тут брук╕вка була не така чиста. У багатьох м╕сцях видн╕лися купи см╕ття ╕ к╕нського гною. Навколо продавали багато риби: ╕ солоно╖, ╕ в'ялено╖, ╕ св╕же сп╕ймано╖. ╥╖ носили в корзинах, варили в величезних чанах, смажили на пательнях... потрошили... сушили... солили...
Загалом, навколо була суц╕льна риба. А ж╕нки-господин╕ д╕ловито крутилися б╕ля торговц╕в, вибираючи щучок, омул╕в та карас╕в.
Маленьк╕, схож╕ на к╕шок, д╕тлахи з ц╕кав╕стю розглядали мою персону. Одному такому я посм╕хнувся ╕ нав╕ть п╕дморгнув, а той раптом злякався та кинувся б╕гти геть.
Невже люди тут р╕дк╕сне явище? - промайнуло в голов╕. ╤ тут же я побачив величезну людську ф╕гуру, яка на фон╕ маленьких волохатих г╕берл╕нг╕в виглядала просто разюче. Якась мить, ╕ я зрозум╕в що це Першосв╕т.
В╕н сид╕в б╕ля величезного казана, тримаючись руками за голову. Поряд метушилися к╕лька сердитих г╕берл╕нг╕в, як╕ щось кричали на сво╖й мов╕.
Обличчя Першосв╕та було дуже опухлим, а п╕д л╕вим оком видн╕вся синець. Одяг м╕сцями порваний. В╕д хлопця за версту несло перегаром в╕д якогось дешевого п╕йла.
-Гей, друже, добре вигляда╓ш! - посм╕хнувся я.
Першосв╕т п╕дняв каламутн╕ оч╕ й довго вдивлявся в мо╓ обличчя.
-Боре? - пробурмот╕в в╕н. - Як мен╕ хр╕ново...
Г╕берл╕нг╕ завмерли ╕ з часткою ц╕кавост╕ подивилися на мене.
-Що трапилося? - спитав я хлопця.
-Не пам'ятаю, - знизав той плечима.
Ан╕ збро╖, ан╕ ременя... нав╕ть торби нема╓... Можу побитися об заклад, що грош╕ у Першосв╕та теж були в╕дсутн╕.
