Василя я вже не бачив. На палуб╕ копошилися матроси, юрмилася невеличка групка пасажир╕в, серед яких було вже важко когось розр╕знити. На берез╕ б╕ля парапету згрудився натовп проводжаючих. Люди в╕дчайдушно махали руками ╕ кричали, щось на кшталт "удач╕"...
Коли ми забрали ╕нструменти, та вибралися ╕з Кузн╕в, я д╕став дв╕ ср╕бн╕ "новоградки" ╕ простягнув ╖х Василю. В╕н спочатку обурився, кричав, що не в╕зьме. Пот╕м, що це занадто багато. Проте я нав╕ть не слухав, а мовчки всунув грош╕ в його суху долонь та потягнув Ликових до пристан╕.
-Тоб╕ на як╕й алод повертатися? - спитав у нього.
-Е-е-е... на Умойр...
-П╕шли шукати, хто туди в╕дправля╓ться...
-А як же Новоград?
-В╕н уже тут сто╖ть, зда╓ться, рок╕в зо сто. ╤ ще, дасть Сарн, сто просто╖ть.
-Але я ж об╕цяв показати столицю... за це ж, мабуть, повинен отримати грош╕...
-Сам розберуся. Не маленький...
-Послухай... послухай... Ти не можеш мен╕ дати грош╕ просто так! В╕рн╕ше, я не можу ╖х просто так взяти! - в╕дчайдушно жестикулював чолов'яга. На його обличч╕ з'явилася маска розпачу, а на очах заблищали крупинки сл╕з.
-Можеш... не можеш... хочеш, чи не хочеш... Все вже зроблено! ╤ обговорювати ми це не будемо! - в╕др╕зав я, одночасно в╕дчуваючи довол╕ суперечлив╕ емоц╕╖.
Ми деякий час йшли мовчки. Василь плентався позаду, а пот╕м торкнувся мого плеча ╕ неголосно сказав:
-Дякую... я цього не забуду, - в╕н потупив оч╕ та дек╕лька секунд нервово гладив свою бор╕дку. - Через мене у вас будуть непри╓мност╕, - промовив чолов'яга.
-То нехай! - в╕дмахнувся я. - Знав би ти, Василю, як╕ непри╓мност╕, так би мовити, були дек╕лька дн╕в тому... то сказав би, що сьогодн╕шн╕ под╕╖ - весела прогулянка...
-О, Сарне! Невже ви д╕йсно не перейма╓тесь власною долею? - дивувався Василь.
Я мовчав. А що в╕дпов╕дати? Зайве приндитись? Н╕, все це дурня... Що зроблено, то зроблено, ╕ причин тому шукати зась.
Ми спустилися вузенькими вуличками та десь за п╕вгодини вийшли до пристан╕. Я п╕ймав одного з портових служак та з'ясував про корабл╕ до Умойру. В╕н морщив лоба, крутив носом, проте побачивши м╕дний п'ятак вказав нам на дек╕лька суден.
Ще п╕вгодини ми з Василем обходили пристань, питали про в╕льн╕ м╕сця, ╕ нарешт╕ натрапили на невеличку шняву. Кап╕тан пов╕домив про зак╕нчення завантаження та в╕дх╕д з порту за годину.
-Вот только заб╓ру разр╓ш╓н╕╓ в портовой управ╓, - додав в╕н згодом.
Я розрахувався, пот╕м майже силом╕ць заштовхав Ликових на борт та спустився до парапету.
Василь щось прокричав, проте в натовп╕ мен╕ не вдалось ан╕чого зрозум╕ти. Дочекавшись, коли корабель в╕д╕йде в╕д пристан╕ та рушить в астральне море, я п╕днявся по сходах на площу ╕ попрямував до столиц╕.
Було вже далеко за полудень. Настр╕й нарешт╕ почав вибиратися на зустр╕ч гарячому сонечку. Ота паскудна частинка, що гризла мою душу пост╕йними докорами, мовляв, нав╕що ти допомага╓ш, в╕дтепер занурилася в свою н╕рку, поступившись м╕сцем "задоволенню", яке бува╓ у людини, що виконала достойну справу... Я в╕дчував себе прекрасно, як то кажуть - на п╕дйом╕. ╤ з таким настро╓м п╕д╕йшов до портових вор╕т Новограда.
Охорона, чолов╕к десь з десять, втупилась в мене поглядом. В╕рн╕ше, солдати оглядали майже кожного ви╖жджаючого. Декого зупиняли та розпитували про мету прибуття.
От не думав, що в м╕сто не вс╕х ╕ пускають. В цю ж мить почув, як хтось сердито лаявся, мовляв, "нема що робити цим бовдурам".
-Вчора такого не було! - бурчав чолов'яга. - А сьогодн╕ що зм╕нилося? Кого, Н╕хаз вас бодай, розшукують?
-У нас пр╕каз! - рявкнув один з солдат╕в. - А буд╓ш п╓р╓ч╕ть да пр╓р╓каца, вощ╓ в холодную загр╓м╕ш!
Я протопав мимо, намагаючись не встрявати в суперечку.
Ворота були в╕дчинен╕ навст╕ж. Масивн╕, величезн╕... зроблен╕ ледь не з в╕кових дуб╕в... Та ц╕ стулки сам Н╕хаз не здола╓! ╥х, мабуть, ╕ три десятки людей з м╕сця не зрушить.
Я дивився на вир╕зьблен╕ на дерев╕ узори, а сам несп╕шно заходив п╕д арку, прикрашену нехитрими цегляними п╕лястрами. Р╕зкий перех╕д в╕д св╕тла до темряви на деякий час осл╕пив мене. Прийшлось нав╕ть зупинитися.
Треба в╕дм╕тити, народу тут вешталось - хай Сарн милу╓! За╖жджали вози, сунулися як╕сь натовпи богомольц╕в... йшли торговц╕, солдати, матроси... то в середину, то назовн╕... Вс╕ пруться, штовхаються... Мене це починало дратувати.
Нарешт╕ оч╕ по-обвикли. Всередин╕ чималого про╖зду з високими арками кам'яного зводу було довол╕ бруднувато та ще ╕ воняло чимось тухлим. В╕дчуття, що то наче ст╕ни обдзюрен╕ сотнями в╕дв╕дувач╕в.
Де╕нде видн╕лися моза╖чн╕ сцени з життя Святого Тенсеса, поряд з якими стояли як╕сь при╖ждж╕ роззяви. По сут╕, найб╕льше тухлятиною воняло саме п╕д цими образами. Може оц╕ богомольц╕ на радощах всикалися.
Я поквапився минути цей про╖зд ╕ нарешт╕ вибрався в м╕сто.
Квартал, куди в╕дразу потрапив, звався Торговим Рядом. Скажу в╕дразу, м╕сце довол╕ колоритне. Розпов╕дали, що тут здеб╕льшого н╕хто живе, а лише стоять як╕сь лавки, крамниц╕, конторки та склади. Так воно ╕ здавалось на перший погляд. Проте трохи згодом я вияснив, що в цьому квартал╕ чимало за╖жджих дом╕в, як╕ на ельф╕йський манер прозивали хотелями.
Головна вулиця, що йшла прямо в╕д Портових вор╕т, мала назву Велика Хл╕бна. Зак╕нчувалась вона В╕чевою площею, поряд з якою розташовувались М╕ський, Ратний ╕ Розшуковий Прикази.
Ледь я пройшов по брук╕вц╕ крок╕в десь зо сто, як в╕дчув наче щось тисне... Нав╕ть озирнувся... ╕ лише за мить второпав - будинки! Так, так... величезн╕ кам'ян╕ споруди, як╕ наче г╕ганти з давн╕х легенд, нависали над людьми, суворо спостер╕гаючи за ними. Б╕льш╕сть буд╕вель складалися з чималих валун╕в, як╕ додавали спорудам б╕льшо╖ масивност╕. ╤ в╕д цього, мабуть, ╕ той тиск.
Я поквапився проскочити цю вуличку, але куди там! Пох╕д по н╕й затягнувся хвилин на п'ятнадцять. А будинки чим дал╕, тим масивн╕ше ставали. Нав╕ть не знаю в чому причина того дивного остраху, який охопив мене. Ходив печерами ╕ то не так нервувався, а тут... Ще ╕ ця штовханина на вулиц╕, су╓та... Толком не пройдеш.
Слава Сарну я нарешт╕ вирвався на площу та глибоко вдихнув. Серце заспоко╖лось, стало трохи легше. Я наблизився до яко╖сь величезно╖ стату╖, яка судячи з одягу, зображала мага, навколо якого в молитовному екстаз╕ видн╕лись дек╕лька ф╕гур в довгих плащах ╕з капюшонами до очей. Пам'ятник облюбували голуби, як╕ вже встигли покрити його чималим шаром г╕вна.
До реч╕, в м╕ст╕ було багато вс╕ляко╖ живност╕. Р╕зноман╕ття собак взагал╕ вражало: тут тоб╕ й товст╕ песики з короткими лапами, ╕ велик╕ кошлат╕ потвори... руд╕, чорн╕, б╕л╕ з плямами... Вибирай, якого схочеш.
А кот╕в? Мат╕нко моя! Вони важно крокували вулицями, наче купц╕, або як╕сь шляхтич╕... сид╕ли на парканах, чи карнизах, роздивляючись перехожих з таким видом, яким м╕ська стража огляда╓ р╕зношерсту публ╕ку, що прибувала в столицю... хитро виглядали з маленьких п╕двальних в╕конець, явно задумуючи якусь п╕длу справу...
Не можна об╕йти й птах╕в. Брук╕вка, дахи, паркани - усюди сид╕ли, л╕тали, гуляли, срали жирн╕ голуби, а м╕ж ними стрибали задирист╕ горобц╕.
Я зловив гав, поки дивився на кам'яного мага, ╕ в╕д того трохи не потрапив п╕д в╕з, що перевозив с╕но. Ледь встиг в╕дскочити п╕д сердити крики в╕зниц╕. ╤ ось в цей момент на оч╕ потрапив шпиль Веж╕ Айденуса, прикрашений величезним золотим орлом, який споглядав за жителями Новограда. Башта мага, мак╕вка яко╖ з╕ сл╕в м╕сцевих була вкрита червоним золотом, знаходилась десь далеко в центр╕ м╕ста, за внутр╕шн╕ми мурами, як╕ розд╕ляли столицю на частини, тобто квартали.
Нарешт╕ в╕ддихавшись, я зрушив з м╕сця та близько години блукав серед вуличок Торгового Ряду, заглядаючи в крамниц╕, п╕дслуховуючи розмови перехожих. Скажу, що Бернар мав рац╕ю, кажучи, що в Новоград╕ було легко загубитися. ╤ справа нав╕ть не в мен╕, а в т╕й дурнуват╕й забудов╕ цього м╕ста, а особливо Торгового Ряду. Головне зрозум╕в одне: треба не випускати з поля зору Велику Хл╕бну вулицю ╕ тод╕ можна буде повернутися до Портових вор╕т.
