Литмир - Электронная Библиотека

– Його мати стара, та й то я не міг пересміяти.

– На ж, – каже, – сюю булаву, котрий вище підкине.

Приніс чортик тую булаву та як кинув, то й не видно. А далі каже до Івана:

– На, – каже, – кидай!

Той узяв у руки і насилу з місця зворухне та й дивиться на небо, а чорт його питає:

– Чого ти дивишся на небо? Кидай уже!

– Е, я, – каже, – дивлюся на небо, там на небі мій брат, я, – каже, – дивлюся, щоб він її вловив.

– Ей, – каже, – не кидай, а то мені шкода буде. На, – каже, – тобі дудочку.

(У нього така дудочка була…)

Той узяв дудочку, а оддав булаву.

Приходить чортик знову додому, а батько його й питає:

– А що, – каже, – хто вище підкинув?

Він каже:

– Я кинув, то вона зараз же упала, а він хотів кинуть на небо до свого брата, да я не дав, а оддав йому свою дудочку.

– На ж, – каже, – неси йому мішок грошей та хай тільки не ловить нас.

Той приніс тії гроші та й каже:

– На гроші да тільки нас не лови.

– Як тебе не ловити? Коли занесеш мішок до мого дому, то тоді не буду ловить.

Каже:

– Занесу, тільки не лови вже.

Заніс він йому тії гроші, поставив, а той каже:

– Тепер не буду вже тебе ловити, іди.

Той пішов, а Іван на другий день гонить собі товар пасти і бере з собою дудку тую, що чортик йому дав.

Понаїдався товар, полягав оддихать, а Іван як заграв на тую дудку, так увесь товар почав гуляти. Він радується, що товар так гуляє.

Товар так повигулювався, як наче усю неділю стояв голодний – так повитрухувався.

Пригонить увечері товар додому, піп вийшов подивиться, чи понаїдався товар. Каже:

– Де ти його пас так, що він такий голодний, наче увесь день нічого не їв.

– Я не знаю, чого він такий, я його пас увесь день.

На другий день знов бере товар, гонить пасти.

Товар понаїдався і тільки хотів лягать, а він знов давай грать на дудку.

Увечері пригонить додому, а товар ще гірший, як був першого дня.

Піп вийшов, глянув на товар і нічого вже не сказав йому.

На третій день гонить той пасти, а піп каже:

– Піду подивлюсь, що він йому робить, що товар такий худий.

Товар пасеться, а піп сів у терні. Тільки товар понаїдався да хотів лягать, а той як заграв!

А товар давай підскакувать, а піп у терні давай і собі танцювать та вигукувать: «Гу, гу!»

Іван побачив, як піп поліз у терен та навмисно грав, грав і не переставав до самого вечора. У попа обідрався увесь одяг, і він сам обдерся об терен, увечері приходить додому, а його попадя побачила да й питає:

– Що це, – каже, – тобі зробилося?

– А се, – каже, – душко, у нашого Івана є така хороша дудка. Я засів його підглядіть, як він товар пасе, а він як заграє на ту дудку, то увесь товар і я гуляли до самого вечора. От, – каже, – скажи йому, нехай він тобі заграє, то ти послухаєш.

Увійшов Іван у хату, а піп каже:

– Ану, Іване, заграй-но попаді, нехай послухає, як ти граєш. А я вилізу на гору, а ти накриєш мене солом’яником, щоб я не чув, як ти гратимеш.

Виліз піп на гору, він накрив там його солом’яником. Увійшов Іван у хату, – попадя діжу місила, – як заграв! А попадя як ухватить діжу да й пішла з діжею гулять, а піп як схватиться да давай і собі гулять!

Гуляв, гуляв, а далі як полетить з гори разом із солом’яником.

– Нехай, – каже, – тебе чорт візьме з твоєю дудкою! Трохи, – каже, – не вбився!

Жона над чорта

Ішли два хлопці глядати роботу. І коли були в столичному місті, увиділи царську доньку.

– Якби узяв її за жону, то аж би мене чорт потому взяв.

На ті слова підійшов до них панок і каже:

– Що, хлопці, роботу глядаєте?

– Атож!

– То йдіть мені в котел води наносити.

Відійшли трохи вбік – там на них чекала кочія.[19]

Сіли на кочію й поїхали, їхали довго лісами, а далі – між скелями, доки дорога не стала тунелем. У тому тунелі зупинилися. Там стояв величезний котел.

– Наносіть у сей котел води! – каже пан.

– Ачей купіль? – зазвідав один.

– Купіль, – каже панок.

– То великі пани мають тут купатися? – зазвідав другий.

– Великі. Сам цар.

Криниця була в тому ж тунелі, недалеко. Але добре наробилися, доки наповнили котел. Панок дав їм по золотому й каже:

– Сідайте в кочію, та відвезу вас назад. Час і мені на роботу.

Виїхали із тунеля, а то вже ніч. А в тунелі було світло електричне, то вони й не думали, що вже так пізно. Привіз їх панок на одне роздоріжжя й каже:

– Злізайте! Звідси недалеко до міста, дійдете.

Злізли вони, бо почали догадуватися, що неладно походили. Пан поїхав, а вони дорадилися накласти там ватру і переночувати, вранці увидять, що робити.

Пригрілися коло ватри і поснули. І тому, що хотів царську доньку взяти, сниться сон, ніби до нього підійшов панок, якому воду носили, й сказав: «Іди у місто і дуже реви коло гроба царського. Сяк вженишся на царській доньці й проживеш із нею тридцять років. Через тридцять років я за тобою прийду».

Проснувся леґінь, але нічого не розказує про свій сон. Думає: «Провірю чи збудеться». І каже товарищу:

– Тут розпуття – тут і наші дороги розходяться. Ти собі, а я собі.

Прийшли оба у місто, ніби й не були товаришами. А там усе в чорному: цар уночі вмер. Перший побіг до гроба плакати, а другий пішов свічку глядати. За той золотий, що заробив, купив свічку і запалив коло царського гроба. Перший то увидів – і теж купив свічку за свій золотий та й далі реве коло гроба. Царська донька увиділа, що леґінь дуже плаче за її вітцем, підійшла до нього, взяла за руку й каже:

– Будеш моїм мужем.

Так простак став царем. Живе собі, не журиться. Пройшло десять років, і той панок, якому він колись воду носив, вночі покликав:

– Час у дорогу!

– Та ти ж обіцяв мені тридцять років! – каже цар.

– Обіцяти обіцяв, бо в тому котлі, що ви з товаришем водою наповнили, старий цар мав варитися тридцять років, а потому міг собі вибрати у пеклі місце, яке захоче. Але ви з цімборою запалили мертвому дві свічки, куплені за мої гроші, і тим скоротили йому муки на двадцять років. А котел не може бути порожнім.

– Не можна нарушати договір! – розсердився цар.

– Знаєш що? Дай мені три завдання. Коли їх зроблю – йдеш зі мною в котел. А коли хоч одне не виконаю – ти вільний.

– Най буде! – пристав цар і почав думати, яке перше завдання дати чортові. А перед садом була велика гора.

– Сюю гору зрівняй, аби завтра на тому місці ріс сад і в ньому аби співали райські птахи.

Встає вранці – все зроблено, як він розпорядився. Цариця чудується, весело бігає доріжками саду. А її чоловікові не до сміху.

Другої ночі чорт знову з’явився. Вони, осика би їм, мають силу від одинадцятої до першої години по півночі.

– Давай друге завдання!

– Аби за садом було величезне озеро, наполовину вкрите льодом, а в другій половині вода аби була теплою.

Вранці встав цар і видить чудо: на одній половині озера крига, а на другій – лебеді плавають. Зажурився він, аж почорнів. Жона се помітила й каже:

– Чи не з чортом ти зв’язався?

– З чортом. Коли не дам йому таке завдання, яке він не зробить, то завтра мене вже не буде.

– Не журися. Я вже придумала, – і вона вирвала волосок з голови. – Най чортяка зробить із нього стометровий.

Прийшов чорт опівночі – а на нього вже чекає завдання. Узяв волосок і поніс у пекло. Почали чорти мудрувати, як би той волосок витягнути у стометровий. Нагрівають – волосок корчиться, натягають – рветься. Прибіг чорт до царя, доки когути не запіли, й каже:

– На свій волосок, та живи собі скільки хочеш і зможеш. Пропав ти від нас.

Що то жона може!

Залізноноса баба

Десь за темними лісами, за глибокими морями, від нас на сімдесят сім держав, а ще далі – на десять горобиних кроків і на двадцять блошиних скоків жив-був один чоловік, який мав стільки діточок, як на решеті дірочок, і ще одним більше. Діти такі, ніби хто з лантуха картоплі насипав: малі, більші, ще більші.

вернуться

19

Кочія – карета.

13
{"b":"609353","o":1}