Каже батько: Не йди ти, сину, коли тамтой пропав, лиши ся хоч ти.

Ні, я йду.

Га, коли йдеш, то йди.

Дав йому батько на дорогу гроший, кілько було треба. Сів на коня, їде. Вже вечер, смеркло ся, приїздить і він під ту коршму, що брат. Постановив переночувати там. Заїхав на подвірє, питаєть ся, чи може переночувати і чи погодують йому коня. Відповіли, що може ночувати, Взяли від нього коня, завели до стайнї, а він увійшов до коршми і зараз замовив собі вечеру. Там при столі грали в карти. Коли повечеряв, кличуть його до себе грати з ними в карти.

Він не дуже отягав ся, бо по правді лиш чекав, аби його закликали. Сів при них та грає. Не минуло дві-три години, програв усі гроші і коня і наряд і самого себе програв. Мусить три роки відслужувати ся, поки зможе вийти звідти.

Минув рік, йде наймолодший син, що називав ся Яків, до батька: Тату, піду я по золотого пташка, бо тамті ваші сини ні до чого. Вони не прийдуть ніколи назад. Піду я і по пташка і може їх де відпитаю.

Батько плаче, аби не йшов. Тамті пішли і не вернули ся, ще й ти підеш від мене, а хтож мене буде доглядати дома?

Він таки йде. Дав і йому батько гроший на дорогу, аби мав доста. Зібрав ся Яків, сів на коня та їде. Доїхав і він до тої коршми, що брати. Вже смеркало ся, але він подумав, що в такій коршмі у такім місци, все є наріжнійші люди, тому ліпше буде, коли він не спиняючись поїде далі. Першу ніч не мусить спати, може їхати! Поминув коршму, стиснув коня острогами та їде аж до самого рана. Доїздить до одного ліса, а звідти вибігає лис і питаєть ся: Куди їдеш, царевичу Якове?

Яків оглянув ся, не бачить нікого. Знов їде далі. Лис другий раз крикнув до нього: Куди їдеш, царевичу Якове?

Яків став, оглядаєть ся та думає: А Господи! Хто мене кличе, коли нікого не видно? Їде далі. Лис у трете скричав на нього: Гов, стій, царевичу Якове. Скажи куди їдеш?

Їду до Червоного короля по золотого пташка, хочу батькови принести, щоби заспівав йому та може би відмолод, бо уже дуже старий.

Піду й я з тобою. Пусти свого коня в а пашу, тут її доста, та най пасе, а сам сідай на мене, бо на своїм кони не доїдеш туди ні коли.

Яків пустив свого коня, сів на лиса, лис скочив два, три рази вже там. Станули під містом, а лис каже: Знаєш що, Якове? Підеш до царя і станеш на службу. Йому якраз треба доглядача до пташків, аби їх кормив, тай прийме тебе. Не будеш мати иншої роботи, лиш ті пташки кормити. А в ночи о дванацятій годині здоймеш ту золоту клітку, що в ній сидить золотий пташок.

Пішов Яків до міста. Прийшов до царя та питаєть ся, чи не треба їм слуги. Кажуть, що їм якраз треба до пташків, а він видасть ся відповідний до того. Він каже, що він був усе при пташках. Згодили його зараз. Кормить він ті пташки від рана до вечера, все їм доношує їсти й пити. Вдарила дванацята година в ночи, він устав, навіть не засвітив, аби його не спостерегли і йде до клітки, бо знав добре, де стоїть. Узяв клітку, хотів із нею вийти, пташок зверещав, зараз його ймили: Гов, стій! Ти хотів украсти пташка.

Він відпираєть ся, що ні: Я не хотів украсти, а лиш хотів віднести до свого батька, бо дуже старий, аби йому заспівав, може відмолод би.

А, коли ти хотів віднести його батькови, то йди, приведи нам від Чорного царя того коня, що літає хмарами та тоді дамо тобі пташка; як не приведеш голова не твоя.

Вийшов він до лиса, лис питаєть ся: Щож, Якове, нема пташка?

Ой нема. Я хотів його принести та зловили мене і тепер мушу йти до Чорного царя по того коня, що літає хмарами. Як приведемо коня, дадуть нам за нього пташка.

Добре, каже лис, сідай на мене і йдім.

Скочив лис два-три рази, вже там: Тепер іди. Якове, до царя, та згоди ся до того коня, бо їм якраз треба конюха. Як будуть тебе годити, то скажи, що ти був уже при таких конях. Коли в ночи буде бити дванацята година,виведеш його зі стайні, зазумбелаєш, а потім сядеш на нього і привезеш сюди.

Пішов Яків, питає, чи не треба цареви конюха. Цариця відповідає, що треба, але най чекає, вона спитає царя. Пішла до царя, прийшов цар.

Дай Боже, добрий день, найяснійший царю!

Дай Боже й тобі, мій сину. Що скажеш нового?

Я чув, що вам треба тепер якраз конюха, а мені вийшов якраз місяць, то я прийшов до вас.

Каже цар: Добре, сину. Нам треба одного, коли хочеш служити, можеш лишити ся.

Згодили ся вони, він годує того коня, чеше, щіткує, чистить. У вечер ляг спати, але не заснув, аби не припізнився. Вдарила дванацята година, він відвязав коня, зазумбелав, вивів на двір зі стайні, кінь заржав, зараз його ймили: Гов. стій! Ти хотів украсти коня.

Я не хотів украсти, я лиш хотів відвести його до Чорного царя. Стали його випитувати, на що, а він усе оповів, що се за робота. Вони приобіцяли дати йому коня, коли приведе з Семигородської землі цареву доньку. Як не приведеш до вісьмох день, голова не твоя!

Вийшов він до лиса, а лис питає: А що, Якове, нема коня?

Нема, лисику. Я зазумбелав його в стайни, вивів на двір, він заржав та мене ймили. Сказали мені, що як до вісьмох днів не при веду з Семигородської землі царевої доньки голова не моя, а як приведу, дадуть мені коня.

Каже лис: А не говорив я тобі, не зумбелай у стайни, але на дворі? Тоді були би тебе не зловили. Но, стало ся. Ходім.

Скочив лис тричотири рази, вже на місци. Станули під містом: Знаєш що, Якове? Тепер підемо оба. Я перекину ся у красну дівчину та підемо до царя. Я буду такий самий, як царева донька. У дванацятій годині виведеш її за браму, вона піде з тобою, бо її силують тепер, аби віддала ся за чорного Араба, а вона не хоче. Сказала, що волить віддати ся за когобудь, але за Араба не піде. Ти підеш із нею, а я лишу ся в її місце. Як би хто спостеріг і прийшов до її кімнати, то я там буду, а вони мене не пізнають. Потому я вас догоню, не журіть ся.

Пішли вони до міста, до царя, питають ся, чи не треба їм послугача, але жонатого. Сказали, що треба. Чоловік буде послугач, а жінка кухарка. Згодили ся вони і служать. Були вони там день, два, доки Яків не умовив ся з царівною. Коли на третю ніч ударила дванацята година, царівна одягла ся, пішла з Яковом. Ніхто не доглянув їх. Повставали рано, шукають за послугачем і кухаркою, нема їх. Питають лиса-царівни, де вони, каже, що прогнала їх, бо вони робили не по її, не хотіли слухати того, що вона приказувала.

Настав вечер, лис помахав хвостом, побіг за тамтими, а цар лишив ся без доньки. Як догонив їх, царівна сіла на лиса, а Яків ішов побіч них пішо. Пішли до того царя, що мав коня. Каже лис: Знаєш що. Якове? Я знов перекину ся в дівчину та підемо до царя. Тобі дадуть коня і ти поїдеш, а я лишу ся; опісля я буду вже знати, що належить робити. А царівна най лишить ся тут під містом.

Перекинув ся лис у прекрасну царівну, пішли з Яковом до царя: Дай Боже добрий день, найяснійший царю.

Дай Боже й вам обоїм добре здоровлє.

Привів я вам царівну, якої ви бажали в заміну за коня.

Добре, переночуєш тут, а рано дістанеш коня.

Каже Яків: Я не можу чекати до рана, я мушу поспішати, бо мені минає час.

Каже цар: Та мені все одно, як хочеш. Я лиш тому так хотів би, щоби ми трохи погостили ся. Але коли не маєш часу, кінь готовий, можеш їхати.

Вивели йому коня, сів на нього, їде. Виїхав за місто, сіли обоє на коня, поїхали. Настав вечер, смеркло ся, лис лиш помахав хвостом, перескочив браму, пішов. Не має цар ні коня, ні царівни. Ідуть до третього царя, куди мали привести коня і дістати пташка. Лис лишив ся з царівною за містом, а Яків поїхав на кони до царя: Дай Боже добрий день, найяснійший царю.

Дай Боже й вам добре здоровлє.

Я привів вам коня, що ви жадали за пташка.

Цар дуже втішив ся: Добре, добре, треба його завести до стайні, а ми підемо до хати та погостимо ся, а потім дістанеш золотого пташка з кліткою.

Пішли до хати, випили кілька чарок вина. Каже Яків: Найяснійший царю, я мушу вибирати ся до дому, бо мій батько був дуже старий, як я йшов, не знаю, чи застану його ще живого дома.