Був раз один король, мав сина одинака. Як прийшла пора, син оженив ся і взяв собі дуже гарну жінку. Недовго потім захорував старий, а коли побачив, що надходить смерть, передав усе королівство на сина. А мав він дванацять комор. Передаючи від тих комор ключі, говорив так до сина: До одинацятьох комор можеш іти, коли хочеш і можеш усе оглядати, але до дванацятої не йди ніколи, навіть не відмикай її.

Умер старий, а молодий король не мав нікого крім жінки. Походив він по тих коморах, пооглядав їх, але до дванацятої не йшов якийсь час. Та раз зібрала його охота піти таки до дванацятої подивити ся, що там є. що так батько заказував не йти до неї. Відімкнув він комору, увійшов до середини, а там висить на сволоку на ланцах, на трьох ногах, якийсь дідько і каже до нього: Дай мені одну склянку води, подарую тобі один світ! — Той думає: Я вправді король, але не маю одного світа; як він мені подарує, який я буду могучий! Пішов, приніс склянку води, той випив, зараз урвав ся йому ланц з одної ноги. — Дай мені ще одну склянку води, подарую тобі ще один світ! — Той думає: Вода не коштує нічого, дам йому ще одну склянку, а за те опісля який буду могучий! Пішов, приніс знов. Той випив, тріс на нїм другий ланц. Дай мені ще одну склянку, подарую тобі ще один світ! — Пішов по третю, але в коновці* не ставало води. Каже він до жінки: Йди но принеси води, бо нема! — Жінка взяла коновку, принесла води, він начернув третю склянку і відніс. Той випив, тріс третій ланц йому на нозі. Тоді він кинув ся з комори, вхопив королеву, як стояла на дорозі з водою і полетів з нею. Добачив се король і почав гіренько плакати, що він тепер буде робити без жінки. Пішов до стада, вибрав собі доброго коня, сів на нього, їде по жінку. Прийшов там, жінка побачила, що то він, узяла коновку, йде по воду до тої студні*, де він напуває коня. Прийшла там, а він пізнав її ще здалека та питає: Чи поїдеш, жінко, зо мною до дому?

Та знаєш, що поїду, і з ногами і з руками, бо тут мені дуже кепсько!

Посідали обоє на коня, ідуть. А того чорта кінь Трайсіх так гребе ногою в стайни, аж дилини* вилітають. Вийшов чорт до стайні: Що тобі хибує, коню мій? Чи не маєш срібного сіна, чи не маєш золотого оброку, чи маєш спрагу?

Не хибує мені ніщо, лиш те, що забрали в тебе жінку.

А чи мав би я ще час перед погонею викурити віз тютюну та випити бочку вина?

Маєш.

Пішов до хати, викурив віз тютюну і випив бочку вина. Сів на коня, кінь скочив раз, два — вже коло них: Гей стій! Давай жінку. Дарую тобі тепер один світ за ту склянку води, що ти мені дав.

Вертає той до дому плачучи. Вибрав собі другого коня та думає: Може сей буде ліпше бігти. Їде знов по жінку. Приїздить туди, вона йде якраз по воду. Питає її, чи поїде з ним до дому?

Поїду, і з руками і з ногами, бо тут дуже мені погано.

Посідали обоє на коня, так утікають; що ліпше вже не можна. А Трайсіх гребе в стайни, гримає, тупотить. Виходить до нього чорт: Що тобі хибує, мій коню?

Мені не хибує ніщо, але тобі хибує, бо втекли з твоєю жінкою, а моєю ґаздинею,

А чи годен я ще перед погонею викурити два вози тютюну і випити дві бочки вина?

Годен.

Викурив два вози тютюну і випив дві бочки вина. Сів на коня, кінь скочив два, три рази — вже коло них: Гей стій! Давай жінку. Тепер дарую тобі другий світ за ту склянку води, що винив у тебе, але третій раз не показуй ся мені на очи, бо буде тобі амінь.

Той іде з плачем до дому. Побув у дома два, три дни, не добре йому без жінки. Не годен жити без неї. Вибрав собі зі стада два коні: Сі будуть ліпше бігти, як тамті! Сів на одного, їде. Приїздить там, а вона якраз наливає при студни з ведра води до коновки. Скоро побачила, що він їде, зачекала на нього. Приходить він, питаєть ся: Чи поїдеш зі мною до дому?

Очевидно, що поїду, з ногами, з руками. Але дармо будемо їхати, бо той скаменюх* знов відбере мене від тебе.

Ну ходи може втечемо; тепер маємо два коні та можемо ліпше втікати, як на однім. Як нас іме, ти вивідай ся від нього, де є ще такий кінь, як його, що потрафив би так літати, а я прийду опісля ще раз, ти мені скажеш, а я піду по нього, та купю його, хоч кілько коштував би.

Гребе чортів кінь у стайни, ломить дилини. Виходить до нього чорт та питаєть ся: Що тобі хибує, коню мій? Чи не маєш золотого оброку, срібного сіна, студеної води?

Мені не хибує ніщо, маю доволі їсти й пити, але твою жінку увели, а мою ґаздиню.

А чи годен я викурити ще три вози тютюну і випити три бочки вина?

Годен.

Викурив тютюн і випив вино. Сів на коня, чотири, пять разів скочив, уже при них: Гей стій, бо зараз зрубаю тобі голову, зараз буде тобі конець. Як ти смієш викрадати мою жінку? Сим разом дарую тобі ще один світ за ту склянку води, що випив у тебе, але не приходи мені більше, бо живий не вернеш!

Пішов плачучи до дому. Побув кілька день у дома, плаче безнастанно, не годен витримати без жінки, доведеть ся йому вмерти! Збираєть ся, йде знов.

А вона запитала раз чорта, де б ще такий кінь, що так може бігти, як його, але він луснув її раз і відповів: Чого питаєш ся про не свою річ?

Я питаю тебе, як свого чоловіка, а ти бєш мене, як окаянну!

Почала гірко плакати. Зробило ся жаль чортови, що її вдарив аж плаче, та каже: Коли так дуже хочеш знати, то скажу тобі: В моєї матери є дві кобили і вони жереблять таких лошаків, деінде нема таких у цілім світі.

Прийшов той король, вона побачила його, пішла до студні та каже йому: В його мами є дві кобили і вони жереблять таких лошаків. Тепер одному лиш три дни. Йди там, стань на службу, але не бери нічого в заплату, лиш най тобі дасть того поганого лошачка. Тобі буде давати богато гроший, дукатів, але ти не приймай нічого, лиш лошака, та дасть тобі.

Зібрав ся він, іде. Йде на службу. Доходить до ліса, побачив одного вовка. Витягнув пушку та ціляє в нього. Вовк обзиваєть ся: Ціляй, ціляй, пане найяснійший, але не стріляй, лиш ходи сюди та витягни собі з хвоста три шерстини. Як будеш у великій потребі, я стану тобі на помочи.

Підійшов король до нього, вимкнув три шерстини вовкови з хвоста та сховав. Каже вовк: Як попадеш у велику потребу, положиш їх на кремінь, скрешеш кресалом, я зараз явлю ся до тебе. — Йде дальше король. Іде понад воду, а на воді пливає дві качки. Зняв пушку з плечий, вимірив до качок, а вони обзивають ся: Ціляй, ціляй, найяснійший королю, але не стріляй. Ходи сюди, вирви собі з наших хвостів по три перця; як будеш у потребі, положиш на кремінь, скрешеш кресалом, ми зараз прилетимо. — Вирвав король по три перця, сховав і йде далі. Натрафив на лиса. Здоймив пушку з плечий, почав міряти до лиса. Обзиваєть ся лис: Ціляй, ціляй, найяснійший царю, але не стріляй. Ходи сюди, вимкни собі з мого хвоста три шерстини та сховай, як попадеш колись у велику журу, я стану тобі до помочи. — Вимкнув і сховав та йде дальше. Приходить до одної хати, такої малої землянки, стоїть перед дверми баба та питаєть ся: Куди ти йдеш і чого шукаєш?

Шукаю собі служби, бабуню.