Інспектор Гілдер не встиг і рота відкрити, щоб сказати щось дуже серйозне, як гротескна постать на підлозі смиренно продовжувала:

— І ці три неймовірні речі… Перша: дірки на килимі, куди увійшли всі шість куль. Навіщо комусь розстрілювати килим на підлозі? Хіба що п’яний побачив, що голова мертвого ворога щирить на нього зуби? Він не намагався присікатися до його ніг чи взяти в облогу його капці. Тепер — друга: ця мотузка.

Промовець трохи піднявся, відірвав руки від килимка і, застромивши їх у кишені, залишився на колінах.

— Як же треба напитися, аби замість того, щоб обмотати жертву довкола шиї, обплутати її ногу? Якби Ройс був таким п’яним, то надовго заснув би непробудним сном. І, нарешті, третя, найочевидніша: пляшка віскі. Навіть якщо припустити, що два алкоголіки побилися за пляшку віскі, то невже переможець жбурне її в куток, де з неї витекла б половина вмісту? Алкоголік ніколи в світі так не вчинить.

Він незграбно поволі звівся на ноги і звернувся до самозваного вбивці:

— Мені страшенно прикро, мій любий злочинцю, але ваше зізнання — цілковита нісенітниця.

— Отче, — раптом промовила Аліса Армстронґ низьким голосом, — можна з вами поговорити наодинці?

Прохання дами змусило священика звільнити дверний прохід і перейти до сусідньої кімнати, але тільки-но він зібрався щось сказати, як дівчина почала першою і з підвищеною інтонацією:

— Ви — кмітлива людина. Бачу, що ви намагаєтесь врятувати Патрика. Але не варто цього робити. Уся ця справа — темна, як ніч, і що більше деталей ви з’ясуєте, то більше знайдете доказів винуватості того безталанного чоловіка, якого я кохаю.

— Чому ж це? — запитав отець Браун, незворушно дивлячись на неї.

— Тому, — з такою ж незворушністю відповіла дівчина, — що я на власні очі бачила, як він здійснив той злочин.

— Гм, і що ж він вчинив? — спокійно поцікавився Браун.

— Я була у цій кімнаті, суміжній з Патриковою, — пояснила вона. — Обоє дверей були зачинені, але я раптом почула вигук, якого ще в житті не чула: «Чорт! Чорт! Чорт!», а тоді двері стряс перший постріл із револьвера. Поки я відчиняла одні, а потім другі двері, пролунало ще три постріли. Зайшовши в кімнату Патрика, я побачила там повно чаду, а у руці мого бідолашного нерозумного Патрика ще димів револьвер. Я була свідком, як він вистрілив останню кулю, а тоді накинувся на мого батька, який від страху припав до підвіконня, схопив його і хотів задушити мотузкою, накинувши її йому на шию. Але під час боротьби мотузка сповзла і затяглася навколо ноги батька. Патрик відтяг його від підвіконня, як справжній маніяк-убивця. Я схопила ножа і, кинувшись між них, встигла перерізати мотузку перед тим, як зомліти.

— Тепер я все зрозумів, — сказав отець Браун з незмінним спокоєм. — Дякую вам за розповідь.

Полишивши дівчину наодинці з її спогадами, священик поспішив до сусідньої кімнати, де застав самих Гілдера і Мертона, біля яких сидів у кайданках Патрик Ройс. Перепрошувальним тоном Браун запитав старшого детектива:

— Можна мені за вашої присутності перемовитися з арештантом, і чи не змогли б ви на хвильку зняти з нього ті погані кайданки?

— Але він дуже сильний чоловік, — застережливим голосом сказав Мертон. — Навіщо знімати з нього кайданки?

— Бачите, якби я мав змогу потиснути йому руку, то я б не відмовився від такої честі, — смиренно відповів священик.

Обидва детективи здивовано витріщилися на нього, а отець Браун додав:

— Може, ви самі їм все розкажете, пане?

Чоловік у кріслі лише похитав кошлатою головою. Тоді священик повернувся в бік поліцейських і промовив:

— Отже, це доведеться зробити мені. Людські життя важливіші за суспільну репутацію. Я маю намір врятувати живого, а про мертвих нехай турбуються такі ж мертві.

Він підійшов до фатального вікна і виглянув з нього, не перестаючи говорити:

— Я вже казав, що у цій справі забагато зброї як на одну смерть. І я мушу додати, що ті знаряддя, насправді, — це ніяка не зброя, жодне з них не стало причиною смерті. Усі ці зловісні інструменти — зашморг, закривавлений ніж, заряджений пістолет — були, виявляється, рятівними засобами. Їх використали не для того, щоб убити пана Аарона, а, навпаки, — щоб врятувати йому життя.

— Як врятувати йому життя? — перепитав Гілдер. — І від кого ж тоді була загроза його життю?

— Від нього самого, — сказав отець Браун. — Армстронґ був суїцидальним маніяком.

— Що ви таке кажете? — вигукнув Мертон несамовитим голосом. — А як же його релігія веселості?..

— То жорстока релігія, — сказав священик, дивлячись у вікно. — Чому було не дати йому трохи поплакати для полегшення душі, як це робилося з діда-прадіда? Його плани не вдалися, погляди не виправдали себе, за маскою веселості був прихований самотній розум атеїста. Щоб підтримати публічний імідж веселуна, він знову навернувся до пияцтва, з яким був покінчив ще за молодості. Лише справді непитущий може зрозуміти, чим небезпечний алкоголізм: тим, що він викликає у психіці образ того пекла з чортами, про яке у тверезому житті попереджає здоровий глузд. На цей раз бідолашний Армстронґ не стримався і до ранку напився до чортиків, сів і закричав, що він у пеклі, таким нелюдським голосом, що його не впізнала рідна дитина. Він марив про смерть і з тою божевільною ідеєю фікс оточив себе різними знаряддями вбивства — зашморгом, револьвером і ножем. Ройс випадково зайшов і зрозумів, що діяти треба блискавично. Він жбурнув ножа чимдалі позад себе, схопив револьвер і, не маючи часу розрядити його, спорожнив обойму, вистрілявши кулю за кулею в підлогу. Самовбивця побачив четвертий варіант для себе і кинувся до вікна. Рятівник зробив єдине, що зміг, — схопив його і спробував зв'язати по руках і ногах. А тоді прибігла та нещасна дівчина і, помилково зрозумівши ситуацію, метнулася з ножем звільняти батька від мотузки. У поспіху вона різонула бідолашного Ройса по пальцях, з яких стекло трохи крові, єдиної крові у цій трагедії. Ви ж, ясна річ, самі бачили, що на обличчі прислужника після удару з'явилося трохи крові, хоча обличчя не було ушкоджене? Отож, бідна дівчина встигла перерізати мотузку, якою був зв'язаний її батько, і відразу втратила свідомість, а отже, не побачила, як він, поточившись, випав з вікна і полетів у вічність.

У кімнаті надовго запала тиша, крізь яку ледь чутно дзенькав об метал ключ, яким Гілдер відмикав кайданки Патрика Ройса. Потім він сказав звільненому:

— Знаєте, скажу вам правду. Ви і ваша дама заслуговуєте більшого, ніж побачити некролог про Армстронґа.

— До дідька некролог, — сердито вигукнув Ройс. — Хіба ж ви не зрозуміли, що я повівся так, аби вона не дізналася правди?

— Щоб вона не дізналася якої правди? — спантеличено перепитав Мертон.

— Що вона, нехотячи, згубила рідного батька, дурню! — ревнув секретар. — Якби вона не розрізала мотузки, її батько був би зараз живий. Та вона збожеволіє, якщо про це дізнається.

— Ні, я гадаю, що цього не станеться, — зауважив отець Браун, беручи в руку свого капелюха. — Мабуть, мені варто самому про все їй розповісти. Адже навіть фатальні помилки не отруюють життя так, як гріхи. Сподіваюсь, ви обоє тепер заживете щасливо. А мені пора повертатися до школи для глухих.

Він вийшов надвір і пішов травами, що хилилися від вітру. Його перестрів знайомий з Хайґейта і сказав:

— Щойно прибув головний слідчий. Усе готове до проведення розслідування.

— Я мушу повертатися до школи для глухих, — відказав отець Браун. — Мені дуже прикро, але нехай розслідування якось обійдеться без мене.