╤нстинкт прагнення до л╕дерства в середовищ╕ людей трансформувався в ╕нстинкт влади, або владний ╕нстинкт. Справа в тому, що людина не може бути реальним л╕дером в усьому, тож ╖╖ л╕дерство знову ж таки закр╕плю╓ться правом, як правило, правом сильного або законом. Вже в общинах-вожд╕вствах владн╕ повноваження передавались в╕д батька до сина. Такий спос╕б лег╕тимац╕╖ л╕дерства про╕снував до наших час╕в, як абсолютний ╕сторичний анахрон╕зм, що не ма╓ н╕чого сп╕льного з реальним л╕дерством, або ж як ритуал, що не ма╓ н╕чого сп╕льного з реальною владою (в конституц╕йних монарх╕ях). Разом з тим, наявн╕сть владного ╕нстинкту серед деяких представник╕в сп╕льноти дотепер створю╓ серйозн╕ проблеми, ╕ значн╕ зусилля сусп╕льство змушене направляти на запоб╕гання узурпац╕╖ влади, на п╕дтримку балансу г╕лок влади ╕ контролю над владою, на вдосконалення пол╕тично╖ системи, процедури представництва ╕ вибор╕в, ╕ т. п.
Явно ╕нстинктивну природу ма╓ ╕ррац╕ональне прагнення до невпинного, нестримного ╕ н╕чим не обмеженого збагачення. Це взагал╕ ╓ цив╕л╕зац╕йна проблема, пов'язана з обмежен╕стю земних ресурс╕в, виходом на меж╕ зростання ╕ еколог╕чним колапсом. Але з давн╕х-давен складн╕сть вир╕шення ц╕╓╖ проблеми полягала в тому, що багатство по╓днувалося з владою: влада приводила до багатства, а багатство - до влади. Тут ми ма╓мо по╓днання ╕нстинкту приватно╖ власност╕, ╕нстинкту влади, а також ╕нстинкту мисливця-збирача-добувача. Вся ╕стор╕я людства наповнена прикладами боротьби з цим згубним симб╕озом ╕ навряд чи зараз ми можемо стверджувати, що ця боротьба завершена. Причина в тому, що т╕льки влада може повною м╕рою захистити багатство, ╕ багата людина завжди буде прагнути влади, а вона ма╓ ресурс для реал╕зац╕╖ цього прагнення, щоб забезпечити гарантоване св╕тле майбутн╓ ╕ для себе, ╕ для нащадк╕в. ╤ не зважаючи на те, що перш╕ усп╕хи в справ╕ в╕дд╕лення багатства ╕ влади були отриман╕ ще в пол╕сах Древньо╖ Грец╕╖, до нашого часу багатство залиша╓ться реальним пол╕тичним важелем. Лютер мав рац╕ю, стверджуючи, що природна порочн╕сть людини н╕коли не зника╓ остаточно.
Кр╕м соц╕альних ╕нстинкт╕в, або таких, що безпосередньо стосуються соц╕ального устрою, людина ма╓ ще ╕ндив╕дуальн╕ ╕нстинкти, що мають надзвичайно велике значення для людини, а отже опосередковано впливають на соц╕альн╕ явища. Це в першу чергу, п╕знавальний ╕нстинкт, що властивий також вищим тваринам, але для людини в╕н ма╓ визначальне значення. Так, дитина, яка не отриму╓ достатню к╕льк╕сть ╕нформац╕╖, переста╓ бути людиною, а сформована людина, яка повн╕стю в╕др╕зана в╕д ╕нформац╕╖ - божевол╕╓. Людина п╕зна╓ реальн╕сть через розум ╕ через почуття. Почутт╓вий механ╕зм дуже древн╕й, в тварин в╕н форму╓ умовн╕ рефлекси шляхом рац╕онал╕зац╕╖ емоц╕й. В людей в╕н створю╓ рац╕ональн╕ знання шляхом рац╕онал╕зац╕╖ почутт╕в. Почутт╓вий механ╕зм переду╓ всякому п╕знанню, кр╕м того п╕знання через розум переходить в почутт╓в╕ форми. Результати рац╕онального п╕знання - знання, можуть бути виражен╕ в форм╕ тексту. Почуття не можуть бути виражен╕ через текст, в усякому раз╕, повною м╕рою. Через почутт╓вий механ╕зм п╕зна╓ться сутн╕сть реальност╕ шляхом сприйняття форм, в╕дношень форм ╕ форм в╕дношень. Через розум п╕зна╓ться сутн╕сть реальност╕ шляхом вивчення к╕льк╕сних ╕ як╕сних в╕дношень, що можуть бути формал╕зован╕, шляхом систематизац╕╖ ╕ структуризац╕╖ ╕нформац╕╖, а також шляхом створення моделей реальност╕. Чутт╓ве п╕знання структуроване по зм╕сту: п╕знання в╕дношень м╕ж людьми ╓ п╕знання етичного в реальност╕. Найважлив╕ше в ньому - справедлив╕сть, виража╓ м╕ру узгодження особистих ╕ сусп╕льних ╕нтерес╕в. П╕знання форм ╕ форм в╕дношень в природ╕, людин╕ ╕ сусп╕льств╕, явля╓ собою п╕знання естетичного в реальност╕. Найважлив╕ше в ньому - краса, виража╓ м╕ру в╕дпов╕дност╕ м╕ж формою ╕ зм╕стом, що виражений через дану форму. Таким чином, п╕знання в ц╕лому спрямоване на пошук ╕стини, справедливост╕ ╕ краси.
Кр╕м того, людина ма╓ ╕нстинкт збер╕гання ╕ поширення (розповсюдження) ╕нформац╕╖, напевно, спор╕днений з п╕знавальним ╕нстинктом. Д╕йсно, знання можуть стати соц╕альним фактором лише при наявност╕ ефективного механ╕зму ╖х ф╕ксац╕╖, збер╕гання ╕ передач╕. Прагнення спов╕стити якусь ╕нформац╕ю бува╓ наст╕льки сильне, що людину не зупиняють нав╕ть власна клятва чи страх перед можливими санкц╕ями. Мабуть, прагнення збер╕гати ╕ розповсюджувати свою етнокультурну ╕дентичн╕сть ма╓ ту ж саму природу.
Сусп╕льна роль ╕нстинкт╕в, чи ширше - ╕ррац╕онально╖ складово╖ ментальност╕, проявля╓ себе через д╕╖, д╕яльн╕сть, тобто через активн╕сть. Особлив╕сть ╕ррац╕онального поляга╓ в тому, що воно не потребу╓ мотивац╕╖ для в╕дпов╕дних прояв╕в активност╕. Людина сприйма╓ ╕ поширю╓ ╕нформац╕ю, бо вона не може не сприймати ╕ не поширювати. Людина прагне власност╕, л╕дерства, визнання, вза╓мин з ╕ншими людьми, тому що не може цього не робити. Такий тип активност╕, який не потребу╓ зовн╕шньо╖ мотивац╕╖, можна назвати - немотивована активн╕сть. Природа тако╖ активност╕ пов'язана з ╕нстинктами, глибокими шарами мозку ╕ в╕дпов╕дними складовими ментальност╕. Цей зв'язок реал╕зу╓ться за рахунок включення ╕ррац╕ональних складових, немотивовано╖ активност╕ в будь як╕ ╕нш╕ форми активност╕. Наприклад, рибалка-любитель, який задовольня╓ св╕й ╕нстинкт мисливця-збирача-добувача, може виконати величезний п╕дготовчий об'╓м роботи, але буде все це робити самов╕ддано, з гарячим серцем, бо все це пов'язане з його основним прагненням. (Характерно, що сучасн╕ рибалки взагал╕ в╕дпускають п╕йману рибу. Тобто мета процесу, на який може бути витрачено маса зусиль ╕ кошт╕в, власне в самому процес╕, тобто в задоволенн╕ ╕нстинкту. Рибалка н╕коли не похвалиться тим, яке задоволення в╕н отримав по╖даючи сп╕йману рибу, зате до к╕нця дн╕в буде переживати процес ╖╖ лову). Так звана, творча праця, вс╕ найвищ╕ досягнення цив╕л╕зац╕╖, на як╕ був здатен людський дух, являють собою продукт немотивовано╖ активност╕, продукт натхнення, яке, як в╕домо, "не прода╓ться". Т╕льки в╕льний натхненний труд може бути творчим ╕ високопродуктивним. Праця "з п╕д палки", мотивована матер╕альною необх╕дн╕стю, або ще г╕рше - примусова праця, мотивована страхом перед покаранням, суб'╓ктивно сприйма╓ться як страждання.
Трагед╕я людства в тому, що здобутки цив╕л╕зац╕╖ закр╕пляються не на б╕олог╕чному (генетичному) р╕вн╕, а в текстах ╕ явищах культури, ╕ все найб╕льш ц╕нне в цих здобутках переда╓ться при безпосередньому контакт╕ людини з людиною. Ось ця ╕нформац╕йна ниточка, на який трима╓ться цив╕л╕зац╕я, може бути перервана, ╕ тод╕ швидко ╕ назавжди втрачаються гранд╕озн╕ досягнення, ╕ в╕дкат назад аж до здичав╕ння сусп╕льства наста╓ нев╕дворотно. Так╕ под╕╖ в╕дбувалися неодноразово в доступн╕й нам ╕стор╕╖, ╕ ще б╕льше - в недоступн╕й ╖╖ частин╕, причому сценар╕й завжди був той самий - розвинена, висококультурна цив╕л╕зац╕я знищувалась ╕ншою, б╕льш дикою ╕ агресивною, яка з тих чи ╕нших причин в╕дстала в сво╓му розвитку. То ж, на мою думку, найб╕льшу небезпеку розвиненим цив╕л╕зац╕ям несе ╕сторичний або цив╕л╕зац╕йний асинхрон╕зм, в╕дставання в час╕ деяких рег╕он╕в планети, чи сп╕льнот, що веде до з╕ткнень цив╕л╕зац╕й. Зазвичай, ╕стор╕я л╕кв╕ду╓ ╕сторичн╕ асинхрон╕зми жорстоким ╕ кривавим чином. Коли демограф╕чний вибух призводить до перенаселення ╕ браку ресурс╕в, коли ц╕на людини ста╓ близькою до нуля, а то й в╕д'╓мною, коли зроста╓ до критичних меж внутр╕шн╓ напруження, тод╕ завжди виника╓ ╕дея, що орган╕зову╓ ╕ спрямову╓ народну масу на звершення надзусилля, в якому в╕дбува╓ться розрядка накопичено╖ колосально╖ енерг╕╖ мас, ╕ якому не може протистояти цив╕л╕зоване хоч ╕ добре орган╕зоване сусп╕льство. На жаль, нов╕тн╕ технолог╕╖, особливо во╓нн╕, може легко засво╖ти сусп╕льство, що ма╓ арха╖чну ментальн╕сть.
Найб╕льш старе з в╕домих нам явищ даного типу - знищення кочовиками землеробських цив╕л╕зац╕й на п╕вн╕ч в╕д Чорного моря в середин╕ 3 тисячол╕ття до н. е. Наступна хвиля почалася в XIII ст. до н. е. ╕ тривала майже чотири стол╕ття - рух "народ╕в моря" на ╢гипет ╕ початок занепаду найстар╕шо╖ цив╕л╕зац╕╖ минулого, дор╕йське вторгнення в Грец╕ю ╕ загибель М╕кенсько╖ цив╕л╕зац╕╖, катастрофа Бронзового в╕ку 1206 - 1150 р. до н. е., "темн╕ в╕ки" Еллади ╕ повернення до родового устрою в XI - IX ст. до н. е. Чергова хвиля з╕ткнення цив╕л╕зац╕й виникла приблизно через п╕втора тисячол╕ття - крах Римсько╖ ╕мпер╕╖, Хунно-китайськ╕ в╕йни ╕ Велике переселення народ╕в в IV - VII стол╕ттях. Наступна хвиля - нашестя монгол╕в приблизно через тисячу рок╕в. На м╕й погляд, зараз форму╓ться нова хвиля, але вже в ╕нших формах, що в╕дпов╕дають сучасним реал╕ям. Зростання цив╕л╕зац╕╖ завжди супроводжу╓ться зростанням рол╕ розуму, рац╕онально╖ складово╖ в ментальност╕ ╕ д╕ях, але п╕сля цив╕л╕зац╕йних з╕ткнень в╕дбува╓ться в╕дкат у минуле, дом╕нування ╕ррац╕онального, втрата знань, технолог╕й ╕ форм орган╕зац╕╖ сусп╕льства.
