В той же час, ╕нерц╕я ментальност╕, наявн╕сть ╕сторичних традиц╕й явля╓ собою потужний фактор, який не дозволя╓ нав'язувати сусп╕льству радикальн╕ зм╕ни "ламати через кол╕но", без ризику отримати протилежн╕ насл╕дки. Тому в╕дношення Москов╕╖, а пот╕м ╕мпер╕╖ до Укра╖ни було досить пом╕ркованим (особливо п╕сля Конотопського досв╕ду), хоч ╕ однозначним по спрямованост╕. (Не менш важливо, що Укра╖на сама вступила в союз з Москвою на умовах договору, а не була завойована). Аналог╕чно, досить м'якою була пол╕тика ╕мпер╕╖ по в╕дношенню до Прибалтики, що розглядалась як ╓вропейський, б╕льш досконалий н╕ж Рос╕я анклав, а п╕зн╕ше - до Польщ╕. Власне ╕нерц╕я ментальност╕ створила такий феномен, як "малорос╕йськ╕ права ╕ вольност╕", щодо якого варто процитувати З. Когута: "Незважаючи на внутр╕шню суперечлив╕сть ╕ неч╕тк╕сть визначення сво╖х прав ╕ вольностей, укра╖нц╕ визнавали ╖х колективним символом певних пол╕тичних, соц╕альних й адм╕н╕стративних норм, об╜рунтованих законом та ╕сторичною традиц╕╓ю. Вони -- ц╕ права та прив╕ле╖ -- сформували досить м╕цну систему, яка глибоко вкоренилася в колективн╕й св╕домост╕ сусп╕льства. Жодн╕ б╕льш╕ пол╕тичн╕ або соц╕альн╕ нововведення не могли в╕дбутися без ╖х руйнування, а будь-як╕ спроби ╕мпер╕╖ дал╕ ╕нтегрувати Гетьманщину неминуче приводили до конфронтац╕╖ з "малорос╕йськими правами та вольностями"". Разом з тим, Серг╕й Плох╕й в Козацькому м╕ф╕, посилаючись на надзвичайно високу роль укра╖нсько╖ ел╕ти в процес╕ творення рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, стверджу╓, що це явище викликане прагненням меншинно╖ культури стати культурою ╕мперською. Насправд╕, на той час укра╖нська культура реально була значно вищою за ту, що ╕снувала в Рос╕╖, ╕ мала м╕сце певна укра╖нська культурна експанс╕я. (Ще Петро Васильович Завадовський зауважив, що "м╕ж ус╕ма присланими ... найкращими, найзд╕бн╕шими та й найгречн╕шими виявлялись завжди т╕, хто навчався в Ки╖вськ╕й академ╕╖").
╤сторик, кита╖ст ╕ ╕сторичний ф╕лософ Л.С. Василь╓в вважа╓, що в усякому раз╕, до XX стол╕ття в св╕т╕ в╕дбулася т╕льки одна усп╕шна соц╕альна революц╕я - Велика французька, 1789 року. На м╕й погляд, була ще одна - Укра╖нська, 1648 року. Вона привела до затвердження укра╖нства, як певно╖ соц╕ально╖ практики, яка сутт╓во зм╕нювала характер сусп╕льних в╕дносин ╕ забезпечувала найб╕льший р╕вень свободи людини в ╢вроп╕. Територ╕я розповсюдження укра╖нства поступово стала називатись Укра╖ною. Укра╖нська соц╕альна практика не мала можливост╕, а може не спромоглася перерости в форму незалежно╖ державно╖ орган╕зац╕╖ ╕ цей невикористаний потенц╕ал створив одну з характерних рис укра╖нця - ностальг╕ю за минулим, бо ментальн╕сть свободи, що продовжувала жити в укра╖нств╕, була несум╕сна з рос╕йським патернал╕змом чи польським холопством. Ця несум╕сн╕сть викликала укра╖нський ресентимент, що проявляв себе в повстаннях ╕ прагненн╕ до незалежност╕. Це був славнозв╕сний (чи горезв╕сний) "укра╖нський сепаратизм", природу якого не розум╕ли н╕ рос╕яни н╕ поляки, бо в╕н ма╓ не етно-нац╕ональну, не рел╕г╕йну ╕ не л╕нгв╕стичну, а ментально-цив╕л╕зац╕йну природу. Укра╖нська нац╕я ма╓ майже ту ж саму етн╕чну (генетичну) природу, що й рос╕яни чи поляки, дуже под╕бну мову, вона ма╓ в сво╓му склад╕ к╕лька рел╕г╕йних конфес╕й, як╕ спок╕йно сп╕в╕снують, вона з задоволенням використову╓ культурн╕ доробки сус╕д╕в ╕ включа╓ться в ╖х культуру, але не в цьому суть справи - вона ма╓ ╕ншу природу, ╕нш╕ цив╕л╕зац╕йн╕ корен╕ ╕ншу ментальн╕сть ╕ ╕ншу само╕дентиф╕кац╕ю. Та тенденц╕я до ун╕ф╕кац╕╖ ╕ стирання нац╕ональних особливостей, що ╕снувала ╕ насаджувалась в радянський пер╕од, проявила себе в зникненн╕ ╕сторично╖ пам'ят╕, зм╕ни ментальност╕ ╕ нев╕дворотно╖ русиф╕кац╕╖ певно╖ частини укра╖нства. Для них укра╖нська специф╕ка ставала несутт╓вою ╕ нав╕ть зайвою. Аналог╕чн╕ процеси полон╕зац╕╖ (в тому числ╕, насильницько╖) в╕дбувалися в Польщ╕. Здавалося, що останн╕ ╕скри укра╖нства ось-ось погаснуть ╕ стануть ╕стор╕╓ю. Але догораючий факел свободи спалахував з новою силою усякий раз, коли була можлив╕сть або коли виникала загроза укра╖нству. Активн╕сть ╕ вперт╕сть, здатн╕сть до самоорган╕зац╕╖ ╕ швидко╖ моб╕л╕зац╕╖, що залишилися в спадок в╕д козацьких час╕в, дали можлив╕сть зберегти майже всю зону поширення укра╖нства в межах нин╕шньо╖ незалежно╖ держави. Нема╓ сумн╕в╕в, що укра╖нство переживе також конвульс╕╖ ╕ пароксизми конаючо╖ ╕мпер╕╖, бо воно ще не вмерло.
Чи укра╖нство мало, як ран╕ше полюбляли говорити, всесв╕тньо-╕сторичне значення? На мою думку, мало, причому ун╕кальне ╕ недооц╕нене. Якщо уважно розглянути св╕тову ╕стор╕ю, то можна переконатись, що починаючи з час╕в, коли виникла державн╕сть (тобто десь в╕д Стародавнього ╢гипту) ╕ до нових час╕в найб╕льш пригноблену соц╕альну групу складали землероби. ╤ в ус╕ часи д╕яв той самий ╕ дуже простий механ╕зм гноблення - земля, на як╕й працювали землероби, ╖м не належала, держава над╕ляла землею зовс╕м ╕нших людей ╕ силою п╕дтримувала ╖х "право" на землю. А тому можна було тримати землероб╕в в рабському стан╕ на меж╕ виживання ╕ користуватись плодами ╖х прац╕. Ус╕ селянськ╕ повстання ╕ в╕йни, що були в ╕стор╕╖, зак╕нчувались одним - поразкою селян, бо паразитуюча, добре орган╕зована ╕ безжал╕сна державна машина була нездоланна. Це були в╕йни в╕дчаю, коли ф╕зична загибель на фон╕ безпросв╕тного життя вже не лякала людину.
Укра╖нська соц╕альна практика створила козацько-селянський синтез - сусп╕льство землероб╕в, яке не т╕льки виробля╓ продукц╕ю, але й само себе захища╓. Особлив╕сть укра╖нства поляга╓ якраз в цьому орган╕чному ╕ узгодженому сплав╕ селянства з козацтвом. ╤ повстання 1648 року являло собою ун╕кальний приклад перемоги цього нового типу сусп╕льства над державою. Ця практика ╕ цей тип сусп╕льства показали можлив╕сть досить в╕льного ╕ пристойного життя ус╕х верств населення без рабства ╕ гноблення нав╕ть в умовах сильно╖ держави ╕ на ╖╖ територ╕╖ (Слобожанщина). Нап╕вдержавне утворення, Гетьманщина, продемонструвало можлив╕сть усп╕шного функц╕онування сусп╕льства при м╕н╕мальн╕й чисельност╕ управл╕нського апарату, що досягалось завдяки високому р╕вню самоорган╕зац╕╖ сусп╕льства, а також в зв'язку з в╕дсутн╕стю окремого силового апарату.
3.5. Ментальн╕сть ╕ держава.
Народи! Прагн╕ть добрих звича╖в, а не добрих закон╕в:
звича╖ - то найперш╕ закони.
П╕фагор
Б╕льшовики захопили владу в Рос╕╖ п╕д лозунгом: "Вся влада Радам!" (роб╕тничих ╕ селянських депутат╕в). Б╕льше того, союз звався Радянським, бо вс╕ республ╕ки, що до нього входили, також були радянськ╕. Революц╕йний парламент Укра╖ни, який виник в тому ж таки 1917 роц╕, мав назву Укра╖нська Центральна Рада. Тобто загальна спрямован╕сть ╕ налаштован╕сть була повсюдно аналог╕чна - демократична, з поступовою б╕льш-менш повною передачею влади народу. У б╕льшовик╕в ця налаштован╕сть була пов'язана з ╕деолог╕чним положенням марксизму про поступове в╕дмирання держави. Практика радянського процесу "в╕дмирання державност╕" продемонструвала людству прямо протилежний вектор - зам╕сть поширення самоврядування ╕ влади рад - концентрац╕я влади в руках б╕льшовицько╖ верх╕вки, аж до перетворення кра╖ни в тотал╕тарну державу, де контролювалось усе, включно з думками. Я це пишу не з метою критики б╕льшовизму, а для того, щоб поставити питання - чи могло бути ╕накше? ╤накше не в деталях, а принципово, тобто в напрямку на д╕йсне самоврядування. Не можу з впевнен╕стю сказати як могло би статися в вар╕ант╕ Укра╖ни, але в випадку Рос╕╖ в╕дпов╕дь однозначна - народовладдя бути не могло. Так само, як його не виникло п╕сля французько╖ революц╕╖ 1789 року, або п╕сля пад╕ння монарх╕╖ в ╤спан╕╖ 1931 року, чи н╕мецько╖ ╕мпер╕╖ 1918 року. ╤стор╕я ╢вропи першо╖ половини XX стол╕ття показала - всюди п╕сля розвалу монарх╕й або ╕мпер╕й встановлювався режим сильно╖ держави (корпоративно╖, авторитарно╖, тотал╕тарно╖). (На мою думку, якби в Рос╕╖ перемогло белое движение, то там також встановився б корпоративний, авторитарний режим з м╕н╕мальним л╕берал╕змом).
