— Вам, мабуть, наговорив уже про мене Кістяківський?—сказав Гайдар, спокійно дивлячись у вічі Качалова. — Це все неправда! — раптом зламався в нього голос, усмоктуючи в себе дивне роздратування, що десь жевріло ще йому в грудях. — В Цецерліку була божевільна санітарка. Всі обвинувачення проти мене — це вигадка вередливої жінки! А потім навколо цього здійняли галас. Вони довідались про попередню мою історію з робітницею заводу, а я вимагав робити й пильного ставлення до хворих!

— Буває! — відповів Качалов.

Він уявляв собі лиху історію цього молодого лікаря. Із слів Кістяківського лікар Гайдар був еротоман. У себе на батьківщині він мав неприємну історію з робітницею заводу. В Цецерліку Гайдар голий, з плащем на тілі, з'явився перед санітаркою. Обидва випадки були безглузді, але їх плутали так, що Гайдар потрапив аж до Гобі, а це був і центр і кінець світу. Качалов відчував, що історія Гайдара перебільшена, що це просто фатальний збіг обставин, який іноді заплутує людину, як у тенетах.

— За ці шість місяців ви мусите витримати іспит! — сказав, трохи помовчавши, Качалов.

— Моя помічниця, — почав Гайдар, — дурнувата, легковажна дівчина, а Кістяківський морочить мене різними брутальними попередженнями. Він заздалегідь створює атмосферу, з якої незабрудненим не вийдеш.

— Зумійте себе поставити! — відповів Качалов. — Оця мегера, Роза Бер, домагалась мого кохання. Ви собі уявляєте! Я старий, зовсім уже старий, що я можу? Звідси виникла неприязнь і зненависть. У Гобі європейці сваряться і варяться у власній юшці. Будьте обережні! Ви навіть можете тут посваритися з кухарем, і він отруїть ваше існування. Незабаром ви довідаєтесь, що таке Гобі...

— Я вже собі уявляю!..

— Ні, ви ще не уявляєте! Подивіться на цю тюрму. Це вигадка, яка тут зовсім недоречна. Нещодавно в ній трапився випадок. У ній тепер сидить семеро в'язнів: двоє цириків охороняють їх. Одного дня ці в'язні разом з цириками втекли до Гобі, їх кілька днів розшукували й не знайшли. Кілька днів в'язниця була зовсім порожня. Одного ранку, уявіть собі загальне здивування, всі в'язні знову опинились у в'язниці. В'язні сидять, а цирики охороняють. Вони всі з власної охоти повернулися назад. Гобі викурила їх, як викурюють ховрахів. Дбайте за те, щоб за шість місяців у вас нічого не трапилось!

— А що може трапитись?..

— Крім сварки, нічого не трапиться, але наслідки її можуть бути дуже неприємні...

— Я віддамся роботі, — сказав Гайдар, — треба, щоб наше перебування тут дало справжню користь монголам!..

— Вам буде легше, ніж мені! Вони користувалися з тібетської медицини, і мені довелося багато повоювати з ламами. Тут хороша молодь. Ревсомольці вам допоможуть. Спирайтесь на них! Хоч я і виснажений, але робота тут відмолодила мене...

— Нікге, хоїр, гурба, дюрбен!

Чітка команда лунає на горбку в широкій долині річки Толи.

— Раз, два, три, чотири!

Монгол-ревсомолець, інструктор фізкультури, керує гімнастичними вправами гуртка монголок.

Всі дівчатка в червоних хусточках, в європейських спідничках і блузках, роблять гімнастичні вправи, викидаючи руки вперед та вгору. Їхні червоні хустки та європейський одяг свідчать за те, що їх уже торкнувся революційний подув, який шириться по Монголії.

Ці монголки скинули з себе довгі халати — делі, — з довгими широкими рукавами, і разом з ними пута, що не пускали їх брати участь у громадському житті. Їхні майже чорні пласкі обличчя весело поблискують довгастими, мов сливи, очима. Після прокопчених, як шинка, юрт, брудних і задушних, де дим од вогнища виїдає легені, де вічно горить аргал, сухий кізяк, підогріваючи незмінний чай, що його п'ють із сіллю, їм приємно рухатись у вишикуваних лавах на свіжому повітрі під команду молодого монгола.

Арати піші й кінні, у гостроносих чоботях-гутулах, у халатах і гостроконечних малахаях, підходять, під'їжджають і зацікавлено дивляться на вправи дівчат. Бездільники, ледарі лами з непокритими вистриженими головами, з чотками в руках, наче виконуючи свій обов'язок, годинами дивляться на вправи фізкультурниць.

— Нікге, хоїр, гурба, дюрбен!

По-військовому командує чорнявий юнак Гонгор. Він це робить з насолодою, хоча ця робота й стомлює його, як стомлює й фізкультурниць. Під гарячим, сухим, монгольським сонцем і вона здається найважчою. Але Гонгор командує, і дівчата рухаються організовано, струнко, як на найліпшому європейському стадіоні.

Нарешті перерва.

Дівчата, сполохуючи хмари коників, влаштовуються на попаленій сонцем траві. Гонгор стомлено сідає на камінь і чомусь важко замислюється.

Гачита. Він думає про неї.

Він думає про ті суперечності, що їх ще треба перебороти в його країні: рештки феодалізму та ламаїзм, що мають глибоке коріння серед численної монгольської людності. Ще є величезне упередження проти революційної монгольської молоді, що несе культуру до своєї відсталої батьківщини.

Гачита. Вона з юрти, що розташувалась ген там далеко, на березі Толи, з заможної родини, що має табуни та отари овець. Вона щодня прилітає сюди на баскому коні, що в'юном крутиться під нею. Вона щодня гарцює на коні навколо групи фізкультурниць, розбризкуючи сміх, як розбризкує свою течію Тола, пронизуючи Гонгора трохи презирливими поглядами, але несамохіть виявляючи велике зацікавлення до вправ фізкультурниць.

Гачита, — в дерев'яному сідлі, що не змінило своєї форми з часів Чінгісхана, в шовкових паризьких панчохах, в лакованих черевичках, що міцно спираються в стремена, в якомусь дивовижному наймоднішому капелюсі й у традиційному монгольському халаті блискучого синього кольору, —найстаранніший спостерігач фізкультурних вправ групи ревсомольської молоді.

Гонгор звик до її присутності на вправах, і тепер йому бракує її. Бо під поглядами Гачити він не відчуває спеки, млявості й утоми.

Поміж дотепних гострих слів, між сміхом він знайшов уже з нею спільну мову. Її зацікавлення ревсомолом — це та ниточка, за яку він хотів витягти її з прокопченої юрти консервативних батьків, з драговин побутових забобонів та умовностей.

Та ось уже кілька день, як Гачити нема.

Не видко навіть куряви, що в далині завжди здіймає її гарячий кінь. Гачити немає, і Гонгор ламає собі голову над питанням, що з нею сталось. Може, легка юрта знялась із свого місця й перекочувала разом із табунами й отарами на нове пасовисько? Тоді прощавай, Гачито, степи й пустелі висушать тебе й зроблять тебе навіки рабинею ламаїзму!

А може, Гачита хвора? Тоді її лікуватимуть лами за всіма правилами тібетської медицини, що роблять лише калік та божевільних. Будь вона в ревсомолі, її обов'язково лікував би європейський лікар, а так батьки навіть заборонять їй удатись до нього.

«Мені шкода тебе, Гачито!» — хочеться голосно гукнути Гонгорові туди, в далечінь, де виблискує в туманній спеці Тола. Але він мовчки підводиться з каменя й шикує в лаву дівчат. Сьогодні він це робить неохоче і мляво, в нього зник увесь смак до роботи.

Вертаючись додому, Гонгор зустрів старого монгола, якого кілька разів бачив із Гачитою. Гонгор зрадів. Мабуть, цей арат знає, що сталося з нею.

— Сайн байна! — привітався Гонгор.

— Са-айя байна! — спинився коло нього арат, чекаючи на продовження розмови.

— Що з Гачитою? — спитав Гонгор, не гаючи часу на попередній вступ.

— Хохай! Гачита хвора, — з байдужим виглядом відповів монгол.

— Що з нею?

— Мітхуке! Не знаю! Лами кажуть, що вона не видужає. Мабуть, її вже однесли в долину смерті...

Гонгор жахнувся від цієї звістки.

Монгол байдуже подивився на нього й рушив далі. Йому було «хамалге» — байдуже, — чи вмерла Гачита, чи жива вона. Одним більше, одним менше — однаково. Ламаїзм витруїв у нього почуття протесту й виховав дивовижну покору долі.