— Давай розпалим, поки в мене ше іскрить! Старий, ти ж змерз. Теплого поп’єш.

Цурпалки в грубі зайнялися від папірця і з неохочим шипінням почали давати тепло. Нельсон поклав перед Момотом блістер із блідо-жовтими таблетками.

— Шоб веселіше, ілуха…

Господар халупи лише похитав головою, давши зрозуміти, що протерміновані синтетичні опіати його не цікавлять. Він запитально втупився в Нельсона, бо час було прояснити мету цього атракціону щедрот.

— Діло є, старий, — зізнався той. — Будем Корито визволять. Без тебе — ніяк.

Скирта зіпхнула з купи мотлоху масивний радіатор, прибрала кілька листів гіпсокартону, розмальованих кольоровими графіті. Вона стояла саме над тим місцем, де Божена необачно втратила ногу.

— Не спіши дірку одкривать, — застеріг Нельсон.

Він підтягнув товстий трос товщиною з два пальці (корисна знахідка з ангару). Кінець троса, який він тримав, було скручено в петлю-зашморг. Інший прив’язали до обрубка сталевої рейки. Нельсон поклав петлю біля ніг Скирти, кивнув Момоту.

Удвох із глухим вони поставили рейку вертикально і, як кілок, устромили в верхній пласт відходів. Кількома ударами молота Нельсон загнав її на метр углиб, над поверхнею сміття виднівся лише вершечок із вузлом троса.

— Ну, тепер давай, — мовив Нельсон.

Відтягли кілька лантухів, потім — дверний короб із вивернутими завісами, під яким виявилися ще й змащені цементом уламки піноблоку, що скидались на гігантські недогризені бутерброди. Нарешті хід униз було розчищено. Із нори війнуло тваринним духом. Нельсон спустив туди петлю троса, трохи втиснув її ногою в стінки ходу, розправив і відрегулював діаметр зашморгу.

Скирта, не знаючи, куди дівати свої великі руки, натягнула смугасту шапочку на самі очі. Нельсон вихопив таблетки, наче вони могли нівелювати всі ризики операції, закинув чотири штуки собі в горлянку. Підійшов Момот і жестами попросив пігулок і собі. Нельсон поділився скарбом, хоча знав, що реакція на стимулятори у немолодого неофіта могла бути цілком непрогнозованою.

— Гля! — усміхнулася Скирта, задерши голову вгору.

Над ними висіло Монро — добрий дух сміттєзвалища. Ця жива хмарка то скручувалася в досконалий німб, то танцювала спіраллю, подаючи якісь чарівні й безглузді знаки.

— То дурне. Мене слухайте, — відмахнувся Нельсон.

Запала сюрреальна безвітряна тиша. Із кротодилових нетрів теж не лунало жодного шереху. Нельсон вглядався в темну кишку нори і дивувався безконечним хвилинам, які можна було сприйняти за відсутність часу як такого. Поволі мінялося сприйняття довколишніх кольорів, і раптом здалося, що дивишся не в чорноту, а в рухому суміш усіх можливих барв. Нельсон навіть присів, щоб краще розгледіти всі інгредієнти пітьми. Нора ледь чутно втягнула повітря в себе, а тоді різко випустила його назад, сміттєзвалище немов пробив короткий дріж, і з його чорноти вирвалась зубата паща.

Нельсон відсахнувся, але тут же його кинуло назад — пола накидки потрапила кротодилу в зуби. «Шо я роблю? Шо я роблю?» Звір водив безокою головою, тягаючи Нельсона, наче м’яку іграшку, але незчувся, як затягнув собі петлю на грудях. Він шкріб себе короткими передніми лаписьками, але петля лише більше впиналася в ребра.

Нельсон насилу виплутався з накидки і відкотився під ноги розгубленому Момоту. Кротодил спробував пірнути у свій лабіринт, але, заледве сховавши голову, напнув трос і оглушливо заревів.

— Держим кілок, шоб не вирвало! — наліг Нельсон на рейку.

Проте, озирнувшись, побачив, як Скирта дає драла. Від утробного реву звіра зводило щелепи. А з Момотом тим часом коїлось дещо неординарне. На його фактурному поношеному лиці відобразився захват і шок. Очі горіли якимсь безпредметним космічним подивом.

— Го… го-го… — екстатично іржав Момот, переминаючись з ноги на ногу.

Кротодил смикав товстий трос, немов лящ — жилку. І рейка, забита в рихлу поверхню Корита, захиталась, як маятник.

— Диви, шо я кажу! На мене диви! — волав Нельсон про допомогу.

Рейка проорала метр Корита, вивернувши кубометри утилю. Кротодил, задкуючи, занурювався у свої потаємні ходи. Момот з дитячим інтересом наступив на трос, як на спритного вужа, зняв ногу, знову наступив. Рейка вискочила й поволочила Нельсона за собою. Він горнув ногами хлам, впираючись щодуху.

— Завали хід у нору! Тут такий ханадзип, а ти…

Момот стрепенувся, ніби від уколу, обхопив руками чавунну батарею, яку совала Скирта, однак підняти не зміг. Трос метр за метром зникав у темних надрах полігону. Момот змінив хватку й зіпхнув центнер чавуна з купи лантухів. Рейка вирвалась у Нельсона з рук, але брязнула об радіатор, що саме вчасно сповз у нору і перекрив її. Припнутий кротодил забився в панічних судомах.

Доктор Фрезе вдягнув окуляри й узявся розглядати деталі анатомії монументального звіра. Чотириметровий кротодил, перевернутий на спину, зі сплутаними лапами став враз якимсь безпорадним. Лише товсті кігті час від часу ворушилися, як вуса у кота. З чорною щетиною спини дисонувало довге рожеве безволосе черево, всіяне численними парами сосків. Пащу обмотали сталевим дротом, і тепер з неї долинало лише приглушене «хррр». Короткий товстий хвіст безладно сіпався.

— Богіна, — вказав Фрезе на статеві ознаки знерухомленої істоти.

— Якшо воно баба, так мо’, давайте її це саме?.. — запропонував невгамовний пасіонарій Кабигроб.

— Страм отакий! — взялася докоряти Кабигробу Тузиха. — Тре’ любить собі подобне. Подобне! От бери хоч би мене.

— Ой, та ти од кротодила страшніша! — відбрив її Кабигроб.

Піднесення панувало в юрмі. Щасливо сяяв дядько Момот, знаючи, що без нього — ба навіть без його глухоти, що зробила його не надто вразливим для страхітливого рику звіра, — операція потерпіла би повне фіаско.

Божена, ледве забачивши стриноженого монстра, переповнилась прагненням помсти й кинулася топтати його своєю механічною ногою. Втім, «ступня» протеза не могла пробити товстої кротодилячої шкіри, лише пружинила.

— Медведка… Не бий медведку, — благав вразливий Хамса, виказуючи зворушення істинного натураліста.

Для Нельсона останні години минули, як уві сні. Скирта, утікши з поля бою, все-таки — до її честі — повернулася, привівши підмогу, й коритяни стягнули кротодила з Корита спільними зусиллями. Тепер у натовпі дискутували, в якій формі тварюку слід споживати.

— Тушонки наварить, ханакус, тушонки…

— Шкура воняє. Шкуру не брать.

— Диви який — шкурою розкидаться буде. То я заберу, хату накрию.

— Сало стопить тре’ на вишкварки. Якшо жовте, то помічне…

Нельсон зрозумів, що цей нездоровий ажіотаж слід було припиняти. І скористатися своїм правом головного мисливця й ідейного провідника було не зайве.

— Коритяни! Харе придумовувать! Ми кротодила їсти не будем. Я не для того його піймав, тапок-таб’є, шоб ви за два дні з’їли й забули.

Радісний гамір змінився невдоволеним шамотінням.

— Якшо поділим чесно… — хотів було заперечити Базука.

— Ви поки поділите, одне одному горла переріжете, — оскалився Нельсон. — Ну, на три дні їдла стане, ну на чотири. Шо це міняє?! Нам тре’ більшого добиваться! Шоб в усій автономіці житуха бурлила, а не тіки в кишках ваших!

— І шо ж ти хочеш робить, Ґик? — крикнув Гена, клацнувши кадиком.

— А шо я дотепер робив?! План я робив! З вами чи без вас, торванабой.

— Шось ти резину тягнеш, — басовито вступив Капрон.

— Я кротодила з нори виудив. Ти таке зміг би, жилізяка тупа?!

Капрон хотів було звично дати волю своїй клешні, але раптом відчув, що авторитет не на його боці.

— Рило йому задеріть! Та держіть вище! — покрикував Нельсон, дивлячись, як на шию кротодилу вдягають сталевий хомут.

Навколо перекинутого догори черевом звіра метушилася вся толока. Нельсон перевірив, як Базука затягнув болти на кріпленнях.