Десь вісімнадцять місяців по катастрофі із «Арієлем», фірма Ллойд та Вреденбурґ (звязана певним чином із торговим домом Ендербі — здається, в Ліверпулі) взялася лагодити та обладновувати в китоловну мандрівку бриг «Ґрампус». Це була стара, ветха посудина і заледве годилася вийти в море — навіть уже й по тому, як з нею зробили все, що лиш можна було зробити. Не скажу, право, чом це обрали саме таке судно з інших і добрих суден тієї самої фірми — але так уже сталося. Містера Барнарда призначено на команду. Август збирався із ним. Коли бриг уже був готовий, він часто мене вговоряв, що от, мовляв, тепер випадає прегарна нагода задовольнити мої мандрівницькі жадання. Він знайшов собі в цих намовляннях прихильного слухача—але не так то легко було влаштувати справу. Батько мій наче одверто не противився; але з матір’ю стала істерика на саму згадку про мій намір; а що-найважніше, дід — а від нього я багато сподівався — заприсягнув, що не дасть мені жодного шилінга, аби я тільки словом коли згадав про цю річ. Проте, всі ці труднощі, не послабивши мого бажання, додали тільки палива у вогонь. Я рішив іти на пропале; і, сказавши Августові про свій рішенець, ми взялися обоє вимисляти план, як би все це влаштувати. Тимчасом я остерігався уже говорити з кимось із родичів за цю подорож і ніби з цілої душі віддався своїм звичайним справам; всі рішили, що я покинув свій намір. Відтоді я часто обмірковував свою тогочасну поведінку з почуттям прикрости й дивування. Надзвичайне лицемірство, що ним я на цей такий довгий час перейняв кожнісіньке слово своє і учинок, може мені оправдатися тільки тими жагучими, дикими сподіваннями, що з ними зорив я вперед, на вживлення моїх віддавна у серці виношуваних мандрівницьких мрій. Доконуючи свій обманний план, багато в чому я конче мусив довіритися Августовій помочі; він під цей час майже цілими днями був занятий на борті «Ґрампуса», керуючи за батька деякими приготуваннями в каюті та трюмі. Вечорами, одначе, ми неодмінно сходилися та й обговорювали свої наміри. Так ми згаяли десь цілий місяць, не знайшовши жодного плану, що його можна було б сподіватись здійснити; врешті Август сказав мені, що рішився на крайній спосіб. Я мав у Нью-Бедфорді родича, містера Росса, і завів собі звичай час від часу проводити у нього в гостині два чи й три тижні поспіль. Бриг мав вирушати десь у середині червня (1827 p. ), і ми ухвалили, що за день чи два перед тим, як він вийде у море, мій батько дістане, як звичайно бувало, від містера Росса записку, із проханням, щоб я приїхав тижнів на два до Роберта й Еммета (його синів). Август узявся скласти цю записку і переслати її. Виправившись ніби до Нью-Бедфорду, я мав заявитись натомість до товариша, а він тимчасом мусив мені врихтувати на «Ґрампусі» схованку. Ця схованка, як він запевняв мене, буде досить догідна, щоб переховатися в ній кілька день, поки мені не можна буде показуватись. Коли бриг відійде так далеко від порту, що повернути буде вже ніяк, тоді, казав він, я улаштуюся зразу як слід, по-панському, у каюті; а що батько його, так він тільки щиро посміється на таку штуку. По дорозі ми стріватимем досить кораблів, щоб переслати додому листа та й пояснити усе моїм батькам.
Нарешті прийшла середина червня; все було готове. Записку написано і одіслано батькам; а в понеділок уранці я вийшов з дому ніби на Нью-Бедфордський пакетбот. Натомість я рушив просто до Августа, що дожидав на мене на ріжку однієї вулиці. Як ми перше гадали, я мав перечасувати, поки споночіє, а тоді закрастися на бриг; та що, на наше щастя, стояв густий туман, ми зважилися, не гаявшись, направитися до схованки. Ми пішли до пристани — Август передом, а я оддалік за ним, угорнувшися в грубий матроський плащ, так що нелегко було б мене розпізнати. Ми завертали саме за другий ріжок, поминувши колодязь містера Едмундса, коли раптом просто перед мене, віч-у-віч мені станув… не хто, як старий містер Пітерсон, мій дід! «Боже милостивий! що це, Ґордон», — вимовив він по довгій павзі, — «що тобі — чиє це ти дрантя нап’яв?» «Сер!» — відказав я, прибираючи, скільки можна було в цей критичний момент, вигляду образи й дивування та силкуючись гомоніти найгрубшим, який лиш можна собі уявити, голосом, — «Сер! Ви помиляєтесь непростимо; по-перше, я ніякий не Ґоддін; а, по-друге, як ти смієш, старий волоцюга, моє шикарне нове пальто називати дрантям?» Цілий свій вік я аж у крик регочуся, згадавши, як чудно старий джентлмен прийняв цю нагінку. Він ступив був од мене два чи три кроки назад, зблід увесь, тоді страшно почервонів, наложив свої окуляри, потім стягнув їх і зразу кинувся притьмом на мене, замахнувшись парасолькою. Але раптом став, мов би щось згадавши одразу; і тоді, повернувшись назад, чкурнув геть од мене вулицею, весь трясучись од гніву та мyрмочучи собі крізь зуби: «Нікуди не годяться — от тобі й нові окуляри — думав, Ґордон — а, будь ти проклят, гемонська Солона Вода, Довготелесий Том!»
Отак насилу проскочивши, ми рушили далі вельми обережно і щасливо добралися до корабля. На борту було всього один чи двоє матросів, та й ті були заняті напереді, пораючись над чимось на бакові. Капітан Барнард, як ми добре знали, був саме в Ллойда та Вреденбурґа і мав там лишатися аж до пізнього вечора, тож ми не мали чого від нього опасуватись. Першим зійшов на борт Август, а я скоро слідом за ним; матроси мене за роботою не помітили. Ми зразу направились до кабіни і не знайшли там ні живої душі. Кабіна була обставлена дуже вигідно — річ незвичайна на китоловному кораблі. Крім неї, були тут іще чотири прекрасні каюти для капітана та помічників, з широкими і зручними койками. Я помітив також великий камін та надзвичайно пухкий і дорогий килим, що ним був укритий поміст і в кабіні, і в осібних каютах. Заввишки вони були і повних сім футів, і взагалі все виглядало просторіш і далеко приємніше, ніж я сподівавсь. Проте, Август не дав мені довго роздивлятися, підганяючи, щоб я як-найскорше сховався. Він направився в свою власну каютку, на лівому борті брига і близько до перебірок. Зайшовши туди, він причинив і замкнув двері. Здається, зроду я не бачив такої милої кімнатки, як оця, де тепер опинивсь. Вона мала удовж десять футів, і стояла в ній одна тільки койка; як я вже казав, це була койка широка й догідна. Ближче до перебірок була тут містинка на чотири квадратові фути, де стояли стіл, стілець та висяча полиця, повна книжок—найбільше про подорожі та мандрівки. Багато ще інших малих вигод було в цій кімнаті; між ними слід згадати таку ніби шаховку чи холодник —Август показав мені в ньому безліч усяких лигоминок: було там і ззісти, і випити.
Потім він натиснув кісточками пальців певну містину на килимі, в кутку описаного оце відділу кімнати (пояснивши мені, що він вирізав тут частину помосту, десь на шістнадцять квадратових футів, а потім знову вложив її). Коли він потиснув, ця латка з одного краю піднялась, так що він міг підвести свої пальці під спід. Таким способом він розкрив отвір трапу (килим був прибитий до цієї латки гвіздками), і я побачив, що трап той вів до заднього трюму. Тимчасом Август засвітив фосфорним сірником маленьку свічку і, вставивши її у глухий ліхтар, спустився з ним у отвір, кажучи мені іти слідом. Я так зробив; тоді він, потягнувши за цвях, забитий зісподу у вирізану латку, закрив нею отвір; при цьому килим, звичайно, ліг на помості, як був давніш, і всі сліди отвору зникли.
Наша свічка видавала таке слабе проміння, що я на превелику силу міг вибирати собі дорогу між тією завалою всяких речей, де я тепер опинився. Але помалу очі мої звикли до темряви, і я пішов вільніше, тримаючись за полу Августової куртки. Довго ми кружили, продираючись мало не поповзом по нескінченних вузьких переходах — аж нарешті він допровадив мене до кованого залізом ящика, такого, як, часом, бува пакують коштовний фаянс. Він мав чотири фути заввишки і повних шість удовж, але був дуже вузький. На ньому стояли два здорові барила з-під олію, а на них знов велика сила солом’яних матів, нагромаджених попід самісіньку стелю. Навкруги, скільки скинути оком, як-найтісніш копичився вгору цілий хаос із усякого роду корабельного обладнування, разом із різновзірною мішаниною кошів та коробів, бочок, тюків — аж дивно було, як це ми знайшли якийсь доступ до нашого ящика. Згодом я довідався, що Август навмисне узявся ладнувати у цьому трюмі вантаж, щоб зробити мені певну схованку, і при цьому мав одного тільки помічника, та й той не належав до команди брига.
