26 липня. На ранок вітер зовсім ущух, і море не так бурхало, так що ми зважились. відновити розшуки у коморі. Тяжко труждавшись цілісінький день, допевнилися, що звідси нам нічого вже сподіватись, бо перебірки коло комори за ніч геть потрощило, а всі речі знесло у трюм. Можна собі уявити, яким одчаєм сповнило нас це відкриття.
27 липня. Море тихе; легенький вітер, усе таки з півночи й заходу. Ополудні сонце взяло припікати, і ми заходились сушити одежу. Дуже нам помогло від спраги, та й так було вельми приємно, скупатися в морі; але мусили стерегтись непомалу акул — за день бачили кількох, як вони плавали навколо брига.
28 липня. Година триває добра. Бриг почав так хилитися на бік, що ми полякались: він може обернутися зовсім, дном догори. Наладились, як могли, про таку нагоду, прив’язавши черепаху, кухоль з водою та два останні глечики із маслинами як-найдальше на навітренний бік, за бортом, понижче ґрот-русленів. Море тихе весь день, вітру майже немає.
29 липня. Така сама година. У Августа починають з’являтись ознаки, ніби в пораненій руці прикинулася ґанґрена. Він скаржиться на сонливість та сильну спрагу, але гострого болю немає. Нічим йому помогти: тільки протерли рани, трохи взявши оцту з маслин, а з цього ніякої пільги мов би й не вийшло. Годили йому, як могли; втроє збільшили порцію води.
30 липня. Безмірно палючий день без найменшого вітру. Увесь час перед полуднем попід самим судном кружляла величезна акула. Кільки разів силкувались зловити її у сіло; нічого не вийшло. Августові погіршало, він навіч згасає — що від ран, що від поганої харчи. Все проситься вибавити від мук; нічого не хоче, тільки померти. Цього вечора поїли останні маслини, а вода у кухлі так загнила, що годі було ковтнути, недодавши вина. Рішили вранці убити черепаху.
31 липня. Після тривожної, надмірно утомної ночи — через становище нашого брига — взялися бити та розбирати черепаху. Вона, як виявилось, куди менша, ніж ми гадали, хоч і в доброму тілі — всього в ній їстива фунтів на десять, не більше. Щоб розтягти як-найдовше пай, ми порізали її тонкими кавалками і напакували в три глечики з-під маслин, що лишались у нас, та у винну пляшку (все це ми зберігали); тоді налили оцтом із маслин. Таким чином запасли фунтів три черепахи, з тим щоб не займати їх, поки з’їмо решту. Ухвалили обмежитись на чотири унції м’яса денно; отже, хватить на тринадцять день. Уже сутеніло, коли випала сильна злива, з великим громом та блискавкою, але перейшла так хутко, що ми встигли набрати всього з пів-пінти. По загальній згоді віддали все це Августові — йому, видно, приходить край. Він пив з простині, в мірі того, як дощ наповняв її — лежав, а ми тримали над ним простиню так, щоб вода стікала йому просто в рот: у нас не лишилось на воду ніякого посуду, хіба що прийшлось би випорожнити сулію з вином або кухоль із застояною водою. Коли б довший дощ, ми б так і зробили.
Страдник наш не зажив, як видно, великої пільги з пиття. Рука йому вся зчорніла, від пучки аж до плеча; ноги стали як лід. Кожної хвилі, чекали ми, душу зідхне. Змарнів він страшенно; так сильно, що, мавши ваги, при виході із Нантукету, сто двадцять сім фунтів, тепер найбільше заважив би сорок чи п’ятдесят. Очі йому запали глибоко попід лоб, так що стали заледве видні, шкіра на лицях обвисла так сильно, що жувати щось, навіть рідке що ковтнути, він спромагається із великим трудом.
1 серпня. Така сама ясна година, тяжко пекуче сонце. Страшенно мучились спрагою, бо вода у кухлі зовсім уже загнила і вся кишить червою. Ми однаково примудрились глитати її, помішавши з вином — але спрагу свою мало цим утишили. Більше нам помоглось від купання в морі; та користатися ним можна було дуже зрідка, бо акули од нас не відходили. Тепер зовсім ясно стало, що Августові вже немає ради; він очевидно вмирав. Нічим було полегшити муки — а мучився, видно, дуже. О дванадцятій він в тяжких корчах сконав, не сказавши ні слова протягом багатьох годин. Його смерть ми відчули, як зловісне знаменування; так вона нас вразила, що весь день ми просиділи непорушно при трупі — тільки пошепки перемовлялися між собою. Вже споночіло, і тоді аж, перегодя, ми набралися духу встати і кинути тіло за борт. В цей час воно стало гидке без міри і так зогнило, що коли Пітерс спробував був підняти його, ціла нога лишилась йому в оберемку. А як гниль ця хлюпнула в воду при боці судна, фосфоричний блиск довкола трупа появив нам восьмеро, а чи семеро здоровезних акул; ляскіт їхніх жахних зубів, коли вони розтягали на шмаття свою жертву, чути мабуть було на милю кругом. На цей постук ми скулились у ніщо — міри не стало нашому жахові!
2 серпня. Та сама грізно-спокійна і палюча година. Світанок застав нас у жалюгіднім упадку душевнім і безсиллі тілесному. Вода в кухлі ніяк уже не годиться, ставши густою, мов желятина, масою: сама лиш огидна черва та слизота. Ми викинули її геть: кухоль добре змили у морі, а тоді налили туди трохи оцту, взявши з пляшок із засоленою черепахою. Спрагу годі уже стерпіти; ми даремне зусилювались вгамувати її вином — воно, як здається, піддає тільки жару в огонь і тяжко п’янить нас. Були спробували утишити свої страждання суміссю із вина та морської води; але від того нас зразу взяло на таку блювоту, що ми вже ніколи не поновляли цієї спроби. Через цілий день пильне вичікували нагоди скупатись, але марна річ: наше судно тепер просто-таки звідусіль облягли акули. Це, безперечно, ті самі потвори, що пожерли той вечір тіло бідолашного нашого товариша, а тепер що-мить дожидають на другий подібний бенкет. Це нам навіяло жаль, безмірно гіркий, сповнило нас такими гнітючими, тужливими передчуттями. Нам було невимовно легшало від купання, і геть утеряти цю пільгу, ще й страшним таким способом, — ми не могли цього стерпіти. Сказать і те, ми зовсім свідомі були й безпосередньої від них небезпеки, бо це ж оступись чи неладно рухнись, та й мусив би враз опинитись у власті цієї зажерливої твари: вони кидались часто просто на нас, спливаючи на підвітренний борт. Ми не могли їх сполохати ні криком, ані якими стараннями; коли Пітерс навіть ударив одну, найбільшу, сокирою і сильно поранив її, вона все-таки далі напосідалась на нас. Під вечірню сутінь насунула була хмара, та, на велике нам горе, не розійшлась дощем. Ледве чи можна собі уявити, як ми терзалися під цей час спрагою. Ніч поминула безсонно, через це та іще через страх наш перед акулами.
3 серпня. Жодного просвітку; а тимчасом бриг де-далі лягає все дужче на бік, так що по палубі уже зовсім не можна ходити. Клопоталися із вином та черепашим м’ясом, прив’язувавши їх так, щоб не згубити, коли б бриг перекинувся дном догори. Добули з носових русленів два здорові костилі і сокирою повбивали їх у навітренний борт, на два фути від води; це вийшло не дуже далеко від кіля, бо ми лежимо вже майже на бімсах. До цих костилів дов’язали нашу харч: тут буде певніше, ніж на давньому місці під русленями. Через цілий день жаждувалн нестерпимо — купатися ніяк було через акули, що не лишали нас ні на мить. Спати несила.
4 серпня. Десь недалеко перед світом помітили, що судно обертається сторч; підхватилися, щоб не сприснути в море. Спершу рух був повільний, ступневий, і ми добре управлялися плазувати вище, до навітренного борту, тим що подбали загодя протягти мотузки від костилів, де висіла наша харч. Але ми недобре розрахували прискорення руху, бо він став згодом занадто нагальний, щоб іти з ним улад; і перше ніж ми розібрали, що сталося, нас уже кинуло скаженим ривком у море — там ми заметалися кільки сажнів під поверхнею, а над нами зразу устав величезний вал.
Пішовши під воду, я мусив пустити з рук той мотуз, що за нього тримавсь і, почувши себе якраз під судном, в цілковитій знемозі, сливе й не боровся уже за життя, готовий за кільки секунд померти. Але й тут обманивсь, не взявши на увагу природну віддачу судна на навітренний бік. Пруд води, що пішов нагору, коли судно одхитнулось частково назад, виніс мене на поверхню іще хуткіш, ніж перед тим метнуло мене під воду. Опинившися нагорі, я побачив себе ярдів на двадцять від судна, оскільки можна було судити. Лежало воно сторч кілем, шалено гойдаючись з боку на бік, а море кругом бурувало і бралось вирами. Пітерса я не розглядів і сліду. Кільки футів од мене плавала бочка з олію, а кругом манячили всякі інші речі із брига.
