— Я помітила, що ти весь час дивишся на мене, — сказала без емоцій у голосі.

— Так… — зізнався я у гріху, мов на сповіді.

— Чи я подобаюся тобі?

Я тільки потакнув головою, не можучи видобути слова.

Вона підвела голову, глянула мені в очі і зсунула з плечей халат. По моєму тілу розійшлося тепло. Я взяв у долоні її обличчя й безтямно цілував брови, очі, ніс, губи, — аж вона закинула мені на шию руки, міцно стиснула й гарячими устами припала до моїх уст.

Ми впали на ліжко, і вона, раптово збуджена, розкинула ноги, потягнула мене на себе й обпікала гарячими устами. Вдоволившись коханням, випустила мене з тісних обіймів ніг, зсунула набік, встала і вийшла без жодного слова.

Наступного дня поводилася так, наче нічого між нами не сталося. Була, як завжди, сувора і навіть жорсткіша до мене. Але я помітив, що в її погляді вряди-годи спалахувала ясність, і вона прудко підбігала до клієнтів, як дівчина. Увечері вона довго ґуздралася з порядкуванням, і я, не знаючи, як сказати їй, що вона була чудова в коханні, зійшов униз, роздягнувся і впав на ліжко. Але вона не прийшла до мене. Так минуло кілька днів. Нарешті одного вечора, витираючи тарілки, я витиснув із себе:

— Я ввесь час думаю про вас…

— Ну то що! — випалила, наче огризаючись.

— Ви були дуже добрі… Кращі за молоду дівчину.

Її обличчя на якусь мить проясніло. Та тільки на мить.

— Ніколи мені не говори про це! І нікому іншому! — сказала суворо й пішла до підвалу.

Я закінчив роботу й пішов до своєї кімнати. Трохи перегодя пані Родіні прочинила мої двері. Вона знову була в халаті. Цього разу мене кинуло в шал. Я зірвав із себе сорочку й штани, шарпнув із неї халат і кинув її на ліжко. Тоді впав на неї й обціловував кожну частину її тіла. Брав в уста пробуджені тверді груди і ссав так пожадливо, що вона кричала від болю. Вона ж ніжно гладила моє обличчя й пильно заглядала в очі. Вона й далі здавалася суворою, тільки очі її наливалися теплом…

Пані Родіні ще кілька разів заходила до мене, а потім зовсім перестала. Я досі переконаний, що вона не мала ніяких почуттів до мене. Відчуваючи уполовині віку тиск років і вгрузаючи в рутинні буденності зі своїм чоловіком, вона мусила оживити в собі певність у своїй жіночості, їй треба було відчути себе гарною, бажаною й омолодженою. І я, не особливо гарний, але молоденький хлопець, допоміг їй ще раз відчути себе жаданою жінкою.

Напочатку вересня мені треба було зголоситися до університету. Я спакував свою валізу й пішов нагору попрощатися з панею Родіні.

Вона була стримано сувора, подала мені руку й побажала успіху й добра.

— Я буду тужити за вами, — сказав я несміло.

Я вперше побачив усмішку на її устах. її обличчя, опромінене ясністю, було дуже гарне. Вона взяла мене за руку й потягнула вниз. Там ніжно роздягнула мене, тоді повільно роздягнулася сама, і ми лягли на ліжко, любуючись одне одним і кохаючись до пізньої ночі. Я мусив залишитися на ще одну ніч і виїхав до Нью-Йорка щойно ранком. Прощаючися, вона сказала, щоб я не вагався прийти до неї, коли опинюся у фінансовій скруті. Іншими словами, ми стали близькими.

Я дістав кімнату в університетському гуртожитку на Західній Четвертій вулиці, якраз на південно-західному розі скверу Вашінгтона. Опинившися в Нью-Йорку, я відразу відчув пульс його життя, і це наповнило мене енергією й життєвістю. Я постановив закінчити в Нью-Йоркському університеті курси на звання бакалавра й магістра, добираючи такі лекції й семінари, які вели б до пізніших докторських студій астрономії, яка заполонила мою уяву.

Паралельно до навантажень в університеті, я відкривав для себе Нью-Йорк. Бо раніше, в хлоп'ячі роки, я його зовсім не пізнав. Мій світ крутився тоді довкола матері та її краси. Я був всеціло захоплений підгляданням її наготи в лазничці, був до тої міри виповнений нею, що світ поза нашим мешканням був мені нецікавий і непотрібний. Тепер же Нью-Йорк став для мене невичерпною скарбницею. І я не маю тут на думці таких щоденних речей, як театри, балети, концерти, опери, музеї й ресторани. В мене не було грошей на такі розкоші. Мене притягала та друга сторона Нью-Йорка, — яку можна було підглянути через ледь відхилені фіранки на вікнах, через прочинені двері, крізь вузькі щілини між будинками, у глухих двориках чи в темних парках.

Я був до тої міри захоплений відкриванням тої невидної частини міста, що починав занедбувати студії. Тому мусив обмежити себе до двох годин вечорами. Мене найбільше притягав парк Вашінгтона. У західній частині парку були розміщені столики, при яких дідки безнастанно грали в шашки чи в шахи. Там також вешталися різні волоцюги й випрошували у перехожих гроша. До мене раз приступив кремезний бородань і попросив «кводра»[2] на чашку кави.

— У мене нема грошей, я бідний студент.

— Ви всі так говорите, але кілька центів завжди знайдете в кишені, — відповів, хитро позираючи на мене.

— Не буду вам заперечувати, але й ви не цілком щирі зі мною, — сказав я. Мене починала бавити ця гра.

— Чим я був нещирий? Я ледве вимовив кілька слів до вас!

— І цього було досить, — сказав я іронічно.

— Що ви маєте на думці?

— Коли ви останній раз пили каву?

— Не пригадую… Тому мене так сьогодні тягне до кави.

— А не до горілки?

— Ви точно вгадали! — вигукнув задоволено. — Я відучора краплі не мав у роті.

— Тому так хитаєтеся на ногах?

— Аби ви знали! Маленька плящина відразу встабілізувала б мене. А чи ви знаєте, що сказав Сократ?

— Ні, не знаю.

— Він сказав: щоб зрозуміти інших, треба знати себе.

— Ви це до мене?

— Не ображайтеся. Я не відповідальний за Сократа.

— А чи ви розумієте інших? — спитав я.

— Де там! Я ж не знаю себе. Бо якщо б знав, то не був би волоцюгою й не жебрав би в людей на чарку.

Я витягнув із кишені «кводра» і кинув йому. Він зловив його в повітрі.

— Хай вас Бог благословить! — крикнув радісно й побіг до бару.

На протилежному боці парку молоді хлопці й дівчата вправлялися у різноманітних фокусах. Це мене найменше цікавило, і я рідко зупинявся коло них. Посередині парку грали різні музиканти й оркестри. Я найдовше вистоював перед групою чорних хлопців, які виконували якусь джазову мелодію і вкладали у свою гру велику енергію. Та не сам джаз притягав мене, хоч я й любив цю музику. Там часто вистоювала також дуже сексуальна мулаточка, від якої я не міг відірвати очей. Вона мала повні губи й видовжені пругкі груди, які щедро відкривала для цілого світу. Назагал була струнка, мала гарні ноги і ще гарнішу усмішку. Вона, мабуть, помітила, що я кожного вечора роздягав її зором, тому якось раз, витягнувши сигаретку, звернулася до мене по сірники.

— Мені дуже прикро, але я не маю при собі сірників.

— Невже ви не палите?

— Ні. Не встиг навчитися.

— То й не вчіться. Я вже кілька разів кидала, але нічого з того не вийшло. Не маю сили волі.

— Я помітив, що ви часто приходите сюди.

— Я теж помітила, що ви мене «помітили», — сказала добродушно, широко усміхаючись і виявляючи ряд білих здорових зубів.

Ох, як я хотів торкнути губами тих зубів, як хотів занурити язик у її рожевий рот!

— Що ви так задивилися на мої уста?

— Я захоплений ними.

— Це я бачу, — розсміялася дзвінко. Тоді витягнула з кишені сірники й прикурила.

— Знаєш, — вона цілком невимушено перейшла на ти, — я завжди мріяла спокусити гарного білого хлопця.

— Я до цього дуже податливий і готовий помогти тобі…

— Але ти не дуже гарний.

— Я вже кілька разів пробував змінити своє обличчя, але нічого з того не вийшло. Не маю достатньої сили волі.

Вона розреготалася:

— Але ти не такий вже й поганий!

— Дякую.

— Твоє обличчя навіть цікаве, коли приглянутися, особливо, коли усміхаєшся.

— То будеш спокушати мене?