Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Але якщо він не писав листа… — Мартін завагався.

— Тоді він не винен.

Мартін тримався на відстані від загальної метушні, коли по Кіндз-стрит пройшли строєм караульні, з піками та рушницями напоготові. Вони накинулися на «дикунів» та швидко розігнали натовп. Багато з тих, хто почав безлад, кинулись у воду до човнів, що були пришвартовані до берегів Темзи саме на такий випадок, і вже до опівночі все стихло.

* * *

Наступного ранку Майлз Вавасюр відвідав Вільяма Ексмю у церкві Св. Варфоломія. Вони сиділи у залі для зборів, де центральна кам'яна колона, зроблена у вигляді пальми, розкидала свої гілки й сучки вздовж виступів склепіння над їхніми головами.

— Усе стало догори дном, — відзначив баристер. — Чому бути, того не минути, — Вавасюр був схильний до timor anxius,[98] дочки меланхолії; в нього була бурхлива фантазія, і він бачив численні зображення можливої загрози. Саме тому й був гарним адвокатом: він дивився у вічі всім труднощам і долав їх заздалегідь. Але коли вони стосувалися його власного життя, то ставав безпорадним. — Він нас бачив, — додав він, — та викрив наші наміри.

— Пане Майлз, зупиніться та заспокойтесь, — Вільям Ексмю був обережним. Як і всі, хто полюбляє владу, він був обачною та пильною людиною, що підпорядкувала почуття справам. — Хто нас бачив?

— Лікар. Лікар Ґантер. Він бачив, як ми йшли до круглої вежі. Він знає про п'ять кіл. Він знає про Dominus. Він завдасть нам великих проблем!

— Він не входить до Dominus. Що лікар може знати, коли він — не один із нас?

— Звідки я знаю? У цьому круговороті життя я не знаю, що думати та робити.

Ексмю розмірковував. Чи виявив лікар зв'язок між Dominus та приреченими людьми? Чи дав адвокат лікарю перелік усіх п'яти церков?

— Повідом мене, Майлзе, про решту своїх міркувань.

— Що?

— Ти ще не все розповів. Ти щось приховуєш.

Що адвокат, звісно, приховав, так це свою слабкість на Тернхілл-стрит.

— Мені більше нічого сказати. Я владнав справу, наскільки це дозволяє мені мій бідолашний розум.

Він дивився вбік, коли казав це. Ексмю не повірив йому, та з тієї миті почав обмірковувати смерть адвоката.

— Послухай, Майлзе, я скажу, як тобі надалі діяти. Зникни на деякий час. Мовчи. Я навідаюся до цього Ґантера.

— Немає різниці, які слова ми обираємо для залякування. Ніякі слова на світі…

— Хто сказав слова? Затям добре, Майлзе: Timor domini sanctus — святий той страх, що перед Богом.

— Вільяме, я б радий покінчити з ним, але він людина такого розуму, що його нічим не залякати.

— Заспокойся! Йди з миром. Ніхто не дізнається, що ти приходив. Бережи тебе Бог, — Ексмю дивився, як Майлз виходить із зали. Потім він поглянув угору на склепіння у вигляді пальми та захопився її красою. — Я впевнений, друже Вавасюре, — сказав він уголос, — що це твої останні дні.

Розділ дев'ятнадцятий

Оповідь продавця індульгенцій

Hа розі вулиць Вуд-стрит та Чіпсайд росте велетенський дуб, відомий як Батогове дерево. На нього понавішували маленькі амулети для замирювання самого дерева, а також для благословення його добродійників «даром старого віку», тобто мудрості. Птахи Лондона полюбляли це дерево й тіснилися на його гілках, адже тут було безпечно: жодна дитина не кине в них камінням та не приготує на них пастку, навіть за допомогою петлі з кінського волоса сніжного зимового дня. Вважалося, що птахи співають латиною та грецькою, а їхні пісні тривали не довше, ніж висловлювання Ave Maria.[99]

За кілька ярдів від цього дерева стояв продавець індульгенцій лікарні Святого Антонія, Умбальд Ардернський. Він також був відомий як скарбничий, або громадський слідчий, але його головною роллю був продаж папських прощень, чи індульгенцій, за гроші. Індульгенції відправляли всі гріхи просто у полум'я чистилища і тому дуже цінувались. Із собою він носив ще й реліквії на продаж, а також пляшки зі святою водою та ліки від різних недуг; він був справжнім торговцем Церкви.

Хоча Умбальд уже багато років не заходив до святилища, він завжди був у вбранні паломника. Він стояв під деревом у волохатій шерстяній робі, прикрашеній маленькими дерев'яними хрестиками; поверх каптура надягав великий круглий поярковий капелюх, із крис якого звисали пляшечки зі святою олією, черепашки молюсків, свинцеві фігурки з різних святих місць та мініатюрні копії ключів од Риму. Він стискав посох із залізним наконечником, який був обмотаний червоною тканиною, а при боці носив торбу та чашу. У торбі був його «дозвіл» на торгівлю у цьому районі, а також посвідчення від лікарні Святого Антонія, що він може працювати від її імені. До його каптура було прироблено маленькі дзвіночки, які дзеленчали, коли він вигукував на розі вулиці.

— За значками на моєму капелюсі видно, що я був у Римі та Єрусалимі, у Кентербері та Компостелі. О Єрусалиме! Єрусалиме! Я бачив місце, де бичували нашого Христа. Воно відоме як «тінь Бога». А поряд з ним стоять чотири колони, з яких постійно капає вода, і деякі люди кажуть, що це вони смерть Христа оплакують. У місці під назвою Голгофа після Ноєвого потопу знайшли голову Адама, знак того, що гріхи Адама мають бути спокутувані у цьому самому місці. Я бачив гробницю, куди Йосиф Аримафейський поклав тіло Христа після того, як зняв його з хреста, і дехто каже, що це місце — пуп землі. Поблизу розташоване джерело, що виходить із райської ріки. О Єрусалиме! Усі ті, хто не може плакати, можуть навчитися від мене! Нашому старому світу приходить кінець, адже це його останній вік.

Був тринадцятий день вересня, наступний після Дня святого Михайла. Мешканці Лондона вже чули, що Генріх Болінґброк відвідав Річарда у Тауері та змусив його відмовитися від трону. Одні стверджували, що його під страхом тортур та смерті змусили відректись од влади; а інші заявляли, що він зробив це добровільно, щоб урятувати країну від подальшого кровопролиття та війн. Хай там які були б обставини, Умбальд Ардернський не міг не скористатися неспокійними часами.

— Бог не спить! — викрикував він. — Коли із пагорбів піде дим, Вавилону настане кінець.

Священик церкви Святого Албана, що стояв на іншому кінці Вуд-стрит, перейшов дорогу та став навпроти нього.

— Продавцям індульгенцій не можна проповідувати. Своїм очевидним обманом вони роблять лихо!

Умбальд кинув на нього різкий погляд.

— Ти старий дурень. Твій одяг важкий, а язик легкий. Якби ти нічого не говорив, тебе можна було б сплутати із філософом. Дай мені спокій.

Лікарня Святого Антонія, що розташовувалась на Треднїдл-стрит та до якої продавець індульгенцій був прикріплений, була старою установою. Вона складалася з порожньої церкви, яку перетворили на порожню залу з колонами, де у центральному та бокових нефах розміщувались ряди ліжок; із каплиці на одному кінці та з їдальні і дортуару для священиків, які були розміщені навколо двору. У сусідніх кварталах вона була відома як «дім умираючих». Це була добра назва для лікарні, де вважали, що турбота про душу головніша за турботу про тіло. Звісно, вона існувала за рахунок подарунків і спадщин, але прибуток од продажу індульгенцій також охоче приймався.

— Якщо людина, сповнена гріхів, прийде до мене та заплатить за свої гріхи, — казав Умбальд, — я звільню її від них. Ось підтвердження моїх повноважень, — продавець індульгенцій витягнув листок веленевого паперу з великим ініціалом «І», прикрашеним малюнком, на якому мавпи здиралися серед плюща. — Якщо хтось дасть сім шилінгів лікарні Св. Антонія, того я обдарую відпущенням гріхів на сімсот років. Я уповноважений на це самим папою, — він згорнув папську буллу та обережно поклав її до торби; далі дістав маленький шматочок кістки. — Це священна реліквія Одинадцяти Тисяч Дів Кельна. Помийте цю кістку у джерелі, і вода з нього вилікує вас. — Стара жінка, що продавала пиріжки, перехрестилась, але Умбальд проігнорував її: в неї й чотирьох пенсів не було, не кажучи вже про сім шилінгів. — Нехай вівця чи корова, що кишать глистами, вип'є цю воду, і вони будуть здорові. Рани та корости будуть повністю відмиті, — двоє чи троє перехожих зупинилися, зацікавлені річчю, що має такі чудодійні властивості, але Умбальд уже поклав кістку до торби. Такий у нього був спосіб збирати натовп.

вернуться

98

Невизначена тривога (лат.)

вернуться

99

Католицька молитва Богородиці.

39
{"b":"559303","o":1}