В саму гущу тих, хто б'ється, не розбираючи своїх і чужих, падають кам'яні ядра і дротики, обвиті палаючим клоччям.

Молодому грецькому воїну стріла стромляється просто в горло, і він конвульсивно хапає її руками, намагається витягти, але тут-таки падає під ноги коней.

…А потім сяючий сонячний день, стадіон, заповнений тріумфуючим натовпом.

З усіх боків летять букетики яскравих квітів, вінки…

Мабуть, це вшановують Сина Неба й жерця після перемоги над таврами. Ось я знаходжу в натовпі вже знайоме обличчя жерця. А де ж Уранід? Може, він з'являвся і в інших сценках. Та як впізнати його?

Чи апарат для запису був завжди при ньому й ми так і не побачимо, який вигляд мав небесний гість: адже ми дивимось його очима?..

На арені стадіону похмурим натовпом чвалають заковані в ланцюги полонені.

Попереду гопліти женуть високого патлатого юнака-тавра, впираючись гострими списами йому в спину. Він у драному одязі з вовчих шкур, обшитому білим хутром: мабуть, той самий син вождя племені, що потрапив у полон. Про нього згадувалось у рукописі жерця.

Втомлено крокують по квітах босі, зранені ноги полонених.

І раптом темрява. Все обірвалось. Я не відразу розумію, що сиджу в лабораторії перед погаслим екраном,

— Ну як? — питає Михайло.

— Спочатку. Крути все спочатку! — хрипко кажу я.

— Почекай, — посміхається він. — Ану спершу підіб'ємо підсумки.

Я дивлюсь на нього й не розумію.

— І надав же тобі нечистий розмагнітити початковий шматок запису! Звичайно, там були сцени прибуття космічного корабля на землю, а може, навіть і якісь картини іншої планети, з якої він прилетів.

— Хто прилетів?

— Ну, Син Неба, Уранід.

— Який Син Неба?

— Слухай, Мишко, ти знову починаєш пендритися…

— Не розумію тебе. Про що ти говориш? Ніхто нізвідки не прилітав.

— Як?! А запис на дроті?

— І запису ніякого не було. Ось він, твій дріт. Нічого в ньому нема загадкового. Звичайнісінький дріт, тільки трохи заіржавів у підземеллі. Можеш повернути його в міліцію…

Званцев. Я б дорого заплатив, щоб ви могли побачити, яким стало Олексове обличчя в цю мить! Та словами описати цього неможливо.

— Та я ж сам бачив, на власні очі! — зарепетував він, коли знову йому повернуло мову. — Що ж я бачив?! Знову твої ідіотські жарти?

Ефект, який я так старанно готував і давно відчував смак, здається, перевершив усі мої сподівання. Я навіть злякався трохи: чого доброго, мій кращий друг у мене на очах збожеволіє. І я поспішив, трохи зібгавши художню частину, швидше перейти до наукової.

— Заспокойся, заспокойся, ти справді бачив стародавніх греків! Тільки космічні гості й записи на дроті тут ні до чого.

— Що-о?!.

— Просто, поки ти копався в своїх гробницях та підземеллях, я зробив невелике відкриття, яке й продемонстрував тобі зараз.

— Яке?

— Ну, як тобі висловити точніше?.. Я знайшов спосіб воскрешати зображення, які відбилися на поверхні деяких предметів. Розумієш? Гаразд, не завжди ж тобі мучити мене своїми лекціями. Послухай і мою одну невеличку. Висловлюватимусь коротко, зважаючи на твій низький технічний рівень та хворобливий стан в даний час…

Скорчинський. Мені дуже хотілось дати йому ляпаса, але Мишко втік, відгородився від мене широким лабораторним столом та почав звідти урочисто провіщати противним лекторським тоном:

— Про так званий ефект залишкового намагнічування навіть ти, здається, маєш досить приблизне уявлення. Полягає він в тому, що деякі гірські породи й будівельні матеріали, що містять в собі магнетит чи гематит, мають цікаву властивість: коли їх дуже нагріти, вони набувають під дією магнітного поля Землі слабку постійну намагніченість. При наступному охолодженні в них начебто «замерзає» згусток магнітного поля давніх історичних епох, і спеціальні прилади можуть відновити його параметри…

— Ти мені ще розкажи, як цей метод палеомагнетизму застосовується в археології для встановлення віку стародавніх гончарних виробів, — перебив я його. — Годі молоти! Не бачу ніякого зв'язку між залишковою намагніченістю й твоїм нібито «відкриттям».

— Це ще раз підтверджує, як погано ти розумієшся на фізиці та як повільно мислиш. Що таке світло, як не особливий вид електромагнітних коливань? Магніт-них — тепер збагнув? Пригадуєш, ти якось вдало сказав: «Вогонь охороняє»? Це того вечора, коли розповідав біля вогнища про загибель міста. І я подумав: «Справді, якби не ця стародавня пожежа, що застала людей так зненацька, ми, мабуть, так нічого й не дізналися б про їх давнє життя. Парадокс? Але саме вогонь зберіг для нас його сліди, засипав рятівним попелом гарні крихкі вази, різьблені статуетки, обвуглений, але вцілілий дерев'яний совок».

І відразу думка запрацювала далі. Чи не можна знайти інші способи заглянути в далеке минуле? Займався я, як ти знаєш, палеомагнетизмом давно, й там теж усе з вогнем пов'язано! Так поступово і додумався до цієї цікавої ідейки. Звичайно, вирішено її поки досить недосконало. Це перша спроба. Але наслідки вже є, і непогані. І знову допоміг вогонь-охоронець!

— Чекай, чекай! Отже, тобі вдалося знайти спосіб відроджувати залишкову намагніченість, що виникла під дією світла?..

— І знову перетворювати її в зорові образи, — ти вгадав. Здається, твої розумові здібності ще можуть удосконалюватися. Суть справи досить проста, щоб бути зрозумілою навіть тобі. Метод, звичайно, далеко не досконалий: ти бачив, які нечіткі й розпливчасті виходять зображення. Тільки спеціаліст може в них як слід розібратися. Та й відповідні зразки доводиться вибирати один з тисячі. Але основне знайдено: вдалося розробити апаратуру, здатну вловлювати таку слабку намагніченість і перетворювати її в зорові образи. Скажу без удаваної скромності: створення її свідчить про мою безперечну геніальність, але малювати тобі схеми і графіки, які підтверджували б це, даремно — все одно не второпаєш.

Він говорив ще щось в тому ж дусі, як завжди, та я перебив його:

— Отже, ти можеш відродити картини будь-якої епохи?

— Звичайно, якщо тільки вони відбились на хорошому матеріалі саме в той час, коли він сильно нагрівався. Годяться черепки із стародавніх гончарних печей, цегла зі стін спалених будинків, шматки вулканічної лави з більш віддалених епох, коли ще людини на Землі не було, чи, на гірший кінець, просто обпалене ударом блискавки каміння, — та, звичайно, далеко не все. На щастя, твої стародавні греки дуже любили — є нагода, нема — запалювати жертовні вогні. Та й попелищ у них збереглось чимало. От тільки ти, кротоподібний Плюшкіне, тремтів над кожним черепком і цеглинкою. Тепер ти розумієш, як заважав мені?

— Але чому ж ти зразу не сказав, для чого вони тобі потрібні? Для чого потрібен був весь цей дурний жарт про космічного прихідця й запис, нібито зроблений на дроті?

І знаєте, що він мав нахабство мені відповісти?

— А я хотів перевірити міцність і стійкість твоїх поглядів. Ти тоді дуже гарно й переконливо доводив неможливість прильоту до нас у минулому гостей із космосу. По суті, правильно, оскільки ніяких точних доказів таких візитів наука не має. Ось чому такого роду гіпотези просто курям на сміх. Але я вирішив тебе спробувати спокусити. І ти не встояв, впіймався на гачок, забув про мудре правило: «Мати переконання — отже, бути пильним»… Нестійкий, брате, в тебе світогляд — і все тому, що замкнувся, як кріт, у свою археологію, не стежиш за успіхами інших наук. От і віриш усіляким байкам, якщо тільки їм надати про людське око науковості. Описав жрець якесь «небесне знамення», а ти вже запалився: «Дуже схоже на приземлення космічного корабля!..» Може, ти так і в реальність гримучої колісниці Іллі-пророка повіриш?

Варто все ж нам'яти йому боки за таку каверзу! Та я вже захопився перспективами, які відкривав перед археологією його винахід. Заглянути в глибину віків і на власні очі побачити, яким був світ за часів стародавніх греків, єгипетських фараонів, заглянути в печери, де грілися біля вогнищ наші первісні предки, — хто з археологів не мріяв про таке! Можливо, побачити світ навіть таким, яким він був на самому світанку, ще задовго до появи на Землі людини! Чом не «машина часу»?