«Як на схід вітер дме, то на захід, бігме,
Корабель попливти не посміє!»
Та спаслись їхні душі, ось вони вже на суші
З багажем, клумаками й торбами,
В першу ж мить екіпаж не вподобав пейзаж,
Що складався з проваль між горбами.
Будодзвін зауважив, що впала мораль,
Й повторив у музичнім мажорі
Заготовки смішні, щоб розвіять печаль,
Та усі лиш стогнали, мов хворі.
Він налив усім грогу (бо був ліберал),
А потому налив його знову,
І вождя оцінив всенародний загал,
Він же встав, щоб казати промову:
«Співвітчизники, римляни, друзі! Мені
Прошу ваші позичити вуха! [7]» –
Цю цитату вітали «Ура!» навісні,
І він знову налив (тим, хто слуха).
«Скільки місяців, тижнів круг нас океан
(В кожнім місяці тижнів чотири),
Та не видно щось Снарка, хоч як Капітан
Я рішучий і сповнений віри!
Скільки тижнів і днів ми штурмуєм моря
(В кожнім тижні сім днів, я вважаю),
Та ще й досі жаданий трофей снаркаря
Не являвсь нам на тлі небокраю.
Вам усім тет-а-тет я відкрию секрет –
Безпомильних ознак цілий список
(А всього їх є п’ять), щоб могли ви впізнать
Натурального Снарка злий писок.
Щонайперше – це смак. Він у нього пісний,
Пріснуватий, жорсткий і поганий,
Так неначе сюртук, що у грудях тісний,
Ще й з відтіночком фата-моргани.
З пунктуальністю в Снарка проблема стара,
Все він плутає безперестанку,
На сніданок іде, як вечерять пора,
А обід їсть наступного ранку.
Третя риса – це повна нездатність на жарт.
Як відважитесь ви жартувати,
Снарк зітхне: так, мовляв, кепкувати не варт. –
Каламбур йому гірший від страти.
По-четверте – любов до купальних кабін [8],
Снарк їх скрізь за собою тягає.
«Це окраса пейзажу», – так думає він,
Хоч на логіку це й не лягає.
Ну, і п’яте – апломб. А тепер саме час
Підключить наукову методу:
Виділяють пернато-кусачий підклас
І дряпучо-ворсисту породу.
Хоч звичайного Снарка боятись не слід,
Мушу вас попередить натомість:
Серед них є Буджуми [9]»... Тут Булочник зблід,
Впав на землю й утратив свідомість.
Сказ третій
Оповідь Булочника
Рятували його і чайком, і гуртом,
Хрін давали й розумні поради,
Джем, гірчицю втирали, махали хвостом,
Загадали медичні шаради.
Й ось нарешті він сів: «Я вам зараз повім
Повість, сповнену муки і болю...»
Будодзвін загорлав: «Тиша! Слухати всім!»
І ударив у дзвін для контролю.
Все затихло умить – вже ніхто не шумить,
Не чутно ні ганьби, ні овацій,
Той, кого звали «Гав!», свою сповідь почав
В стилі древньо-занудних нотацій.
«Я родився у чесній, хоч бідній сім’ї...»
Бомкнув дзвін: «Пропусти про родину!
Щойно спуститься тьма, наших шансів катма –
Снарк не стане чекати й хвилину!»
«Пропущу сорок літ, – втер сльозу неборак, –
І до дня перейду, як в бригаду
Прийняли ви мене, щоб, мов бравий моряк,
Міг поринути я в снаркіаду.
Дядько мій дорогий (чиє ймення ношу)
Попередив в прощальну хвилину...»
«Пропускаємо дядька, коротше прошу!» –
Будодзвін задзвонив без упину.
«Він сказав мені так, – вів своєї простак, –
Як твій Снарк просто Снарк – так і треба!
Обіцяй йому рай і з рагу подавай,
Застосуй для освітлення неба.
Ти з наперстком і ніжністю Снарка шукай,
При собі май надію і вила,
Котировкою акцій його залякай,
Зачаруй шармом усмішки й мила».
«Ось найкраща метода! – устряг Капітан, –
Спосіб цей, вам кажу, перша марка!
Я не раз уже чув: це і є справжній план,
Як в полон взяти хитрого Снарка!»
«Та, племінничку мій, жде біда тебе (sic!),
Якщо Снарк твій – Буджум, бо це значить,
Що раптово і тихо ти щезнеш навік
І ніхто тебе більш не побачить!
Саме це, саме це мою душу ятрить,
Як слова свого дядька згадаю,
Моє серце стражденне дрижить і кипить,
Мов казан, повний супом до краю.
Саме це, саме це...» – «Ми вже чули раніш!» –
Будодзвін обірвав дратівливо,
Бризнув Булочник в плач: «Пропаду ні за гріш!
Саме це, саме це так жахливо!
Снарк щоночі мені увижається в сні,
Бачу я в хворім мареві марень,
Як я здобич свою із рагу подаю,
Снарком в небо свічу в дні затьмарень.
Та як стріну Буджума (так дядько прорік),
То хоч в бурю, хоч в днину погожу
Я раптово і тихо враз щезну навік –
Думку цю я терпіти не можу!»
Сказ четвертий
Полювання
Будодзвін, очумрівши, наборщив чоло:
«Чом раніш я не знав про ці драми?
А тепер би промовчати ліпше було –
«Аnte portas [10]» бо Снарк – біля брами!
Всі ми будем сумні, хочеш вір, хочеш ні,
Якщо зникнеш ти раптом і тихо,
Але ж до відплиття мав би ти до пуття
Повідомить команді про лихо!
Ну, а зараз не час розжалоблювать нас,
Кличе Снарк у незвідані далі!»
Й той, кого звали «Чув?», лише скрушно зітхнув:
«Я казав вам про це на причалі.
Звинувать, що я вбивця, що я хуліган
(Всі спіткались в життєвім алюрі!)
Але шити мені ще й свідомий обман
Це уже западло у натурі!
Я сказав це по-данськи, я вжив і санскрит,
Переклав на латину й валійську,
Але геть я забув (ну, такий я – і квит!),
Що ви знаєте тільки англійську».
«Вельми сумно це чуть! – в Капітана лице
Витягалось при кожному слові –
Та тепер, як ти виклав нарешті все це,
Всі дебати абсурдні в основі!
Решту спічу, о вірна командо моя,
Я завершу, як буде охота,
Адже Снарк біля брами, повторюю я,
Він – обов’язок ваш і робота!
То ж з наперстком і ніжністю Снарка шукай,
При собі май надію і вила,
Котировкою акцій його залякай,
Зачаруй шармом усмішки й мила!
Бо не візьмеш ти Снарка на крики «Банзай!»,
Тут безсилі прийомчики збиті,
Все, що можеш, – зроби, що не можеш – дерзай!
Ми не в праві втрачати і миті!
Бо жде Англія, що [11]... – далі знаєте ви
Цю цитату стару з бородою,
То ж вперед розбирати пакунки й сакви,
Мій наказ – спорядитись до бою!»
Тут Банкір підписав (й скасував) крупний чек,
Обміняв срібняки на банкнотки,
Вибив порох з халатів своїх «Ім’ярек»
І у вуса вкрутив папільйотки.
