Льюїс Керролл
ПОЛЮВАННЯ НА СНАРКА
ПЕРЕКЛАДИ УКРАЇНСЬКОЮ
Переклад Юрка Позаяка
Полювання на Снарка
(поемагонія у восьми сказах [1])
Сказ перший
Висадка
«Ось де водиться Снарк! [2]» – загорлав Будодзвін
І десант розпочав обережно,
Всіх по черзі, за чуба тримаючи, він
Опускав у прибій прибережний.
«Ось де водиться Снарк! – вам кажу другий раз,
Має цим надихнутись команда,
Ось де водиться Снарк! – втретє мовлю до вас,
Що я тричі сказав – то вже правда!»
Будодзвін [3], що на подвиг подвиг колектив,
Не жалів задля справи горлянки,
Мідним дзвоном він совість команди будив,
А знічев’я частенько бив склянки.
В тій команді за юнгу готельний був Бой,
Борзописець-юрист вів їх спори,
Був там Брокер – крутих оборудок герой,
А Бриляр головні плів убори.
Більярдист мав до кия шалений талан,
Міг би всіх обіграти до нитки,
Та Банкір, щоб поліпшить фінансовий стан,
Всю готівку забрав до калитки.
Час згадати тепер – серед них був Бобер,
Знаний майстер ажурних мережив,
Він від смерті не раз експедицію спас,
Хоч як саме – ніхто не простежив.
З ними плив ще один, що всі речі забув,
Котрі був закупив у дорогу:
Парасольку й годинник, замок і засув,
І весь одяг, включаючи тогу.
Він старанно зібрав й спакував те майно
В сорок дві іменні куті скрині,
Та про це не сказав, і лишилось воно
На причалі лежати й донині.
Що він одяг забув – півбіди, далебі,
Бо на нім – сім халатів із вати,
А от справжня біда, уявіть-но собі:
Він забув, як його, в дідька, звати.
Відкликався на «Дик!» чи на будь-який крик,
На «Гори воно все!», «Рви перуку!»,
Або «Я тобі дам!», а чи «Як тебе там?»,
«Пропоную вам серце і руку!»
Спеціально для тих, хто вжива слів крутих,
Мав інакші він прізвиська й клички,
Ворогам вперекір звався «Плавлений сир»,
А для друзів – «Недогарок свічки».
«Він фізичний хиляк, з інтелектом – ніяк
(Це така Будодзвона ремарка),
Та хоробрий без меж, а хоробрість це все ж
Перша річ, як полюєш на Снарка!»
Серед зграї гієн він міг пить лимонад
(Хижі погляди – це ж так банально!)
Й лапа в ногу з ведмедем гуляв променад –
«Щоб підтримать тварюку морально!»
Він найнявся як Булочник булки пекти,
Та признавсь у відкритому морі,
Що спроможний пекти лиш весільні торти –
Всі були у невтішному горі.
Ну, й останній із них мав худий, довгий карк
І типове лице ідіота,
Й думку мав лиш одну, але думка ця – «Снарк»,
Будодзвін взяв його у роботу.
Він найнявсь як Бійник, бо на бійні мав стаж,
Та признавсь через тиждень дороги,
Що вбива лиш Бобрів. Реготав екіпаж,
Будодзвін втратив мову з тривоги.
Лиш хвилин через п’ять він спромігся сказать,
Що Бобер в них один є єдиний,
Ця тваринка ручна, член сімейства вона,
Її ворог – це ворог родини!
А Бобер, котрий був при дискусії тій,
Від образи ледь стримував сльози:
Смерть від Снарка прийнять він готовий, як стій,
Від своїх же не стерпить погрози!
Він поставив вимогу, щоб злий Боброріз
Плив на іншому судні окремо.
Будодзвін заперечив, що це йде врозріз
З планом дій і ламає всю схему:
«Тут з одним кораблем маєш сотню проблем
(Навігація мудра наука!),
Керувати ж двома – навіть мови нема,
Не для мене принаймні ця штука!»
«Хай придбає Бобер гарний бронежилет,
Секонд-хенд підійде для початку», –
Так Бриляр підказав. – «Хай оформить білет
Страхування життя під печатку», –
Так порадив Банкір й тут же витяг папір,
Щоб утілити в справу пораду:
«Я за безцінь продам аж два поліси Вам –
Від пожеж і на випадок граду!»
Та завжди після цього недоброго дня,
Як траплявсь Боброріз десь поблизу,
Затихав наш Бобер, мов мале кошеня,
Й мав на диво похмуру мармизу.
Сказ другий
Промова Будодзвона
Екіпаж Будодзвона підніс до небес –
Що за шрам [4], елегантність, відвага!
А поважний який! Зразу видно ноблес,
А за мудрість – окрема повага!
Він придбав суперкарту заморських морів
Без найменших ознак суходолу.
Кожен в мапі відразу усе розумів,
Хоч морську й не закінчував школу.
«Не потрібні мені ці позначки нудні,
Полюси, паралелі й екватор!» –
Так гукав Будодзвін, й відповів весь загін:
«Ці дурниці придумав Меркатор [5]!
Решта мап – просто жах, в мисах всі, в островах,
Але наш Капітан таки сила –
Його мапа це клас, без дурацьких прикрас,
Ідеальна й незаймано біла!»
Та пригас їх кураж, як збагнув екіпаж,
Що улюблена їхня персона,
Щоб водити судно, знає тільки одно –
Калатати щодуру у дзвона.
Певним тоном не раз віддавав він наказ,
Що не дано збагнути нікому:
«Вліво дай правий борт! Курс тримати зюйд-норд!»
Що ж робити, скажіть, стерновому?
Часом також бушприт [6] він міняв на стерно:
«Але це вас нехай не дивує,
Цей феномен тропічний відомий давно,
Як судно, так би мовить, «снаркує»».
А стосовно вітрил був він повний дебіл
І одну мав єдину надію:
