Клац.

Ти прокидаєшся в Сі Таку^[9].

Я вивчаю людей на ламінованій інструкції крісла літака. Жінка плаває в океані, її шатенове волосся відкинуте назад, подушка для сидіння притиснена до грудей. Її очі широко розплющені, але жінка не усміхається, не набурмосена. На іншому малюнку спокійні, мов індуїстські корови, люди тягнуться зі своїх сидінь за кисневими масками, що звисають зі стелі.

Це, мабуть, надзвичайна ситуація.

Лишенько.

Ми втрачаємо тиск у салоні.

Ти прокидаєшся, і ти у Вілов Ран^[10].

Старий кінотеатр, новий кінотеатр; щоби перетягти фільм до наступного кінотеатру, Тайлер мусив розрізати плівку на початкові шість-сім котушок. Маленькі котушки складаєш у дві шестикутні сталеві валізки. Згори кожної валізки — ручка. Підійми одну — і звихнеш плече. Настільки вони важкі.

Якийсь час Тайлер був офіціантом — обслуговував банкети в готелі в центрі міста, — і якийсь час Тайлер був кіномеханіком у профспілці кіномеханіків. Я не знаю, скільки ночей Тайлер працював у той час, коли я не міг заснути.

У старих кінотеатрах, у яких крутять фільми на двох проекторах, кіномеханік має стояти поруч, щоби встигнути змінити проектор потрібної секунди, аби аудиторія не помітила проміжку між кінцівкою однієї котушки й початком наступної. Для того треба стежити за білими крапками в правому горішньому кутку екрана. Це попередження. Зверни увагу під час перегляду, і ти побачиш дві крапки наприкінці котушки.

Професіонали називають їх «цигарковими опіками».

Перша крапка — двохвилинне попередження. Ти маєш увімкнути другий проектор, щоби він набрав потрібної швидкості.

Друга біла крапка — п’ятисекундне попередження. Захоплення. Ти стоїш поміж двох проекторів, у будці настільки гаряче від ксенонових ламп, що коли подивишся прямо на них — осліпнеш. Перша крапка спалахує на екрані. Звук у фільмі надходить з-поза екрана. Проекційна будка звукоізольована, бо через коліщатка, що протягують повз лінзи шість футів плівки за секунду, десять кадрів на фут, шістдесят кадрів на секунду, стоїть гамір, мов від кулемета системи Ґатлінґа. Обидва проектори працюють, ти стоїш поміж них і тримаєш їхні важелі заслінок. Дуже старі проектори дають ще звуковий сигнал під час подавання плівки.

Навіть коли ті фільми показують по телевізору, попереджувальні крапки лишаються. Навіть коли фільми показують у літаках.

Коли більша частина фільму намотується на котушку-приймач, вона уповільнюється, а котушка-джерело набирає швидкості. Наприкінці котушки джерело обертається настільки швидко, що вмикається сигнал, аби попередити тебе про необхідність заміни проектора.

У темряві гаряче від ламп у проекторах, дзеленчить сигнал. Ти стоїш межи двох проекторів із важелями в руках і вдивляєшся в куток екрана. Спалахує друга крапка. Рахуєш до п’яти. Закриваєш одне віконечко. Водночас вмикаєш інше віконце.

Заміна.

Фільм продовжується.

Ніхто в залі нічого не помітив.

Сигнал знаходиться на котушці-джерелі, тому кіномеханік може трохи покуняти. Кіномеханік взагалі робить багацько такого, чого б не мав. Не в кожного проектора є сигнал. Часом удома ти з жахом прокидаєшся в своєму темному ліжку, усвідомлюючи, що заснув у будці і проґавив заміну. Аудиторія тебе облає. Її, аудиторії, кіномарення зруйновані, і менеджер дзвонить до профспілки.

Ти прокидаєшся в Кріссі Філд^[11].

Чарівність подорожей у тому, що, куди б я не приїхав, повсюдно дрібненьке життя. Іду до готелю: там дрібненьке мило, дрібненькі шампуні, одна порція масла, маленький ополіскувач для рота, одноразова зубна щітка. Утискаєшся в стандартне літакове крісло. Ти велетень. У тебе надто широкі плечі, і це проблема. Твої ноги наче в Аліси в Країні Див — тягнуться на багато миль, настільки довгі, що торкаються підошов того, хто сидить попереду. Ось і обід приїхав, Курячий-Для-Важливих-Персон, «зроби сам» у мініатюрі, щось на штиб головоломки, якою ти маєш перейнятися.

Пілот увімкнув знак «Пристебнути ремені» і «Ми просимо вас утриматись від пересування салоном».

Ти прокидаєшся в Меґз Філд^[12].

Часом Тайлер прокидається серед ночі: його охопив жах, що він проґавив заміну котушки, чи плівка порвалася або з’їхала вбік, і тепер коліщатка дірявлять звукову доріжку.

Якщо це станеться, лампове світло сяятиме крізь звукову доріжку, і замість розмов чутиметься оглушливий вертолітний звук «хоп-хоп-хоп» кожного разу, коли спалах світла проходитиме крізь коліщаткові діри.

Ще дещо, чого не має робити кіномеханік: Тайлер вирізає вдалі кадри з фільмів і робить із них слайди.

Як ми пам’ятаємо, у першому фільмі з повним оголенням голою була акторка Енґл Дікінсон. Доки копії цього фільму з кінотеатрів Західного узбережжя дісталися кінотеатрів Східного, сцена з оголеністю щезла. Один кіномеханік вирізав кадр. Інший кіномеханік вирізав кадр. Усі хотіли мати слайд із оголеною Енґл Дікінсон. А коли і порно потрапило до кінотеатрів, дехто назбирав монументальні колекції.

Ти прокидаєшся в Боінґ Філд^[13].

Ти прокидаєшся в Ел-Ей-Екс^[14].

Сьогодні в нас майже порожній салон, тож не відмовляйте собі в можливості опертись на підруків’я і витягнутись. Ти витягуєшся зигзагом, коліна зігнуті, спина зігнута, лікті зігнуті, ти розкидаєшся на трьох чи чотирьох кріслах. Я переводжу годинник на дві години раніше чи на три години пізніше: тихоокеанський час, гірський, центральний чи східний — втрачаєш годину, наздоганяєш годину.

Це твоє життя, і воно спливає хвилина за хвилиною.

Ти прокидаєшся в Клівленд Гопкінс^[15].

Ти прокидаєшся в Сі Таку, знову.

Ти кіномеханік, ти злий і втомлений, але переважно ти знудився, тож ти береш кадри з чиєїсь колекції порно, яку ти знайшов у закутку будки, і додаєш кадр із червоним здибленим прутнем чи розкритою вологою кункою посеред іншого фільму.

Це один з тих пригодницьких фільмів про домашніх улюбленців, коли пес із котом полишені сім’єю під час подорожі й мають знайти шлях додому. У третій котушці, саме після того, як пес і кіт, котрі розмовляють один з одним людськими голосами, наїдаються зі сміттєвого баку, — спалах ерекції.

Це зробив Тайлер.

Один кадр з’являється у фільмі на одну шістдесяту частину секунди. Поділіть секунду на шістдесят рівних частин. Саме стільки триває ерекція. Заввишки в чотири поверхи вона нависає над попкорновою залою, червона, слизька й жахлива, і ніхто її не бачить.

Ти прокидаєшся в Лоґані, знову.

Жахливий спосіб подорожувати. Я ходжу на зустрічі, які не бажає відвідувати мій бос. Я роблю нотатки. Я з вами зв’яжуся.

Куди б я не їхав, я там, аби застосувати формулу. І зберегти таємницю.

Це проста арифметика.

Це задача з підручника.

Якщо нова машина, побудована моєю компанією, полишає Чикаго, рухаючись на захід зі швидкістю шістдесят миль на годину, задній диференціал заклинює і машина розбивається і згоряє з усіма, хто в ній був, чи має моя компанія відкликати всі машини на доопрацювання?

Ти береш кількість проданих автомобілів А, множиш її на вірогідність аварії В, тоді множиш результат на середню вартість залагодження справи без суду С.

А помножити на В помножити на С дорівнює X. Ось скільки коштуватиме не відкликати машини.

Якщо X більше, ніж вартість відклику, ми відкликаємо машини, і ніхто не постраждає.

Якщо X менше, ніж вартість відклику, ми не відкликаємо машини.

Куди б я не їхав, на мене чекають вигорілі пошматовані остови машин. Я знаю, де є всі скелети. Вважайте це моєю службовою таємницею.

Життя в готелях, харч у ресторанах. Куди б я не їхав, повсюдно заводжу дрібненькі дружби з людьми, що сидять поруч під час перельотів від Лоґана до Кріссі, до Вілов Ран.

Я — координатор у відділі відкликань, кажу я одноразовому другові, що сидить поруч, проте я працюю над своєю кар'єрою і збираюся стати посудомийкою.