На самому дні ночей.

Жаринка в печі зачаєна,

Сніпка перевесло туге…

Таке все тоді звичайне,

Таке все тепер дороге.

"У Корчуватому, під Києвом..."

*  *  *

У Корчуватому, під Києвом,

рік сорок другий, ожеледь, зима.

Рябенький цуцик п’ятами накивує.

Знічев’я німець зброю підніма.

І цілиться. Бо холодно і нудно

йому стоять, арійцю, на посту.

А навкруги безсмертно і безлюдно,

бо всі обходять німця за весну.

Лишає мить у пам’яті естампи.

Ворона небо скинула крильми.

Вже скільки снігу і подій розтануло

там після тої давньої зими!

Вже там цвіли і квітли незліченні,

вже там і трасу вивели в дугу.

...А все той німець цілиться знічев’я.

...А все той песик скімлить на снігу.

УКРАЇНСЬКЕ АЛЬФРЕСКО

Над шляхом, при долині, біля старого граба,

де біла-біла хатка стоїть на самоті,

живе там дід та баба, і курочка в них ряба,

вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,

і вишні чорноокі стоять до холодів.

Хитаються патлашки уздовж всії стежини,

і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.

А потім довго-довго на призьбі ще сидять.

Я знаю, дід та баба - це коли є онуки,

а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами.

І хтось до когось їде тим шляхом золотим.

Остання в світі казка сидить під образами.

Навшпиньки виглядають жоржини через тин…

"У  марафона вломилась нога"

*  *  *

У  марафона вломилась нога.

Зупинятися час і подумати.

Ця дорога мені дорога, —

                      зупинитися, кажу, час і подумати.

Хай назустріч відкритим ротам

Хтось виносить на грудях стрічку.

А у мене фініш не там,

                      навіть зовсім в іншому напрямі.

Перетерла душа всі віжки.

Йти по колу — не мій маршрут.

Я зійшла з бігової доріжки,

                       моя доля — бігти не тут.

Це ж не спорт, щоб до впаду мчатися,

не пробіжки і не турне.

І чого б то я ганялася за сучасністю?

                       Нехай вона мене дожене.

1963

«Мадонна перехресть», 2011 р.

"Умирають майстри"

*  *  *

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.

В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.

А підмайстри іще не зробились майстрами.

А робота не жде. Її треба робить.

І приходять якісь безпардонні пронози.

Потираючи руки, беруться за все.

Поки геній стоїть, витираючи сльози,

метушлива бездарність отари свої пасе.

Дуже дививй пейзаж: косяками ідуть таланти.

Сьоме небо своє пригинає собі суєта.

При майстрах якось легше. Вони — як Атланти.

Держать небо на плечах. Тому і є висота.

"У мить натхнення Бог створив Сицилію"

*  *  *

У мить натхнення Бог створив Сицилію.

Створив її із каменю суцільного.

В чоло поцілував, перехрестив

і на долоні в море опустив.

"У наших лісах блукають вже інші люди"

*  *  *

У наших лісах блукають вже інші люди.

Вони нас не знають. Це будуть вже їхні ліси.

Життя непоправне. Його фінали й прелюди

впадають невпинно у інші долі й часи.

Червона автівка стоїть, як "божа корівка".

Невидимі люди по наших лісах розбрелись.

Болить моя пам'ять. Життя — засвічена плівка.

Ті люди блукають, як ми з тобою колись.

Так само "ау!" гукають на повні груди,

луна їм вертає свою найтривалішу з нот.

У їхніх лісах блукатимуть інші люди.

А сосни шумлять. Життя — великий цейтнот.

1.10.2002

«Мадонна перехресть», 2011 р.

.

"У присмеркові доброї дібровості"

*  *  *

У присмеркові доброї дібровості

пшеничний присмак скошеного дня.

На крутосхилах срібної дніпровості

сідлає вічність чорного коня.

Киреї хмар на плечах має вічність.

Вони пливуть кудись на Чигирин.

Я хочу в степ. Я хочу в непоміченість.

По саму душу в спокій і полин.

Отак брести. А тиша — як в соборі

з давно-давно загубленим ключем.

Холоне степ, і невкипілі зорі

рогатий жук виймає рогачем.

А там — Дніпро, аж ген до Базавлука,

аж за пороги й далі за лиман.

Об цілий світ спіткнулася розлука

і йде на нас, страшна, як Тамерлан.

А ти десь там, за даллю вечоровою,

а ти десь там, за морем тишини, —

так владно, так повільно вичаровуєш

мене із ночі, з тиші, з далини…

"У світі злому і холодному"

*  *  *

У світі злому і холодному,

де щастя зіткане з прощань,

чи ми пробачим одне одному

цю несподівану печаль?

Чи будем вік себе картати?

Але за віщо, Боже мій!

За те, що серце калатати

посміло в ніжності німій?!

За ті передані привіти?

За тихий погляд, що п’янить?

Нехай це сонечко посвітить.

Нехай ця туга продзвенить.

"Усе було — і сум, і самота"

*  *  *

Усе було — і сум, і самота.

І горе втрат, і дружба нефальшива.

А ця любов — як нитка золота,

що й чорні дні життя мого прошила.

Усе було, було й перебуло.

А ця любов — як холодно без неї!

Як поцілунок долі у чоло.

Як вічний стогін пам’яті моєї.

1.03.2010

«Мадонна перехресть», 2011 р.

"Усе змінилось. Люди і часи"