Мені захотілося придбати один з цих телумів; я дістав ножа й показав, що дам їм два або й три за невеликий телум. Мені одразу ж принесли якийсь погорілий і поламаний, якого я, проте, не взяв, сподіваючись, що дістану кращого.

Сонце було вже низько, коли я подався до шлюпки, на прощання тубільці тиснули мені руки і вигукували «е-мем». Коли ми дістались додому й вибрали всі подарунки з шлюпки, виявилося, що Улсон дуже розчарований з подорожі.

— Мало дають, кокоси давні, риба тверда, як дерево, банани зелені, та й жодної жінки ще не бачили, — бурмотів він, ідучи на кухню доварювати на обід боби.

15 січня

Вночі вдарила гроза, південно-західний вітер був дуже рвучкий та сильний. Ліс довкола стогнав під його натиском; час від часу чувся тріск дерев, які падали, і двічі я гадав уже, що наша покрівля злетить у море. В такі ночі спиться особливо добре. Майже нема комарів, і почувається прохолода. Близько першої години мене збудив страшний тріск і важке падіння, після чого щось посипалося на нашу покрівлю. Я виглянув за двері, але темрява була така, що зовсім не можна було нічого добрати, я ліг знову і незабаром заснув. Я прокинувся, проте, дуже рано; мене розбудив шум сильного прибою.

Була п'ята година; допіру почало розвиднятись, і в пітьмі я побачив, що майданчик перед ґанком був укритий чорною масою понад людський зріст; як виявилося, це було велике дерево, яке зламав уночі вітер, і воно впало перед самою хатиною. Коли тут падає дерево, то воно не валиться само, а тягне за собою силу ліан та інших паразитних рослин, ламає іноді сусідні дерева або. принаймні гілки їх, обплутані ліанами впалого дерева. Щоб дійти до струмка, треба було сокирою розчистити собі дорогу через зелень. Увесь день минув у дуже дрібних, але потрібних роботах. В Улсона була пропасниця, і він не міг підвестися. Довелося самому піти по воду, розпалити вогнище й зварити чай, потім очистити трохи майданчик від поламаного гілля, щоб вільно ходити навколо дому.

Записавши метеорологічні спостереження й давши ліки Улсонові, я звільнився години на дві й міг узятися за деякі анатомічні роботи. На десяту годину я мусив, проте, лишити їх, згадавши, що нема дров, щоб приготувати сніданок і обід. Нарубавши вдосталь дров, я пішов до струмка вимити рис, який потім зварив, і спік у попелі одночасно солодку картоплю. Після сніданку я приліг відпочити, але мене збудили тубільці, що прийшли й набридали мені до третьої години.

Один з них показав мені на шлюпку, що глибоко сиділа у воді, дощ залив її, човен не можна було лишити в такому стані до наступного дня, бо вночі міг бути знову дощ, і тоді шлюпка затонула б. Я неохоче напівроздягнувся, дістався до шлюпки й вичерпав не менше як двадцять три з половиною відра води. Дуже стомився.

Скинувши мокрий одяг, подивився на годинник. Була п'ята година. Довелося знову йти на кухню й готувати обід; варити боби я, звичайно, й не подумав, бо, щоб зварити їх, треба близько чотирьох годин. Тому знову зварив рису, приготував кері, спік картоплі й скип'ятив чай. Провозився з цим куховарством, що наганяє на мене нудьгу, до шостої години. Пообідав, та й то неспокійно: довелось іти зняти білизну, що сушилася, бо став накрапати дощ, налагодити лампу тощо.

Навіть пиття чаю не обходиться без роботи; не маю цукру вже кілька місяців, а самий чай мені не смакує; я придумав пити його з цукровою тростиною. Озброївшись ножем, я відколюю кору тростини, ріжу її на дрібні пластинки, кусаю їх і поволі висмоктую солодкий сік, запиваючи чаєм.

Близько восьмої години взявся за щоденник. О дев'ятій запишу температуру води, струмка й моря, подивлюся на висоту припливу, відзначу напрям вітру, запишу все це в журнал і задоволено засну. Я описав сьогоднішній день, як зразок багатьох інших, на той випадок, коли, забувши подробиці свого життя тут, буду, на досаду собі, вважати, що мало зробив для науки в Новій Гвінеї.

17 січня

Надумав вирушити до Бонгу докінчити малювати телуми й зображення на стіні одної барли. Зустрівши Туя, який ішов до мене, я запропонував йому йти зо мною. Він погодився. Коли ми проходили через Горенду, до нас приєдналися Бонем і Дігу. Вийшовши з лісу до моря, ми пішли пологим піщаним берегом. Був приплив, і хвилі набігали на пологий берег майже вище від лінії припливу, де ліс утворював густу стіну зелені. Не бажаючи замочити взуття, я мусив вибирати моменти, коли хвиля відкочувалась, і перебігати з одного місця на інше.

Тубільці дуже зраділи нагоді побігати, а може, хотіли дізнатись, чи можу я бігати, й пустилися навздогін. Бажаючи сам порівняти наші сили щодо цього, я зрівнявся з ними, і ми кинулися бігти. Тубільці збагнули зараз же, в чому річ, і не набагато відставали; на мій подив, мої ноги виявились дужчими — я випередив усіх. Їх було чоловік п'ять, усі вони були здорові, молоді й, крім пояса, зовсім голі; на мені, крім звичайного одягу, були взуті черевики й гамаші. Прийшовши в Бонгу, я попрямував до барли зрисувати візерунки на її фронтоні. Кінчивши рисувати, я роздав тубільцям кілька плиток тютюну, який їм дедалі більше подобається, й подався походити по селищу. Хоч моя присутність була відома всьому селищу, та на цей раз (здається, вперше) жінки не втікли в ліс, а тільки, коли я наближався, ховались у хатини. Їхніх облич я не міг роздивитися, постать же скидається на чоловічу. Костюм відрізняється від чоловічого тим, що, замість пояса, попереду й позаду на них теліпаються якісь грубі фартухи.

Коли я збирався піти, мені принесли кілька бананів і два шматки м'яса; один із цих шматків, призначений для мене, виявився свининою, а другий собачим м'ясом, яке просили передати Улсонові.

Повернувшись додому й почувши добрий апетит, я передав свинину Улсонові, а сам взявся за собаче м'ясо, лишивши йому половину; воно було дуже темне, волокнисте, але їстівне. Улсон спочатку жахнувся, коли я запропонував йому собачого м'яса, але кінчив тим, що з'їв і його. Новогвінейський собака, мабуть, не такий смачний, як полінезійський, про що свідчить Кук, який вважав, що собаче м'ясо краще за свинину.

Днів шість мене мучила пропасниця, один приступ зміняв другий. Багато разів ішов дощ.

Пішов у Горенду по цукрову тростину. Поки тубільці ходили по неї на плантації, я зрисував кілька хатин і вперше побачив, як тубільці зберігають воду, а саме — у великих бамбуках, як це роблять і в багатьох інших місцях Малайського архіпелагу. Дізнайся тільки сьогодні, тобто на п'ятий місяць перебування, назви слів: «ранок», «вечір», назви «ніч» ще не довідався. Смішно й прикро сказати, що тільки сьогодні мені пощастило довідатись, як передати по-папуаському слово «добре» або «добрі». Досі я вже двічі був спантеличений, гадаючи, ніби я знаю це слово, і, звісно, вживав його. Очевидно, папуаси не розуміли, що я цим словом хочу сказати «добре». Дуже важко змусити себе розуміти, коли слово, яке ти хочеш сказати, є непросто назва речі. Як пояснити, наприклад, що ти хочеш знати слово «добре»?

Тубілець, який стоїть перед вами, розуміє, що ви хочете знати яке-небудь слово. Береш якусь річ, про яку знаєш, що вона подобається тубільцеві, а потім в іншу руку другу, яка, на вашу думку, не має для нього ніякої ціни, тоді показуєш йому першу річ і кажеш «добре», намагаючись при цьому зробити задоволене обличчя. Тубілець знає, що, почувши російське слово, він повинен сказати своє, і каже яке-небудь; потім показуєш другу річ, робиш кислу фізіономію і кидаєш річ зневажливо; на слово «погано» тубілець теж каже своє; пробуєш кілька разів з різними тубільцями — слова виходять різні. Кінець кінцем після багатьох спроб та сумнівів я натрапив на одного тубільця, що, як я був переконаний, збагнув мене; виявилося, що слово «добре» по-папуаському — «казь». Я записав його, запам'ятав і вживав місяців зо два, називаючи що-небудь «казь», і мав насолоду бачити, що тубільці при цьому задоволено всміхалися й повторювали: казь, казь.