вже озирнулася:
– Це дитя особливої долі. Дай Боже, щоб доброю
склалась вона…
…Доля у внука чигиринського старости справді
була особлива. Назвали дитя Яном, на честь свата,
красноставського старости. А повне ім’я його – Ян
ІІІ Собеський, один із найславетніших польських королів.
43
ПЕРВІСТКИ
РІДНОГО СЛОВА
Швайпольт Фіоль щільно завісив вікно, ще й спробував
рукою, чи прилягає завіса – як істинний німець,
він змалечку звик до ретельності та акуратності. Тоді
підійшов до столу і погасив, про щось роздумуючи,
дві свічі із трьох. В кімнаті враз потемніло, тільки тіні
вже не дробилися і стали менш полохливими.
Фіоль чекав невідомого гостя, що через спільного
знайомого напросився на втаємничену розмову.
Коли в двері постукали і поріг переступив немолодий
чоловік у чернечому одязі, Швайпольту видалося, що
з прибульцем він десь уже зустрічався. Жестом без
слів господар запросив гостя присісти.
– Я священик, русин. Я закінчував Ягеллонський
університет тут же, у Кракові, – почав гість неголосну
оповідь. – Моє ім’я нічого вам не говорить, бо
вже чималенько років збігло, відколи полишив університетські
стіни, хіба зрідка навідуюся до земляків,
які зосталися викладати в альма-матер.
«Ні, мабуть таки він не зустрічався з цією людиною
», – думав Фіоль, розглядаючи під миготливим
світлом обличчя гостя, просто в першу хвилю він
звернув увагу на посивілу вже бороду, підстрижену,
Герб Івана
Федоровича
4444
Нью-коледж
в Оксфорді,
заснований
1386 року
Перша сторінка
«Букваря» Івана
Федорова.
Львів, 1574 р.
як це роблять священики східного обряду.
– Так, ми якось зустрічалися в університетському
колі, – відказав на допитливий погляд гість. – Але
навіть і словом не перекинулися. Тут стали вже професорами
дванадцять моїх земляків-русинів, вони то
й порадили звернутись до вас. А справу я маю ось яку.
Ми хочемо запропонувати вам видрукувати русинською
мовою православні богоугодні книжки.
Якби незнайомець сказав господарю вчинити замах
на короля, то був би той менш подивований, тим
паче Фіоль – католик.
– Я не знаю, як правильно вас величати, – по довгій
гнітючій мовчанці напівпошепки вимовив Швайпольт.
– Але ж ця пропозиція означає для мене гарантований
«гонорар» – багаття єретика.
– Вірую в єдину святу апостольську церкву, –
сумовито проказав слова з молитви незнайомець.
– Колись на землі люд перестане ділити Церкву
Христову, то ж проти Бога не буде у вас гріха. Ми
звертаємося до вас саме тому, що ви католик, з чужих
німецьких країв, то ж на вас духовна і світська
влада звертатиме менше уваги, гадаючи про друк як
про звичайнісінький зарібок. Що ж до істинного гонорару,
то наша пропозиція вельми пристойна. І платимо
наперед.
Вдруге за якусь хвилину Швайпольт Фіоль був навіть
не подивований, а швидше шокований почутим.
Йому ніяково було навпростець запитати, від кого ж
то такі неймовірні кошти, тому подумки шукав щось
дотичне, бодай хоч трішки уяснити собі, з ким має
справу.
– Ми не грабували королівську казну, – немов
читаючи сумніви та вагання Фіоля, вів далі гість. – Ці
кошти від поважного люду. Можливо, ви знаєте, тепер
в Ягеллонському університеті навчається кілька сотень
спудеїв з русинської, або ж її ще називають української,
землі, чимало з них, як я вже казав, стали професорами,
посідають помітні владні місця в Кракові.
– Не думаю, що зі спудеїв можна стільки зібрати,
– буркнув Швайпольт.
– Звісно, – охоче кивнув головою гість. – Але
з професурою вже зовсім інше. Назву лише одного
– Джорджо да Леополі, він же Юрій Котермак, він
же русин Юрій Дрогобич. Це доктор медицини і філософії,
що зараз тут викладає, обирався перед тим
ректором Болонського університету. Ще вісім років
тому, в лютому 1483 року, він став першим русином,
що видрукував окремою книгою свою наукову працю,
хоч і латиною. З точністю до години і хвилини він
вирахував два наступні місячні затемнення, рух планет
і дав прогноз погоди. Такі ж поважні й інші люди,
від імені яких я звернувся до вас з цією благородною
справою.
– І все ж одній краківській русинській громаді
не під силу подібне, – опирався Швайпольт Фіоль.
– Я вже не кажу про те, що видати русинською мовою
книги лише півділа, їх ще треба продати чи поширити
іншим чином.
– Ви змушуєте мене йти на цілковиту відвертість.
Я дію також від зовсім недалекої звідси Перемишлянської
православної єпископії. В друкові вельми зацікавлені
єпархіальні осередки Городка, Дрогобича,
Самбора, Холма, Луцька, Володимира, що на Волині,
навіть невеличкого Смідина на Турійщині.
Страх і спокуса боролися в душі Швайпольта Фіоля,
а ще жаль домішувався до цієї незнайомої людини,
яка так само ризикувала життям заради святого
діла… «Справді-бо, Христос не ділив людей, він же
45
Дрогобич Юрій
(Георгій) (псевдонім
Ю. Котермака)
Юрій Дрогобич
4646
на муки і смерть ішов заради
всіх», – Фіоль вперше задумувався
над цією істиною, яку тепер
вважав аж ніяк не єретичною
для католика.
Пізно ввечері незнайомець
з господарем обговорили всі
деталі та дійшли згоди. Коли за
гостем зачинилися двері, впустивши
в дім прохолодний вітер,
що мало не здмухнув слабосилу
свічу, у Швайпольта Фіоля
після кількагодинного вагання
й дерзань важкий камінь остаточно
спав з серця: «Ні, то не
гріх…»
А вдосвіта прудкі коні несли
його вже у неблизький Брауншвайг,
до давнього знайомого
і неабиякого майстра з лиття
металів Рудольфа Боредорфа.
Запилений з дороги і втомлений,
Швайпольт взявся тут же
малювати потрібні йому кириличні
букви і вигадливі, ніколи
не бачені майстром надрядкові
значки.
– Мені невідкладно треба 230 таких літер та значків,
– пояснював Швайпольт. – За кілька днів я дам
точний малюнок кожної букви. А за скільки можна
відлити?
Рудольфа не злякав незнайомий шрифт і він погодився
взяти замовлення невідкладно.
– Заприсягнися, що без моєї згоди не відливатимеш
таких шрифтів ні для кого, навіть для себе, і нікого
не візьмешся вчити робити такі шрифти, – зажадав
Фіоль.
Боредорф заприсягся, але Швайпольту видалося
цього замало і майстри зареєстрували свою домовленість
навіть в міській книзі – Фіоль інтуїтивно відчував
успіх церковнослов’янських книг, тож не хотів
будь-кому віддавати майбутні зарібки.
Мине небагато часу і відлиті шрифти будуть пере
