5) Навіть про вилученнє Волини з комплекса земель в. кн. литовського й прилученнє до Польщі по смерти Жиґимонта не говорить ся виразно; але стилїзація така, що в нїй можна б добачати такий зміст.

6) Лєвіцкий в своїй остатнїй працї (Przymierze c. 293) здогадував ся, що спосіб вибора в. князя в будучности був описаний разом з сим актом в осібній грамотї, але се зовсїм неправдоподібно, і слова, на котрих свою гадку Лєвіцкий опирає, належать мб. до Городельського акту.

7) Копистяньский в своїй недавнїй працї (c. 82-4) висловляє гіпотезу, що вага акту 1432 р. лежала в тім, що родину Жиґимонта виключено на будуще від великокняжого престолу й забезпечено його самим Ягайловичам. Але в дїйсности вага його лежала нїяк не в династичній, а в польській державній ідеї, в забезпеченню участи Корони в обсадї великокняжого престолу, що мала дїяти ся через вибір, а не спадком. Кейстутовичі зрікають ся дїдичних прав, але не тратять можливости бути вибраними. Ягайловичі можуть дістати ся на великокняжий престіл також тільки через вибір.

8) Codex ер. sаес. XV т. III c. 523. Про сей привилей див. прим. 33.

9) Codex ер. saec. XV т. III c. 529.

10) Див. в т. V c. 452-3.

11) Exercitum de curiensibus suis.

12) Длуґош IV c. 481, пор. 484-5.

13) Длуґош IV c. 487. Лєвіцкий (ор. c. c. 162) представляв собі справу сеї кампанїї так, що польський похід був викликаний нападом Федька, а сей знову входив в плян падодистової кампанїї Свитригайла. В дїйсности польський похід на Поділє значно випередив сю кампанїю і був вчинений Поляками proprio motu.

14) Длуґош IV c 487-491, LEKUrb. VIII ч. 651, 661 (==Scr. rer. pruss. III 499), Skarbiec ч. 1644. Реляцію Длуґоша про Копистеринську битву з певним скептицизмом брали й иньші дослїдники, що близше застановляли ся над сим епізодом: Молчановський ор. c. 367, Лєвіцкий ор c. c. 163.

15) Що Федько зістав ся паном східнього Поділя, а не стратив його, як думав Лєвіцкий (c. 165), се виходить з усього. Федько представляв Копистеринську битву побідою. Длуґош мовчить про результати окупації. Поділє слїдом (весною 1433 р.) бачимо в руках Федька. Лєвіцкий бачить доказ утрати Федьком Поділя в тім, що Свитригайло закликав Федька до себе до походу (LEKUrkb. VIII ч. 662), але в сїм скорше треба доказ, що його становище на Поділю було зовсїм безпечне. Лєвіцкий думав (ор. c. c. 201), що Федько вернув собі Браславщину весною 1433 р., але текст Длуґоша (IV c. 515), на який він покликуєть ся, каже тільки, що Федько тодї держав Браслав.

16) Codex eqist. saec. XV т. І ч. 82 (з пізнїйшої досить лихої копії). Се наданнє, очевидно, має на гадцї записка Густин. лїт. під 1432 р. — див. прим. 33.

17) Лєвіцкий в своїй першій працї (Powstanie c. 330) тушував сю справу, але в новійшій (Przymierze c. 295) признав, що тут виступає плян прилучення Волини Польщі. Одначе з того, що кн. Ніс, покинувши Свитригайла, виступає серед Жиґимонтового двору на актї унїї 20/I 1433 р. (як низше), виходило б, що Луцьк в тих місцях в реальнім володїнню Поляків мабуть не був. Вольф (Ród Gedymina c. 22), щоправда, думав, що кн. Ніс був тодї без уряду, але його ввела в помилку хибна дата реляції в Skarbiec ч. 1623.

18) Вольф, як вище, здогадувавсь, що кн. Ніс відстав від Жиґимонта тому, що він відібрав від нього Волинь, але сей здогад, як сказано, опираєть ся на хибній датї.

19) Про перехід Луцької землї до Свитригайла див. листи у Карамзїна V пр. 264 (тогочасний нїмецький переклад в LEKUrkb. VIII ч. 681), Skarbiec ч. 1661, також Длуґош IV c. 499.

20) LEKUrkb. VIII ч. 624, 632, 636, 639, 646.

21) LEKUrhb. VIII ч. 642, 645, 646, 647, 649, Давн. рус.-лит. лїтоп. с. 50-1, псковські — Пол. собр. лЂт. IV с. 206, V с. 27, Тверськ. с. 489, Длуґош IV с. 491-2 (сильно побільшено).

22) LEKUrkb. VIII ч. 650, 657, 661, 662, 663, Давн. руськo-лит. лїтоп. с. 51, Cod. ер. saec. XV т. III дод. 18.

23) LEKUrkb. VIII ч. 661 (c. 392-3, пор. 404), 664, 667, 669, 673.

24) LEKUrkb. VIII ч. 677, 681, 685, 693, 701, 703, 724, 797. Лист Свитригайла з ориґіналу у Карамзїна V пр. 254. Давн. рус. лит. лїтоп. c. 51-2. Псковська в Пол. соб. лЂт. IV с.207. Длуґош IV c. 519-20.

25) Длуґош c. 499. З сим епізодом досить правдоподібно звязуєть ся реляція якогось польського старости (мабуть Кердеєвича) про погоню за Носом (звісна тільки з польського перекладу Пшездзєцкого, друкованого в старій польській ґазетї Gazeta Codzienna, 1854, а недавно передрукованого Радзїмінским Monografia xx. Sanguszków I c. 81; згаданий тут кн. Казимир може й не помилка, як думав Вольф, а кн. Казимир белзький, з мазовецької династиї). Взята при тім в неволю кн. Гуркова обіцяла намовити свого свата кн. Носа до служби королеви, а Луцьк до підданства.

26) Длуґош IV c. 499 і 520-1, лист Жиґимонта до Ягайла з 25/IX 1433 у Ґолембіовского Dzieje pan. Władysława Jagiełły I c. 551 (лихо виданий), пор. Skarbiec ч. 1661. Сей лист Жиґимонта має в собі деякі неясности, і їх не можна розвязати, не маючи перед очима певнїйшого тексту. Питаннє головно в тім, чи вихідною точкою повстання на півночи був також Луцьк, чи Слуцьк — з теперішнього текста годї вгадати на певно. Непевна звістка про напад Носа і побіду над Поляками під Самбором у Коцебу, за ним у Вольфа Ród c. 22. Що до Холмщини, то Лєвіцкий представляє собі Кердеєвича якимсь спеціальним Grenzverweser-ом супроти Носа (ор. c. c. 186), але без всякої підстави. Кердеєвич в ролї старости тільки боронив собі звичайним способом своєї землї від волинських нападів.

27) Длуґош IV c. 520. Присяжні грамоти волоського господаря — Матеріалы для исторіи Россіи. Польши и Молдавіи Уляницкого ч. 29-30, Codex ер. saec. XV т. II ч. 216, пор. Длуґош IV 513-4.

28) LEKUrkb. VIII ч. 781, 797, 828.

29) Длуґош IV c. 521-2.

30) Сї потвердження, інтересні тільки підписами сьвідків (зміст повторяють вони незмінно з акту 1432 р.), видані недавно у Барвінського, док. 3 і 4. Грамота Ягайла з 1434 р. — Rzyszczewski Codex d Pol. I ч. 176.

31) LEKUrkb. VIII ч. 789 (на жаль, тільки реґеста). Подібні поголоски про замір Ягайла завести компроміс мім Жиґимонтом і Свитригайлом ходили ще зараз про проголошенню Жиґимонта — Skarbiec ч. 1629; але на сей раз ми маємо документ.

32) LEKUrkb. VIII ч. 781, 816, 849, 854, 855, 856, Skarbiec ч. 1686, Давн. русько-лит. лїтоп. c. 52.

33) З весни 1434 р. маємо листи Свитригайла, де він пише про заміри Поляків забрати у нього Луцьк і Кремінець і про успіхи Федька на Поділю — Skarbiec ч. 1684 і 1686. Про зраду в Луцьку й Київі — лист Ганса Бальґа з 6/IX 1434 р. LEKUrkb. VIII ч. 855 (c. 501). Бальґ обережно додає до сих новинок: was nu an dessen dingen al wores ist, das kan ich nicht gesagen. Звістку про Київ не маємо нїчим провірити. Але в тій формі, що там готовила ся зрада, але Свитригайло запобіг їй, нема в сїй звістцї нїчого неправдоподібного. Звістка про Луцьк оповіджена з великими детайлями, й подверджуєть ся згаданим донесеннєм Свитригайла, що Луцьк вернув ся до нього — Golebiowski Dzieje Polski za Jagiełły II c. 37.

34) Про сей епізод див. прим. 34.

35) Про Кремінець і „майже всю Подільську землю” (очевидно, треба розуміти східнє Поділє) як свої волости пише Свитригайло 1/IV 1436 — Skarbiec ч. 1783.

36) Про сю конспірацію читаємо в листах Свитригайла — Raczyński Kodeks dypl. Litwy c. 364 і 367. Про спаленнє м. Герасима Давн. русько-лит. лїтоп. c. 52, псковські в Пол. собр. лЂт. IV c. 209 (тут похибка, що зміняє зміст) і V c. 28 (тут добре).

37) Лєвіцкий (Powstanie c. 240 і далї) пробував звязати всї сї вагання в одну велику конспірацію, що обіймала „як здаєть ся всю західню Русь”; її мотивом мало бути змаганнє до церковної унїї, а проводирем м. Герасим, котрого д. Лєвіцкий пропонував при тій нагодї на канонїзацію яко першого мученика церковної унїї. Все се одначе зовсїм фантастичне. Припускати, що київські пани, Федько, Ніс і Герасим були участниками одної конспірації, на сам перед трудно через хронольоґічну ріжницю. Не вже ж по тім, як Федько й Ніс відкрили свої карти вже в серпнї, Герасим ще пів року тягнув свої переговори (сї переговори й розпочаті мабуть були пізнїйше). По друге, неоднакова у них полїтична тактика: Федько піддаєть ся Польщі, Ніс і Герасим тягнуть до Литви. Що до унїонного мотиву — то се чиста фантазія, для якої бракує всякої підстави, хоч би тому що сам Свитригайло був прихильником церковної унїї, і зовсїм не за унїю спалив Герасима.