Останнє панованнє старшини під рейментом Розумовського взагалї розвинуло і ствердило сей старшинський, панський характер Гетьманщини, який уже перед тим, з кінця XVIII віку так сильно почав зазначати ся. Пильнуючи можливо упорядкувати, довершити і викінчити суспільнополітичну будову гетьманщини, старшина робила її на своїх панських підвалинах і розвиваючи принціпи панських прав старшинських, руйновали до решти останки старого демократичного люду. Велике заважили тут, на сї старшинські змагання, також законодатні памятки, за недостачею свійського писаного права прийняті від старого устрою.

Я вже згадував (гл. 92), що звичайове народне українське право, яким мали судити судї вусяких судах, не було списане, і через се суди звертали ся до помочи збірників права, які були під рукою і задержали ся в судах міських — до магдебурського права, також до Литовського Статута, і то не в першій, близшій до місцевого права, а в пізнїйших редакціях 1566 і 1588 рр. глубоко перйнятих впливами польського шляхетського устрою і права. Хоч до них звертали ся в питаннях права приватного і карного, але при загальнім шляхетськім характері сеї збірки законів її шляхетські основи набували все більшої сили, в міру того як виростала повага Лит. Статута.

Коли при відновленню гетьманства в 1727 р., на основі „рішительних пунктів", була зібрана комісія українських юристів, щоб звести в одно українські закони, ся комісія, замість заходити ся коло збирання права народнього того що вважало ся справедливим і законним в народї,—взяла ся також за сі ж готові збірки права, уживанів українських судах: Литовського Статута і Магдебурського права. На сїй підставі зробила вона свій збірник законів, скінчений в р. 1743, під назвою: „Права, по которим судится малороссійскій народ". Хоч він не був правительством затверджений, але скріпив ще більше значіннє статутово-магдебурського права, і правлїннє Розумовського, заходило ся перевести постанови Лит. Статута про устрій і порядок судовий.

Оден з українських юристів того часу Федір Чуйкевич в 1750 р. предложив новому гетьманови записку „Суд і росправа в правах малоросійских" і в ній, показуючи недостачі і хиби українських судів, подав плян реформи його в дусі Литовського Статута. В такім напрямі справдї була переведена реформа в остатнї роки правління Розумовського. Генеральний суд доповнено виборними депутатами від полків, на взірець польського трібуналу. Суди полкові були перемінені в суди гродські і мали правити ся на взірець польських старостинських судів. А для справ цивільних (гражданських) і поземельних заведені повітові суди підкоморські і земські, з виборних шляхетських (старшинських) судів. Гетьманщину розділено на 20 таких повітів.

Ся реформа, правда, не простояла довго, але вона показує нам загальний напрям старшинських змагань. Прийнявши за своє право Литовський Статут, старшина при кождій нагодї проводила в житє ті основи шляхетського устрою, якими сей Статут перейнятий. Старшина дивить ся на себе як на шляхетську верству (сей термін— „шляхецтво малоросийське" з серединою XVIII віку входить все в ширше уживаннє в усяких справах українських). Прикладаючи до себе постанови Литовського Статута про шляхетські права і привилеї, старшина претендувала на такі ж права в українськім устрою і житю. Так само як отеє реформував ся старий військовий устрій Гетьманщини на подобу шляхетського устрою Польщі—так само проводили ся понятя про шляхетські права в права маєткові, в відносини поспільства до панів, в права селянські—властиво в безправність селянську. З того дуже богато заціліло і по скасованню гетьманства. Так ріжні постанови цивільного права, взяті з Литовського статута, ще й досї мають вагу в старій Гетьманщині—нинішній губернії Чернигівській і Полтавській як тутешнє місцеве право; а понятя про шляхетські права старшини над поспільством дуже сильно вплинули на весь суспільний уклад Гетьманщини.

Ослабленою, блЇдшою так би сказати копією Гетьманщини XVIII віку була сусідня українська Слобідщина, що займала нинішню Харківську губернію з сусїднїми частями Курської й Воронізької. Ми вже не раз згадували про неї, знаємо, що вона заселила ся українськими виходнями, як ті в тісні часи мандрували з українських земель, що були під Польщею, за московську границю й осідали за лїнїєю пограничних кріпостей, вибудованих московським правительством—за так званою „білгородською чергою" що загорожувала дорогу Татарам в московські землі. Осідаючи тут на татарських шляхах, наші виходні приймали на себе сторожову службу й воєнну оборону отсього погранича, а за се від московське правительства діставали ріжні права й привилеї.

Звістки про таких українських виходнїв маємо ще з другої половини XVI, потім в першій половинї XVII в. Значна маса таких пересельцїв вийшла в 1638 р. з гетьманом Яцком Острянином—було їх самих козаків звиш 800 душ, не рахуючи жінок і дітей. Вони оселили ся в околицях Чугуєва й організували тут осібне військо козацьке, але щось скоро сприкрило ся їм тут, вони збунтували ся, вбили Острянина й пішли начад за польську границю. Потім особливо великий рух наступив, як нарід розчарував ся в Хмельниччині, особливо після Берестечка, в 1651 р. Українцї йшли великими партиями і меньшими ватагами, селили ся слободами, ставили городи, та переносили козацький устрій в ті сторони. Так 1652 р. тисяча козаків з полковником Дзиньковським, прийшовши з сімями і всім господарством, оселили ся над р. Сосною, поставили город Острогожськ і зробили початок Острогожському полкови, В тім же часї иньші Українці оселили ся над Пслом, поставили город Суми й положили початок полкови Сумському. 1654 р. стрічаємо перших осадників в Харкові, що будують тут на другий рік город і т. д. Переселеннє потім трівало й дальше, в 1660, 1670 і 1680-х роках, і зайняло велику просторонь, як добра половина Гетьманщини, тільки рідше заселена.

За свою військову службу сі українські слобожане були увільнені від всяких податків і повинностей, їм позволено жити й правити ся „по своїм обиклостям", і на взір Гетьманщини вони організували тут полки, числом пять—Сумський, Ахтирський, Харківський, Острогожський й Ізюмський. Полки поділяли ся на сотні й мали такий же устрій як в Гетьманщині, правили ся виборною старшиною; тільки безпосереднє підлягали московським приказам, і взагалі стояли в більшій залежности від московського начальства, ніж полки Гетьманщини. Гетьмани пробували намовити московське правительство, щоб віддало слобідські полки під гетьманське начальство. Особливо Самойлович добивав ся того, як Москва відрекла ся правобічної України. Але Москва, маючи замір з часом і Гетьманщину поставити в подібне становище, не здавала ся на сі представлення. Рано заведено в Слобідщині московське право—судили по законам московським, тим більше що між українськими осадниками було де що і московської домішки таки від разу, і тутешня старшина росийщила ся ще скорше і лекше ніж у Гетьманщині. Слобідщина служила московським правителям немов пробним камінем для касовання козацьких порядків, і звичайно правительственні реформи в Гетьманщинї на кількадесять лїт попередержали ся реформами в Слобідшинї.

Уже в 1732 р. в Слобідщинї попробували були зовеїм скасувати старий козацький устрій: заведено замість козацьких полків драгунські, здатнїйших козаків зачислено туди драгунами, а всіх иньших переведено в селянський стан; офіцерів визначено великоросийських. Се викликало одначе таке невдоволеннє, що цариця Єлисавета 1743 р. скасувала сю реформу і відновила козацький устрій—одначе в справах не-воєнних віддала сї полки під вдасть білгородського губернатора. Такий порядок протримав ся ще двадцять лїт, до 1763—4 рр., коли слобідські полки покасовано і заведено на їх місце гусарські вже на завеїди.

Суспільні відносини теж складали ся тут подібно як у Гетьманщині, але також ще скор ше підводили ся під московські. На старих заїмках і військових землях виросталимаетности старшинські, заселялися підданими; старшина переходила в положеннє московських поміщиків, некозацька селянська людність—в становище кріпаків. Величезні надання від московського правительства тим старшинам, які вміли особливо зарекомендувати свою вірність і покору, помагали тому. Сумський полковник Кондратіів напр. за свою вірність дістав такі величезні надання, що в 1780 р. його сїмя володїла 120 тисячами десятин. Коли в 1767 р. обмірковував ся проект нових законів для Росії, декотрі слобідські депутати підіймали мову про відібраннє забраних старшиною земель і закріпощених людей та поверненнє їх в свобідне. селянство; але се не мало ніякого успіху: поміщицькі й кріпацькі порядки московські встигли вже занадто сильно закорінити ся.