Двері Сергієвої кімнати розчахнулися на всю широчінь, увійшли двоє здорованів і, не привітавшись, пильно її обнишпорили. Лише тоді зайшов і сам зверхник Лящ – людина, про яку в останні роки ходило багато різного. І ось Богун його нарешті побачив.

Посеред кімнати, сердито обтрушуючи воду з пальта і крислатого капелюха, стояв маленький чоловічок з напрочуд неприємним обличчям. Темні очі просвердлювали Богуна наскрізь, вуха були відстовбурчені, на лисуватій голові прилипло рідке волосся, яке він намагався зараз розчесати так, щоб воно прикрило голий череп. Під сірим френчем випиналося черевце. Богун непорушно застиг від хвилювання, а Лящ, широко розкривши обійми, рушив до нього, посміхаючись на повен рот. Семеро охоронців мовчки стежили, як їхній повелитель стрічає гостя з України, потім відійшли, немов по команді, лише той, що першим вистрибнув з машини, – навпаки, ще, ближче підступив до зверхника, який хрипко прошепотів у саме вухо Сергієві:

– Доброго дня, юначе!

І так само хрипко – чомусь перехопило горло – Богун відповів:

– І вам день добрий!

Очманілий вираз обличчя Богуна зверхник сприйняв як шанобливе захоплення. Він поплескав Сергія по плечу, сів і показав рукою на стілець навпроти. Потім поволі повернувся до свого почту, насупився, і всі шестеро, гупаючи чобітьми, вийшли з кімнати. Знову залишився лише один, найкремезніший. Цей, мабуть, ніколи не відходив від зверхника.

Богун чекав, поки Лящ заговорить, але той мовчав, свердлячи його очицями. Тоді Сергій вирішив сам розпочати розмову.

– Рапортую послушно, друже зверхнику, – сказав він, вклоняючись. – Прибув із краю. Друзі Утяй і Заламай шлють вам привіт і шанування.

І знову зверхник промовчав, тільки приклав до губів пальця і сторожко показав на стіни. Це був наказ, і Богун замовк. Пригадалися йому дані про дивовижну, підозрілість зверхника. «Навіть друзям не довіряє…» – подумав Богун.

– Добре дійшов? – запитав нарешті Лящ, і Богун мовчки ще раз вклонився. – Я знаю, там вам нелегко, але думкою і серцем я завжди разом з вами. Радий, що в краї всі підтримують наше смертне змагання з Совєтами.

Зверхник говорив і говорив, сиплячи нічого не значущими словами, а Богун слухав його і думав: «Таким він і має бути, слуга багатьох господарів, кривавий лакиза, боягуз і блазень». За цією карикатурою на людину стояли більш сильні й підступні вороги, на боротьбу з якими були мобілізовані мудрість і мужність його товаришів – чекістів.

А зверхник уже говорив про своїх. хлопців – охоронців, пересипав розповідь солоними жартами і охоче сміявся з власних дотепів. Богун теж час від часу усміхався, бо бачив, як уважно дивиться на нього зверхник, чекаючи цього сміху. Потім Лящ повернувся до свого охоронця, той сплеснув у долоні, і до кімнати увійшов здоровань, який їхав поруч із зверхником.

– Це Петро Моклиця, референт з економіки, – представив той парубка. – Петре, а чи не час пригостити провідника Богуна?

За хвилину на столі стояли пляшки і тарілки з м'ясом, салом і хлібом. Петро метушився, відкривав якісь бляшанки, підставляв зверхнику страви. Богун знову пригадав, що той страшенно боїться отрути, ніколи не їсть чужого і примушує Моклицю куштувати першим все, що одержує на стіл. Так воно й було насправді. Моклиця ходив за зверхником, немов за дитиною, майже ні з ким не розмовляв, тільки весь час стежив за виразом обличчя свого хазяїна. Досвідчене око Богуна відзначило: всі ці пози і фрази нагадували театральний спектакль, в якому всі актори добре вивчили свої ролі. Ось зверхник випив свого келиха, простежив, щоб випив і Богун. І доки Сергій наливав собі ще, Моклиця налив і зверхнику, але з іншої пляшки. Навіть сіль він діставав звідкілясь із кишені, не беручи тієї, що стояла на» столі.

За вікном посутеніло, чутніше застукотів по склу дощ. Зверхник глянув на мокру шибку, скривився, потім посміхнувся до Богуна.

– Постелиш мені тут, – наказав охоронцеві. Той мляво запротестував:

– Друже зверхнику, тут немає де спати… – але замовк під його красномовним поглядом.

І Богун подумав, що заперечення охоронця – теж добре розіграна сцена, яка має точну адресу і мету – вразити його, Богуна, широкою демократичністю зверхника.

Невдовзі в кімнаті з'явилася пишна постіль, і Лящ, вихиливши добру пляшку горілки, почав позіхати.

Лягаючи в ліжко, Богун з жахом подумав, що ця потвора, напевно, ще й сильно хропе уві сні. Сергій органічно не переносив хропіння й не міг заснути, якщо хтось поблизу хропів. Але зверхник виявився пристойним сусідою, зате від могутнього хропіння охоронця, що картинно розлігся на матраці біля ніг хазяїна, стугоніли шибки у вікнах. «Цікаво, як часто доводиться цьому телепню отак ночувати? Певно, це робиться тільки при гостях…» – подумав Богун.

Він лежав з широко розплющеними очима, прислухався до навколишніх звуків і посміхався, уявляючи, як він розповідатиме про цей спектакль Микитенку і Василенку. Сон наче рукою зняло, і тепер Сергій аналізував свою розмову із зверхником. Все, що побачив сьогодні Богун, було відомо чекістам. І демагогія, в якій зверхник – великий майстер, і підступна його натура, і брехливість, і жадоба грошей, а найбільше – жадоба влади немов у фокусі проявилися у цій театральній розмові. Скільки своїх поплічників звів на той світ, ледве запідозрював їх у зраді цей миршавий чоловічок. І все ж Богун знав, що половина, – коли не всі, – його охоронці служать ще якійсь розвідці.

Уже завтра туди помчать повідомлення про щиру зустріч з надрайонним провідником з України Богуном, про гостинний прийом і про спільну з ним ночівлю зверхника. Це теж штрих до тієї картини, яку невтомно малює перед своїми хазяями Лящ. На кожному кроці не забуває нагадати і підкреслити, наскільки він тісно зв'язаний з Україною і підпіллям. Хто ще такий потрібний, як він? Кого ще так шанують і цінують на Україні, як його? Отже, платіть зверхнику щедріше, без нього ви й кроку не ступите по Україні, без нього підпілля розвалиться вщент! Богун замислився і над своєю роллю у цьому жалюгідному спектаклі. Ну що ж, зрештою, все це – на користь тій справі, заради якої він і прибув сюди. Сподіватися на якісь особливо цінні дані не доводитися – зверхник нікому не довіряє. Але самий факт ночівлі і дружби з ним прислужиться Богунові у його дальших діях. Треба завтра за всяку ціну розчулити Ляща, хоч якось завоювати його довіру. Дійшовши такого висновку, Богун наказав собі спати. Завтра йому знадобиться багато сил…

Вранці господарка пансіонату дбайливо – видно було, що не раз це робила – зачинила двері в холі на першому поверсі, завісила щільними шторами вікна і сама, без служниці, накрила на стіл. За ним розсілися охоронці зверхника, а він сам умостився в кутку, посадивши по праву руку від себе гостя з України.

Знову багато пили. Особливо сам зверхник та один з охоронців, сусіда Богуна. Скоро горілка розв'язала язики, і велетень з білою шкірою і яскраво-рудим волоссям почав розповідати Сергію різні солоні історії з життя оунівської верхівки. Сказав, неприємно підморгуючи, що якась студенточка минулого тижня народила сина від одного «висо-о-кого» чоловіка, тільки про це ніхто вголос говорити не наважується… Богун, слухаючи ці плітки, здивовано хмикав, вирячував очі, що дуже подобалося рудому сусідові, але своїх думок з приводу почутого не виказував.

Одвертість цього служаки була йому зрозумілою: спільна ночівля і _розмова наодинці з Лящем зробили своє: охоронці вже не крилися перед ним. А Сергій весь час повертав розмову у потрібне русло:

– Вибачай, друже, ми там, у краї, не дуже розуміємося на ваших порядках… Хто ж очолює наші закордонні частини?^[2]

– Хто? Ет, чоловіче… – Рудий явно кепкував з невігласа. – Над нами, звичайно, стоїть центральний провід! – Він підніс пальця, значуще покрутив ним перед носом у Богуна і заговорив далі:-А в центральному проводі, крім друга зверхника, – він вклонився Лящу, – є ще й прем'єр українського уряду. Між іншим, у нього дружинонька теж… того…