Сєверцев облишив нарешті вагання, від яких він аж схуд і втратив сон. І ось зимовим присмерком Сєверцев пішов на вулицю Потоцького.

Останні перестороги: Сєверцев минув будинок № 14, пройшов ще два квартали, перетнув вулицю і другим боком її повернувся. назад. Ще раз пильно озирнувся – здається, спостерігачів не були. Стискуючи у кишені пальта пістолет, Микола Іванович відкрив, важкі парадні двері будинку № 14.

Повільно піднявся на третій поверх. Ось і восьма квартира. Натис кнопку, десь в глибині обізвався дзвінок. Прочинилися вхідні двері. На порозі став Білинський. Він був у піжамі, але шию огортав той же шерстяний шарф, у якому Микола Іванович бачив його на вулиці. Притримуючи шарф рукою, пан Андрій мовчки запросив гостя у коридор. Двері за ними зачинилися.

– Друзі Гранта вас не забувають, – сказав Сєверцев пароль. Грант – це одне з прізвиськ полковника Гаррі Роджерса, колишнього метрдотеля ресторану «Бристоль».

«Про Гранта пам'ятають», – був відгук, але Сєверцев його не почув. Закивавши головою, старий на мигах дав зрозуміти, що не може говорити з-за хвороби горла, і гостинно розчинив двері кімнати.

Підозрілість Сєверцева знову прокинулася. Та він заспокоїв себе. Старий дійсно хворий, бач, на вулиці як кутав горло… Сєверцев рішуче зайшов до кімнати.

У кімнаті нікого не було. Не випускаючи в кишені пістолет, Сєверцев підсів до столу і розстебнув пальто.

– Напишіть, – сказав він Білинському, маючи на увазі відгук.

Старий згодливо хитнув головою і попрямував до письмового столу. Сєверцев уважно слідкував, як він у шухляді шукав папір та ручку. І раптом у поле його зору потрапила попільничка на столі.

Вона була наповнена попелом. Микола Іванович нахилився і побачив пригашені цигарку і сигарету. У кімнаті палили. Не менше двох людей. Але Білинський сам, і у нього болить горло. Хто ж палив?

Ніби нічого не сталося, Сєверцев поволі підводиться. Білинський обертається. Рука його ще нишпорить у шухляді. Сєверцев, витягаючи пістолета з кишені, стріляє. Та старий, хворий Білинський вправно відскакує вбік і кидається на Сєверцева. Той щойно встигає висмикнути руку з пістолетом, як вона висне, мов ганчірка: пан Анджей знає прийоми самбо. Але й Микола Іванович недарма вчився у розвідувальній школі в Дайтоні: Білинський летить до стінки. Лівою рукою Сєверцев вихоплює ніж… І тут з дверей, схованих за гардинами, до кімнати вбігають двоє у цивільному, й боротьба одразу стає нерівною.

Сєверцев опускає ніж і кидає запізнілий погляд на вхідні двері: в них теж двоє. Микола Іванович швиргає ножа на підлоту. Все. Його схоплюють за руки. У кутку один з тих, що увійшли до кімнати, піднімає Білинського, старий ледь стоїть на ногах від удару Сєверцева.

Той, що допомагав йому, підходить до столу і, посміхаючись, дивиться на Сєверцева.

– Привіт, Миколо Івановичу, – говорить він, і Сєверцев з ненавистю пізнає «інженера Міщенка».

Але що це? З сусідньої кімнати вивели людину, напрочуд схожу на хазяїна квартири, який зараз, похитуючись, стає поруч свого двійника. Тепер Сєверцев розуміє, що його обдурили.

– Чого ж ви так довго не приходили? – запитує один з Білинських, віддираючи вуса і розгортаючи шарф…

* * *

Григорій Зарудний тихенько відчинив двері палати і, поправляючи на плечах білий халат, навшпиньках підійшов до ліжка.

Оленка спала. На змарнілому обличчі тільки губи були такими ж яскравими, як і завжди.

Григорій, милуючись, застиг над ліжком.

Оленка, ніби відчувши його погляд, підвела довгі вії, відкрила сонні очі. В її синіх очах засяяла радість.

– Ти?

– Вибач, що збудив, – ніжно сказав Григорій.

– Що ти, що ти! – махнула рукою Оленка. – Це ж сором – до мене у гості приходять, а я сплю!

– От і добре, спати треба більше – так лікарі говорять, – швидше одужаєш, – і Григорій легенько доторкнувся до Оленчиної щоки, що одразу спалахнула рум'янцем. – Глянь, що надворі робиться! Хіба можна в такий час лежати у ліжку?

Оленка повернула голову до вікна. Там яскраво світило сонце, з довгих бурульок мерехтливо падали краплі.

У місто ішла весна…

1969-1970

Примітки

1

СБ – служба безпеки в ОУН.

2

ЗЧ ОУН – закордонні частини організації українських націоналістів.

3

ЗП УГВР – так зване закордонне представництво української головної визвольної ради.

4

Дефензива – політична поліція у панській Польщі.