Після цього сенсаційного повідомлення Тцуцик знов блаженно всміхнувся і закоханим поглядом втупився у праве нінчине плече.

— Парламентарі обговорили проект закону про внесення змін до закону про внесення змін до Бюджетного Кодексу… — прокашлявшись, докинув Нінка.

— Збільшився обсяг здирницької частини та на кілька пунктів зменшився обсяг марнотратної.

— Ага! — зрадів Нінкомпуп, відчувши, що пішла тяга, — Кодекс був підтриманий одностайно завдяки атмосфері повного взаєморозуміння, викликаної спільним розкурюванням косячків з лоббіхуаною…

— Прошу пана Портфеллера не пхати мені пачки грошей маленькими купюрами, — здригнувшись, конфіденційно прошепотів пан Тцуцик.

Раптом двері кабінету прочинилися і досередини ввірвалася молоденька леді, яка, мимохідь глянувши на Тцуцика, зупинила палаючий гнівний погляд на нас з Нінкою.

— Що я бачу, панове журналісти?! — вискнула вона, — Інтерв’ю проводите? Без попередньої домовленості та згоди прес-секретаря?

— Що я бачу?! — миттєво зреагував Нінкомпуп, — Чарівна панно, невже ви — прес-секретар?

— Де зареєстрований лист з проханням про інтерв’ю? — не вщухала вона, — Де заздалегідь надісланий перелік запитань?

— Ми, е-ее, не проводимо ніякого інтерв’ю… — втрутився я, — Ми щойно лише зазирнули до кабінету у пошуках прес-секретаря аби отримати інформацію про досягнення партії, очолюваної Хлоран-бий…

— Клоран бей Тцуциком, — скривившись, виправив Нінка і відразу ж повернувся до панянки зі своєю вбивчою посмішкою, — Ви так вчасно зазирнули! Дозвольте представитися, Нінкомпуп, а це — Брукс Офскрін.

— Тайні Баттокс, прес-секретар пана Тцуцика. Якраз до мене вам слід було звертатися в першу чергу, — вже спокійніше мовила вона.

— Дорога і шановна Тайні, я просто вражений вашою професійною компетентністю і заповзяттям у захисті інтересів своєї служби! Я щиро сподіваюся на подальшу співпрацю: ми готуємо об’ємний матеріал про віртуально-демократичну партію і будемо вдячні за будь-яку інформацію, яку ви зможете надати.

Тут Нінка штовхнув мене ліктем і я поспішив радісними кивками і нездоровим ентузіазмом в очах підтвердити свою гіпотетичну невмирущу вдячність.

— Дозвольте якось зазирнути до Храму, — провадив далі Нінка, — Можливо ви зможете, скажімо, на наступному тижні підготувати інформацію для нас?

— Ну, чом би й ні… — всміхнулася Тайні Баттокс, поправляючи біляве пасмо волосся, що впало на око, — можливо, в середу…

Я вражено хмукнув. Ні, ну як це йому вдається?!

Щойно Нінка з прес-секретарем досягли певної домовленості, ми, не чекаючи, поки чарівна Тайні викриє наш фінт, пішли з кабінету, залишивши Тцуцика у стані ейфорії на руках прес-секретаря. Поки ми крокували золоченими коридорами Храму до виходу, мені спала на гадку певна підозра.

— Е-е, Нінка, а як ти вважаєш, Тцуцик згадає, щу ми в нього розпитували, поки він знаходився у такому неоднозначному стані?

— Може і згадати… — спокійно втішив мене Нінкомпуп. Та, ледве вимовивши ці слова, він різко зупинився, хряснув себе по чолу і вимовив кілька самокритичних непристойностей, — Я ж… (такий-сякий), повідомив наші імена та назву видання!

— Отож бо й воно. Е-е, Нінка, — я сторожко озирнувся, — а чи немає в вас статистики по журналістах, що нагло загинули чи були скалічені під час виконання службових обов’язків?

— Х-ха, колего! Не переймайся, ймовірність невисока, всього відсотків 90… не більше.

Я тяжко зітхнув, зачиняючи за собою тяжкі двері Храму з таким розрахунком, аби двері луснули охоронця по пиці. Нехай не я один страждаю! Голосний хряц повідомив мені, що підступний задум вдався повною мірою. Це істотно покращило моє самопочуття.

Перед нами розгорнулася чудова панорама Адміністративної площі. Куди не кинь оком — моторошні будови, в яких вершилася таємнича сакральна діяльність з переписування законів Системи у різних комбінаціях. Кажуть, що в результаті буде відкрито основний Закон, лаконічно сформульований для зручного використанні у побуті. Ймовірно навіть, він складатиметься не більш як з трьох слів, а то й з трьох букв.

Площею гуляли принадні політичні повії; на фіакрах приїздили і від’їздили ескортовані посиленим конвоєм державні діячі, т.з. “держиморди”. В мене ще був колись знайомий, що працював по контракту конвоїром у “держиморд-сервіс”, заробляв непогано, в основному, коли, йому замовляли вчасно відвернутися. Так от, поки я розмірковував над подальшою стратегією розслідування, на плече Нінки опустилася маленька чорна пташечка, до лапки якої була примотана цидулочка.

— Це що, якийсь прес-реліз? — поцікавився я.

— Га?! — Нінка вже заглибився в читання, — А, це — мій пейнджер. Це я мусив завести, аби Редактор міг мене вчасно облаяти і послати куди подалі.

— Ну і? Далеко на цей раз?

— Та, страмна халепа, щось не можу зрозуміти. Тут якоюсь бусурманською мовою. Чи вже зовсім наш Джаскін схибнувся, бідолаха?

— Ану дай гляну, — запропонував я.

— Там же картинок немає, нащо тобі?

Даремно Нінка так скептично поставився до моїх талантів. Адже “бусурманська”, як він висловився, мова була універсальним діалектом, вживаним під час міжнародних зустрічей та наукових конференцій — “ресторанто ”. Нам у Школі необхідно було знати цю мову, інакше — ні до семінару підготуватися, ні з професорами порозумітися.

— Тут написано, Нінка, що відбулося пограбування бібліотеки Інституту Кулінарії… Вкрадено стародавній містичний фоліант Гастрономікон . Нічого собі!

— Так, прекрасно. Ну нарешті щось цікаве поцупили!

— Ой, чого ти аж засвітився весь, он аж руці затряслися?

— Що, заздриш?

Ну і заздрю. Власне, ні… Але ж Кулінарія — тема моя, кревна. І хоч я лише почав працювати в Редакції, було б все таки логічніше аби цю подію доручили мені.

— Може, скласти тобі компанію?

— От не треба самодіяльності! — ревниво кинув він, — Це — моє пограбування! Давно вже нічого пристойного не траплялося, а ти хочеш відразу персональну сенсацію! Нічого, не сумуй, прийде і твій час: може, навіть і заб’ють кого, як пощастить.