Я покивав головою, але в моїх очах, напевно, був розпач.

Молоко з маслом і медом я випив одним духом і з великим зусиллям. Бабуся вийшла з кімнати, щось бурмочучи сама до себе, думаючи про свого нібито хворого сина.

Перед сніданком я глянув на останній з п'яти бланків термінової телеграми. Хто її підписав? Звичайно, Фуньо. Фуньо з дитинства не любить листів, запевняючи, що він — справжня людина двадцятого століття і визнає лише телеграми й розмови по телефону.

А тому, що в дев'яносто дев'яти випадках за нього платило телебачення, він, як незабаром виявиться, своїх слів не жалів.

Поки що я взявся до сніданку. Читання газет відклав на кінець, а почав з телеграми від Фуня.

«Шановний пане редакторе, тобто мій дорогий, любий Єжи. Власне кажучи, я нічого не пам'ятаю з нашої останньої розмови, бо напередодні ввечері ми відзначали перший тиждень нашого одруження і тому наступного ранку, коли ти дзвонив, у мене була сильна мігрень і дуже ослаблена пам'ять крапка Може, то й не ти дзвонив, бо співрозмовник розповідав мені зовсім безглузді, хоч і цікаві речі: наприклад, про приліт інопланетян на нерозпізнаних літаючих об'єктах, нашестя гномів у Вольський Лісок, а також передрікав різнокольорову ілюмінацію Кракова за допомогою заводських димарів крапка Скажи, в кого з нас двох не вистачає в голові клепки крапка Мені особисто вчора здалося, що ти говорив до мене як горохом об стіну крапка А сьогодні здається, що я відповідав тобі як горохом об стіну крапка Увага крапка Може, ми розпочали нову еру в історії світових телефонних розмов, які полягають у взаємному обміні інформацією крапка Гіп, гіп, ура крапка Повертаючись до нашої вчорашньої розмови, думаю, може, я звихнувся, проте я записав ту розмову в телефонному записнику, ось вона. По-перше, безмозкий, безголовий кретине крапка Цю образу я тобі пробачаю, але ніяк не можу збагнути, чому ти звелів мені записати, що, по-перше, під час проходження білого світла крізь призму дістаємо різноколірну смугу, яку називають спектром білого світла крапка По-друге, ти звелів мені записати, що спектр світла, яке випромінюють тверді тіла, ми називаємо лінійним випромінювальним спектром крапка Любий, кого ти хочеш зробити йолопом, себе чи мене крапка Навіщо тобі ті спектри крапка Якщо ти хочеш зробити якийсь шалений цикл телевізійних фільмів, про спектри, чаклунок, вовкулаків і привидів, роби відразу крапка Гномів виключаю крапка Це старосвітське хлоп'яцтво крапка А зараз увага, увага крапка Найважливіша справа крапка 3 самого ранку в Варшаві поширюються плітки, ніби половина жителів Кракова звихнулась на якихось кольорових димарях і зелених інопланетянах крапка Повідом, що відбувається, бо офіційні органи мовчать, а населення столиці, яке полюбляє всілякі сенсації, хоче принаймні знати все, до того ж значно більше від краків'ян крапка У мене є заброньована на шість днів телекамера, і я приїду, ще й не сам крапка Розраховую на тебе, як на завісу, завжди відданий тобі Фуньо».

Мене розважила ця телеграма. Я посміявся над спектрами, розсмішила мене також справа між краків'янами і варшав'янами, а найбільше потішила безглузда помилка телеграфістки, яка замість того, щоб передати «розраховую на тебе, як на Завішу[10]», вистукала на телеграфній стрічці, що Фуньо розраховує на мене, «як на завісу».

Нехай розраховує. Пошлю йому телеграму, що я хворий і нічого не знаю.

Нарешті я почав переглядати газети. Своїх людей я знаю, колись сам стажувався як газетяр. Мені й на думку не спало шукати зараз якісь сенсаційні повідомлення на перших і третіх сторінках. Лише на останній сторінці в рубриках «Міська хроніка» і «Новини дня» я знайшов коротенькі замітки приблизно такого змісту:

Другу замітку було написано в такому ж стилі, тільки ще більш стисло.

Я написав текст телеграми до Фуня,

Через півхвилини після того, як я відредагував телеграму, до кімнати ввійшла одна дочка й двоє собак. Собаки були ліниві й сонні, як завжди після ситого сніданку. Дочка несла тацю із сніданком для себе. Вона церемонно вклонилась і попросила газети. Переглянула їх один раз, другий, третій. Кава й грінки вже вихололи. Вкінці — вживаючи давній польський вираз — її чорти вхопили.

— Нічого не пишуть?

Мовчки, бо гаряче молоко з маслом і медом нічого не допомогло моїй запаленій горлянці, я показав обидві замітки в газетах.

На короткий час запала тиша. Ренні ліг мені на ноги, Массумі залізла під пахву. Я покірно мовчав. Нарешті Агнешка допила каву з молоком і всілася в кріслі-гойдалці, щоб добре роздивитись мене. Почалась трохи однобічна розмова.

— Тату! Ти, мабуть, щось про все це знаєш?

Я скривився, як мученик, і мало не з головою вкрився ковдрою.

— Тату! Не прикидайся. — І за хвилину дуже ніжно — Татусеньку!

Я показав одне око, потім друге. Обидва були ніби заспані. Однак Агнешку не вдалося обдурити.

Та ще й Массумі вкусила мене приязно, але досить боляче за ліве вухо.

Я вискочив з-під ковдри.

— Тату, — повторила Агнешка, — ти, напевно, знаєш щось суттєве про всю цю історію з кольоровими димарями. По-перше, ти звернув увагу на фактор часу. І о дванадцятій годині ночі засвітилось аж чотирнадцять димарів. По-друге, ти звернув увагу на різницю між кольорами тих ідіотських димарів. І теж мав рацію. Бо в димарях електростанції переважав жовтий колір, з димаря електротеплостанції здіймався оранжево-чорний стовп диму. А з димарів кондитерських фабрик «Вавель» струменіли жовті й коричневі дими. Алюмінієва гута випускала голубий і сріблястий дим. Решти не пам'ятаю. Але Анджей записав. Ця кольорова музика почалась точно о дванадцятій, а закінчилась після четвертого гейнала. Що ти скажеш з цього приводу?

Я скривився: мовляв, «не маю ніякого уявлення».

— Тату, я тобі не вірю.

Я безпорадно розвів руками й поквапливо написав: «Науковці мовчать як риби, а я з хворим горлом, нічого не знаючи, повинен говорити?! Що за неподобство?!» Агнешка прочитала написане й іронічно посміхнулась.

— Тебе викрито. Сьогодні вранці мама розповіла, що ти розмовляв крізь сон, а точніше, співав чистим, мов гірський струмок, голосом. Годі прикидатись!

— Гаразд, — промовив я звичайним голосом, — облишимо це прикидання. Але, благаю, скажи, що я співав крізь сон?

Агнешка вибухнула сміхом.

— Ти співав на мотив «Кольорових ярмарків» щось про кольорові димарі. Це свідчить про те, що талант мучить тебе навіть уві сні. Хоча текст був дуже поганий.

— Люба моя дитино, — сказав я, — згодом я вам усе поясню. А зараз звертаюсь до родини з великим проханням, щоб ви і надалі підтримували версію, ніби в мене «запалення голосових зв'язок».

— Ти хочеш, щоб тебе не турбували газети, радіо й телебачення?

— Люба моя! Адже ти знаєш, що в мене багато друзів і близьких знайомих. Але зараз я повинен уникати будь-яких розпитувань.

— І з боку родини теж?

— З боку родини теж. — Я так страшенно захрипів, що Массумі вмить опинилася за дверима.

— Мені вже час іти, — сказала Агнешка. — За півгодини в мене семінар, а я ще мушу вивести погуляти собак. Що ж до тебе, то ти маєш кепську вдачу. Ось що я тобі скажу! Та й годі!

— А я тобі скажу, що це спадкове.

— Спадкове чи не спадкове, а я через тебе програла заклад з мамою, — зітхнула Агнешка. — Та ще й великий заклад.

— На що?

— Не будемо говорити про це! — розгнівалась вона. — До побачення!

— До побачення! — вигукнув я. — Скажи бабусі, хай відповідає на всі можливі телефонні дзвінки, що в мене запалення голосових зв'язок і я не можу розмовляти. Не забудь!