“А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив,

а я вмер (побачив свою гріховність і мертвість перед Господом)…

Тому то Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра” (Римлянам, 7 розділ, 9–12 вірші)…

Я – ЛЮДИНА!

Запитання : Вчені-матеріалісти стверджують, що людина походить від мавпи. Церква – що від Бога. Де істина?

Відповідь: Насправді питання походження людини у тому вигляді, як воно дискутується сьогодні, є певною мірою надуманим. Правдива наука ніколи не протирічила релігії, а правдива релігія – науці. Суперечності, як правило, виникають в результаті необізнаності сторін. Як і сказано: “Погине народ Мій за те, що не має знання” (Книга пророка Осії); “І пізнаєте правду, і правда вас вільними зробить (у тому числі й від безглуздих сперечань. – Авт.)” (Євангеліє від Івана).

У першій книзі Біблії “Буття” про створення людини читаємо: “І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою… І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх” (Книга Буття).

У чому ж образ Божий в людині? Чи мова тут про тіло? А як же відзнаки статі? Хіба Бог тварний? Ні ж бо! Бог є Дух. І образ Божий в людині не тілесний, а духовний! Бог є Дух, і людина, за образом Божим, є дух. Бог Триєдиний: Отець, Син, Дух Святий, – і людина за образом Божим є триєдиною. Людина це дух, який має душу (розум та волю) і живе в тілі. І поки існує вона в світі фізичному, то й тіло має фізичне. А коли помирає – переходить в іншу, духовну фазу існування – то й воскресає у світі невидимому в тілі духовному, яке, за словом святителя Феофана, є тонкою оболонкою душі: тонким або ж ефірним тілом.

Святий Макарій Великий у своїх Настановах зазначає: “Як небо й землю створив Бог для життя людині, так тіло й душу людські створив Він на помешкання Собі, щоб вселятися й упокоюватися в тілі її ніби в домі Своїм, маючи за прекрасну наречену кохану душу, сотворену на образ Його”.

Саме душа, а не тіло людини, сотворена на образ Божий. Тіло ж – це лише “мешкальний намет”, оселя душі, яку вона мусить залишити як порох земний, за словом апостольським:

“Бо вважаю я за справедливе, доки я в цій оселі, спонукувати вас нагадуванням, знаючи, що я незабаром повинен покинути оселю свою (церковнослов’янською – “храмину”. – Авт.), як і Господь наш Ісус Христос об’явив був мені” (Друге послання апостола Петра).

Як же творив Бог людину? В Писанні сказано: “І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею” (Буття).

Прихильники буквалістичного тлумачення Святого Письма уявляють це собі так, що мало не в кориті замісив Господь глину, і Своїми руками (фізичними?!) зліпив її, а потім і вдихнув у ніздрі їй дихання життя (фізичними губами з фізичних же легень?!). Воістину, в дії пророцтво апостольське:

“Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть, та до байок нахиляться” (Друге послання апостола Павла до Тимофія)…

То як же насправді відбувався цей величний процес творення Людини – першої цивілізації людей, зображених в Біблії під образами Адама і Єви? Безумовно ж, згідно з Божественним порядком, згідно з законом Божого розвитку, законом еволюції!

Закони природи, у тому числі й закон розвитку усього сущого від простого до складного, закон еволюції (ах, як ми боїмося цього слова!) – не що інше, як приватний випадок Закону Божого. Закон світобудови встановлений Творцем, і полягає він у постійному вдосконаленні творива, у розвитку матерії від неорганічної через органічну, до вищої форми існування – людини розумної; і аж до найвищої її форми – світу невидимого, ангельського, власне матерії (творіння) духовної, обоженої…

“І сказав Бог: «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю». І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І поблагословив їх Бог, кажучи: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство нехай розмножується на землі!» І був вечір, і був ранок (тут – початок і кінець нового “дня”, чергового етапу творення. – Авт.)… І сказав Бог: «Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її». І сталося так…” (Буття).

Сказав Бог – і земля породила. “І створив Бог…”

“Земля” – тут природа. І тіло людське Бог творив саме таким чином, із “пороху земного”, шляхом еволюції, у повній відповідності із законом Своїм – законом світобудови. А “дух життя”, що його вдихнув Він в людину, – це, власне, Дух Святий, Дух Правди, Дух Животворчий, що сподобились Його перші люди на вищому щаблі свого духовного розвитку. І момент “вдихання” цього – є моментом народження згори та хрещення Духом Божим.

Святий отець Церкви, преподобний старець Серафим Саровський так говорить з цього приводу:

“Ми, в теперішньому часі, через нашу майже всезагальну холодність до святої віри в Господа нашого Ісуса Христа та через неуважність нашу до діянь щодо нас Його Божественного Промислу до того дійшли, що, можна сказати, майже зовсім відійшли від дійсно християнського життя… Надто вже ми зробилися неуважними до нашого спасіння, від чого й виходить, що ми і багато слів Священного Писання сприймаємо не в тому розумінні, як би належало…

Ось, наприклад: багато хто тлумачить, що коли у Біблії говориться – «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею», що нібито це означало, що в Адамі до цього не було душі й духу людського, а було буцімто лише тіло одне, сотворене з пороху земного…

Невірне це тлумачення, бо Господь Бог сотворив Адама з пороху земного в тому складі, як святий апостол Павло стверджує: «…а непорушний дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть…» І усі ці частини нашого єства сотворені були з пороху земного (з природних хімічних елементів землі, природним же шляхом розвитку, еволюції. – Авт.), і Адам не мертвим був сотворений, але діючою тваринною істотою (неандерталець – кроманьйонець – Гомо Сапієнс. – Авт.), подібно до інших живучих на землі одушевлених Божих створінь.

Але ось в чому сила: що якби Господь Бог не вдихнув потім в лице його дихання життя, тобто благодаті Господа Бога Духа Святого, що від Отця походить, і в Сині перебуває, і ради Сина в світ посилається, то Адам (перші люди. – Авт.), як би не був він досконало сотворений у порівнянні з іншими створіннями, будучи вінцем творіння на землі, усе-таки залишився б немаючим всередині (в серці. – Авт.) Духа Святого, що підносить його (людину народжену згори, одухотворену, осяяну Божественним світлом Благодаті. – Авт.) в богоподібне достоїнство (на висоту бачення слави Господньої, відчуття у серці своєму присутності Божої, на вершину молитовного споглядання, – вершину богоєднання. – Авт.), і був би подібним усім іншим створінням, які хоча й мають тіло, і душу, і дух, що належать кожному за родом їх (у тому числі і роду “Homo Sapiens” – “Людині Розумній”. – Авт.), але Духа Святого всередині себе немаючим…”

Спостерігаючи розвиток багатоклітинних організмів і людини із заплідненого яйця, можна побачити багато спільних рис. Найбільшу схожість між зародками в процесі їхнього розвитку бачимо у хребетних тварин і людини. Розглядаючи цей розвиток, неважко помітити, що у зародків риб, птахів, земноводних, приматів і людини на певній стадії розвитку є зяброві щілини. Для всіх зародків характерні довгі хвости, схожі на хвіст плазунів, які потім зникають у зародка людини та деяких інших ссавців. На пізнішій стадії велика схожість зберігається тільки між зародками ссавців, особливо мавпи і людини. На п’ятому місяці розвитку тіло плоду людини вкрите пушковим волоссям, яке потім зникає, хоча куприк, як рудимент хвоста, залишається й після народження…