Так що, хіба заважає новонародженому немовляті називатися людиною, створеною на образ Божий, те, що в процесі ембріонального розвитку воно пройшло тваринні стадії: мало зябра, хвіст тощо? Чи ж через це кажемо ми, що дитина від риби? Ні. А тепер дещо змінимо запитання: То чи заважає людству називатися Людиною, створеною на образ Божий те, що на протязі свого розвитку в утробі матері-природи воно пройшло стадії розвитку від клітини, через мавпу, до людини розумної? І відповідь тут така сама: безумовно, ні!

А тепер повернімося до нашого запитання. Так від Бога людина, чи від мавпи? Від Бога! Людина створена Богом. А еволюція – лише спосіб, метод цього творення. І чи вправі ми, немічні, вказувати Творцю, як саме Йому творити? І чи можемо ми заборонити Йому творити саме так?

Сказав пророк: “Горе тому, хто з Творцем своїм свариться, черепок із земних черепків! Чи глина повість гончареві своєму: «Що робиш!»; а діло його: «Ти без рук!»” (Книга пророка Ісаї).

Ось тільки б не забувати нам щодень відтинати в собі духовний “хвіст”: хвіст закону плоті, що протирічить закону розуму. Не забувати панувати духом над плоттю, розумом над звірячими інстинктами нашими; керуватися законом Божої любові, щоб мати право сміливо проголошувати: Я – Людина, що її створив Господь на образ Свій…

ІКОНА. ІДОЛОСЛУЖЕННЯ ЧИ БОГОПОКЛОНІННЯ?

Запитання: Моя знайома прийняла протестантську віру. І перше, що вона зробила, – повиносила ікони з кімнати на горище, аргументуючи це тим, що, мовляв, іконошанування є однією з форм ідолослуження. Чи дійсно це так?

Відповідь: Наші брати-протестанти дійсно відкидають іконошанування, вважаючи його ідолослуженням. Аргументують вони це тим, що згідно з другою Заповіддю Закону Божого, кумири (зображення божеств, ідоли) заборонені (див. Вихід, 20 розділ, 4–5 вірші), а отже, заборонені й ікони; що Бога не можна уподібнити золотому чи якому іншому матеріальному зображенню (див. Дії, 17 розділ, 24–31 вірші); що апостоли забороняли замінювати “славу нетлінного Бога на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів” (див. Римлянам, 1 розділ, 21–23 вірші); що “ніхто Бога ніколи не бачив” (див. Івана, 1 розділ, 18 вірш), а отже, і зобразити Його немає ніякої можності і т. ін. Такі запитання сьогодні є непоодинокими, що свідчить про активізацію останнім часом протестантського руху в Україні, а також про недостатність релігійного просвічення зі сторони православного духовенства. Що ж, давайте висвітлимо цю актуальну на сьогодні тему неупередженим і правдивим світлом Слова Божого, і хай допоможе нам в цьому Господь...

Відкриймо Біблію, книгу “Вихід”, 20-й розділ, і прочитаймо з 4-го вірша:

“Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею (у воді нижче землі).

Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене...”

Це і є 2-га Заповідь Закону Божого. І, досліджуючи її, необхідно пам’ятати, що Господь “на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив” (див. Буття, 1 розділ, 27 вірш). А однією із ознак образу Божого в людині є розум! Якщо бездумно підходити до тлумачення Святого Письма, і другої Заповіді зокрема, то не уникнути нам помилок, бо виникає велика небезпека того, що із брудною водою вихлюпнемо ми й дитину. Адже сказано в книзі Левит: “Розрізнюй між святістю й між несвятістю, і між нечистим та між чистим”. Бо причастившись цього вина вчення Божого нерозважливо, можемо дійти до того, що й взагалі заборонимо усілякі зображення живих істот (“Не роби собі різьби і всякої подоби...”), як це, до речі, сталося у мусульман. Або ж почнемо плутати зображення язичеських божків з символічним зображенням Єдиного, Істинного Бога, як це маємо в протестантизмі.

Хіба може Господь-Законодавець, даючи народу Своєму Закон, тут же й відміняти його? Безумовно ж, ні! Але у цій же книзі “Вихід” Господь Бог дає пряму вказівку зробити в скинії заповіту зображення херувимів як у вигляді золотих статуй (на вічку ковчега), так і вишитих образів, власне, ікон на завісі та покривалах скинії (“ікона” – грецькою “образ”).

“І зробиш віко (кришку) зо щирого золота, – два лікті й пів довжина його, і лікоть і пів ширина його.

І зробиш два золоті херувими (херувим – “відання” – ангел розуміння істини), – роботою кутою зробиш їх з обох кінців віка.

І зроби одного херувима з кінця звідси, а одного херувима з кінця звідти...

І будуть ті херувими простягати крила догори, і затінювати своїми крильми над віком, а їхні обличчя – одне до одного; до віка будуть обличчя тих херувимів... ”;

“А скинію зробиш із десяти покривал із суканого вісону, і блакиті, і пурпуру та з червені. Херувими – мистецькою роботою зробиш ти їх... ”;

“І зробиш завісу з блакиті, і пурпуру, і червені та з суканого вісону. Мистецькою роботою зробити її, з херувимами” (див. Вих. 25.17–21; 26.1; 26.31).

Як бачимо, були священні зображення в скинії свідоцтва – пересувному старозавітному храмі. Були вони і в постійному соломоновому храмі (див. 3 Царств (1 Царів), 6 розділ, 23–29 вірші). Таким чином, стає зрозумілим, що заборона зображати і поклонятися усіляким подобам стосується неправдивих зображень, що суть були ідолами, а не істинних, які зображали мовою мистецтва, мовою символів духовні образи, що їх показав Господь Мойсею, піднявши його на висоти Божественного осяяння: “І дивись, і зроби за тим зразком, що тобі показувано на горі” (Вих. 25.40). Таким чином, усі цитати, що їх використовують іконоборці на підтвердження своєї позиції, стосуються саме неправдивих зображень – предметів поганського ідолопоклоніння (див. Вих. 32.4 – золоте теля; Левит, 18 розділ, 21 вірш – Молох; Числа, 25 розділ, 3 вірш – пеорський Ваал; Суддів, 2 розділ, 13 вірш – Ваал та Астарта; 3Цар.(1Цар.) 18.21–29; 1 Коринфянам, 8 розділ, 4–6 вірші; Єремії, 10 розділ тощо).

Іконошанування є зовнішнім видом Богопоклоніння і належить до обряду православної церкви. “Обряд” – церковнослов’янською мовою “одяг”. Одягнутися – обрядитися. І коли представники однієї конфесії виступають проти обряду іншої – це нагадує ситуацію, коли одна людина неприязно ставиться до іншої тільки через те, що та одягнута не так, як вона. Сказав Господь: “Чи ж не більше... від одягу тіло?” Чи ж не більше від обряду тіло Христове, церква, громада, люди, які є членами цієї громади? А від тіла – душа? Власне дух смирення й любові, який повинен панувати в громадах народу Божого? Ікона не підмінює собою Бога, вона, за влучним виразом митрополита Макарія, є “видимим образом невидимого Бога”.

Безумовно, можна помолитися і перед голою стіною, і Господь почує молитву. Але почує лише тоді, коли, за словом святителя Феофана Затворника, “серце зігрілось, і тепло до Бога взиває”. А цього стану, безперечно, легше досягти, коли перед очима не тріщини на штукатурці, а зображення якоїсь євангельської події, дорогих серцю кожного християнина образів Господа нашого Ісуса Христа, символічні зображення Бога Отця, Всесвятого Духа, біблійних персонажів. До речі, храми перших християн (починаючи з катакомб) мали багато таких зображень.

Ікона – це Біблія, мальована фарбами. Зображення на іконах точно відповідають образам, змальованим у Святому Письмі. І як Святе Письмо, по суті своїй, є глибоко символічним, так і ікона подає біблійну символіку, але не буквами на папері, а мовою фарб. Ікона – це одна з форм благовістя та богослів’я! Бог Отець зображається на ній як “Ветхий днями”; Дух Святий – “у вигляді голуба”; безплотні “службові духи”, ангели – як прекрасні юнаки з крилами, що символізують швидкість виконання Волі Божої. І як під час читання уривків із Святого Письма ми надихаємося Словом Божим, так і під час молитви перед іконою душа віруючої людини приходить до стану піднесення, дух її возноситься до висот молитовного єднання з Божеством. Отже, ікона – це не що інше, як засіб для підняття молитовного стану християнина (а не фотографічне зображення небожителів і, тим більше, аж ніяк не ідол). Бо й чудотворними називаються ікони не тому, що вони самі по собі творять чудеса (дерево, скло і фарба творити чудес не можуть), а тому, що під час молитви перед цією іконою, завдяки високомистецькому зображенню, що його створив богонатхненний іконописець, і яке підняло дух, піднесло віру молільника, – по вірі його Господь учинив чудо зцілення або яке інше...