бо обоє (як ті, так і другі) Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця (в Тройці – спасіння!)”.
Отець – нерожденний; Син – народжується від Отця; Дух Святий – сходить від Отця. Отець – Той, Хто посилає Сина; Син – Той, Кого посилає Отець на землю для звершення місії спасіння, щоб відкрити серця людські для прийняття благодаті Всесвятого Духа… Це є послух любові. Саме таке значення мають, зокрема, слова Спасителя в Євангелії від Івана: “…бо більший за Мене Отець” (Івана, 14 розділ, 28 вірш), – не в розумінні ієрархічної більшості або меншості, але в значенні шляху спасіння: Отець – Син – Дух; Слово – Віра – Благодать. Увірувати в Єдиного Бога (Отець) – втілити, восиновити цю віру в своєму житті (Син) – і, нарешті, одухотворити, оспівати і розповсюдити її навколо себе (Дух Святий).
Коли сказав Господь: “Про день же той (йдеться про час кінця світу) чи про годину не знає ніхто: ні ангели на Небі, ні Син, – тільки Отець” (Марка, 13 розділ, 32 вірш), то не про те сказано, ніби Син, будучи Богом, не мав би Божественного знання, але мова тут про смирення Ісусове. Слова ці сказані Христом в добровільному пониженні. За словом святого Григорія Богослова: “Всевідаючий по Божеству, Він змирив Себе до невідання по людськості”. І показав тим самим шлях для нас, ставши “перворідним поміж багатьма братами”. Бо ми, що йдемо за Ним, є синами Божими по благодаті Христовій. Тому саме нас – не Ісуса! – стосується оце: “ні ангели, ні син (ні сини), – тільки Отець”…
Знову ж, коли сказав Господь: “Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте, – не як Я хочу, а як Ти…” (Мф. 26.39), – то показав в Собі людську немічність плоті, бо був Він не тільки правдиво Богом, але й правдиво людиною, – Боголюдиною. Однак узгодив Свою людську волю зі Своєю ж Божеською волею, яка є однією з волею Отця (блаженний Феофілакт).
Коли ж благав Господь на хресті: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” (Мф. 27.46), – то молив від лиця усього людства. І по звершенні справи нашого всиновлення Богові Христос вознісся до Отця як Боголюдина, тобто не лише в Божестві Своєму, але й в Людськості і, будучи одним єством із нами через втілення Своє від Духа Святого і Марії Діви, назавжди з’єднався з нами Своєю Людськістю, відкривши нам шлях до обоження. В цьому містична суть побудови нашого спасіння…
І, нарешті, декілька біблійних цитат, які підтверджують, що Дух Святий – це не просто енергія або сила, але й правдиво Іпостась Божа, – і що має Він єдиносущність та рівне Божественне достоїнство з першим і другим Лицями Пресвятої Тройці:
Ів. 16.8: “А як прийде, – Він (прийде Дух Святий як Бог, а не як безлика сила Божа) світові виявить про гріх, і про правду, і про суд…”
1Кор. 2.11: “А все оце чинить Один і Той Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче (хіба безлика енергія може хотіти?)”.
Дії, 5 розділ, 3–4 вірші: “І промовив Петро: «Ананію, чого сатана твоє серце наповнив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присвоїв із заплати за землю?..
Чого ж в серце своє ти цю справу поклав? Ти не людям неправду сказав, але Богові! (Господу Богу Духу Святому)”.
Тож благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма нами. Амінь.
ЗАКОН БОЖИЙ
Запитання: Чи потрібен християнам старозавітній Закон – Десять Заповідей? Адже Христос приніс нам нову Заповідь – Заповідь Любові?
Відповідь: В усі часи життя було непростою справою і тяжким випробуванням для людини. Адже ми, на відміну від інших створінь, створені на образ і подобу Божі. І хоча подоба втратилась в результаті гріхопадіння, – образ залишився. А однією із характерних рис цього образу є свобода. Господь, одне з Імен Якого – Сущий, тобто Той, Хто має сутність Сам у Собі (і саме це Ім’я, Ягве, Він відкрив Мойсею на горі Хорів – див. Вихід, 3 розділ, 13–14 вірші), створив людину вільною. Вільною – тобто здатною самостійно обирати свій шлях. Але свобода – то не стільки привілей, скільки відповідальний обов’язок. І для людини, яка не має надійної духовної опори, твердих моральних устоїв та правильно визначених життєвих пріоритетів, вона часто стає непосильним тягарем.
Що ж може бути опорою, надійним фундаментом у житті людини? Давайте пошукаємо відповідь на це запитання у Книзі книг – Святому Письмі. Відкриймо книгу Вихід, 20-й розділ. У ньому ми бачимо вічну й незмінну програму, що її визначив Господь для нашого життя: Закон Божий – Десять Заповідей. Ця Програма була дана народу Божому – Ізраїлю, а через нього усьому людству на Сінаї іще близько 1250 років до Різдва Христового. Виникає закономірне питання: чи дійсно для нас проголошені Господом ці 10 Заповідей? А може, вони стосуються лише ізраїльтян?
Необхідно зазначити, що коли у Святому Письмі ми читаємо “Ізраїль”, то тут розуміється не просто етнічна група людей, не буквальні нащадки старозавітного патріарха Якова, але взагалі народ Божий, народ віри. І якщо ми претендуємо на цю назву (а це безумовно так!), то все сказане в Писанні для народу Божого, Ізраїля, – духовно стосується і безпосередньо нас. Бо й ми, православні християни, є спадкоємцями Авраама, Ісака та Якова по благодаті Христовій.
А тепер давайте розглянемо, що ж сказано в 10-ти Заповідях Божих? Коротко їх можна викласти так:
Я Господь, Бог твій. Хай не буде тобі інших богів переді Мною.
Не роби собі подоби бога.
Не призивай Ім’я Господа, Бога твого надаремно.
Пам’ятай день спокою, щоб святити його. Шість днів працюй і роби всі діла твої, а день сьомий – то день спокою (єврейською “шабат”) для Господа, Бога твого.
Шануй батька та матір своїх.
Не вбивай.
Не чини перелюбу.
Не кради.
Не свідкуй неправдиво на свого ближнього.
Не пожадай (або не заздри).
Звернімо увагу на те, як саме Господь дав людству ці Заповіді. Вони були проголошені особисто Богом, а не дані подібно до інших законів через Мойсея. В книзі Вихід 20.1 сказано: “І Бог промовляв всі слова оці…” І ще одна деталь. Десять Заповідей були писані Божим перстом на кам’яних таблицях (або ж на “скрижалях”): “І дав Він Мойсеєві, коли закінчив говорити з ним на Синайській горі, дві таблиці свідоцтва, таблиці кам’яні, писані Божим перстом” (Вихід 31.18). Те, що таблиці були саме кам’яні, не випадковість. Камінь – вічний матеріал. І Заповіді Божі дані людству навічно. У Новому Заповіті читаємо:
“Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, – Я не руйнувати прийшов, але виконати.
Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минуться, – ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться…” (Матвія, 5 розділ, 17–18 вірші).
Дійсно, Господь наш Ісус Христос не відмінив 10 Заповідей, але виконав і підняв їх до висоти Заповідей Любові. У Новому Заповіті ці Заповіді набувають нового, більш високого й досконалого звучання: “Люби Господа, Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом; і свого ближнього, як самого себе” (Луки, 10 розділ, 27 вірш). Десять Заповідей екстраполюються у дві! Вони й були написані на двох скрижалях. На першій чотири Заповіді, і на другій шість. Перші чотири якраз і говорять про наші відносини з Богом. Заповіді ж, уміщені на другій скрижалі, висвітлюють взаємини із ближніми...
Ісус постійно підкреслював необхідність виконання Заповідей Божих. Так під час бесіди з багатим юнаком, на запитання “Що робити, аби досягти життя вічного?” Христос відповів: “Коли хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді” (Мф. 19.17). Таку ж відповідь Він дав і законнику, який випробовував Його: “Що в Законі написано, як ти читаєш?.. Роби це – і будеш жити” (Лк. 19.17).
Закон Божий, як дзеркало, показує нам наше “обличчя”, нашу сутність. Якщо людина не користується дзеркалом, то вона може ходити вимазана сажею чи іншим яким брудом, і не бачити цього. Так само й коли людина не знає Заповідей Божих, живе без Закону, – вона не може належним чином оцінити свій моральний стан, не бачить своєї гріховності і, будучи по суті духовно мертвою, проте вважає себе живою, чистою та безгрішною. Про це чудово сказав апостол Павло:
