11 Не сороки ж то на полі Вились, скреготали - То їздили Гзак з Кончаком Та сліду шукали. І ворони не каркали, І галки замовкли, Сороки не скреготали, Полози лиш повзли. А ятелі путь до річки Тукотом справляють, Соловії живим співом Світ оповідають. І мовить Гзак Кончакові: "Ми жалю не маєм, Коли сокіл в гніздо летить, Соколича маєм, Золоченими стрілами Його розстріляєм!" А до Гзака Кончак каже: "Ми жалю не маєм, коли сокіл в гніздо летить, то ми дівку маєм, опутаєм соколича та й жалю не маєм!" І мовить Гзак Кончакові: "Ой брате мій, брате! Коли його опутаєм, Жалю будем мати. Коли його опутаєм, Осміють нас люди, Бо не буде соколича, І дочки не буде! Тогді стануть на Каялі Нас і птиці бити, І у полі половецькім Більше нам не жити!" 12 А пішло ж ходюче слово Сталого Бояна І на жінку молодую Співака Когана, Що жив колись у Олега І у Святослава Та хвалив стареє врем'я Діда Ярослава: "Хоч без плечей тобі тяжко, Голово, стояти, Але гірко і для тіла Голови не мати…" І як справді тілу тяжку Без голови бути, То так тяжко й землі Руській Без Ігоря бути. Сонце світиться на небі, Небо освітилось, А князь Ігор в землі Руській, І все звеселилось. І дівчата на Дунаї Співають і в'ються, І голоси через море До Києва ллються. Ігор їде Боричевом У Київ на прощу До святої матір-божі В церкву Пирогощу. Поклонився, помолився І сів на посаді - І городи всі веселі, І сторони раді! * * * Колись-то ми князям старим Співали, мій брате! А потому і молодим Прийшлось заспівати. Слава ж Ігорю, Всеволоду, Синам Святослава! Владимиру Ігоричу І дружині слава! Здорові ж ви, князі, будьте! Здорова, дружино! Що боретесь за християнів, Що погані гинуть… Нехай гинуть поганії, Як у воду камінь! Зато буде князям слава, А дружині - амінь. |
