Росіянин болісно повертається в ненормальну категорію тверезості, і це повернення називається похміллям. Він весь тремтить, душа неспокійна. Це те саме, що піти з дому. У ніч. У мороз. У колюче, беззоряне життя. А коли росіянин повертається додому, він затоплює піч і сидить біля вогню. Йому нічого іншого не треба. Він — домовитий мужик. Він живе вдома кілька днів, тиждень, місяць, і люди з повагою кажуть, що в нього почався запій.

У п’яному стані росіянин схожий на себе.

Наїздившись по світу, щоб краще зрозуміти Росію, я дійшов висновку, що Росія становить для світу серйозну небезпеку. Звичайно, Росія — яскрава екзотика. Припустимо, Росія, випромінюючи свою духовність, щось дає світові. Менше з тим: цивілізація, за визначенням, річ нудна. Але хто готовий проміняти нудне життя на веселу смерть?

Я вирішив скоротити Сірого.

Коли Сірий став парубком, на нього вплинула вулиця.

Ну, хулігани.

Усі росіяни вважають, що поганий вплив — корінь зла. Що ж таке, насправді, поганий вплив? Очевидно, це спокушання. Незрозуміло, однак, хто був тією першою людиною, яка зробила поганий вплив на інших.

Можливо, це був Сірий. Так воно й було. Сірий — поганий вплив у чистому вигляді. Але тоді — де логіка?

Якщо сповідь — то сповідь. Нехай таємне стане явним. Мені соромно, але я на те й росіянин, щоб говорити ганебні речі.

Хтось каявся, що трахнув у лазні малолітку. Судячи зі Страхова, це був Достоєвський. Трахнути малолітку — яка чудова ідея. Це краще, ніж трахати Ганну Григорівну. Офіційний секс — це таке пісне заняття. Не розумію, як люди можуть цим займатися серйозно. Кохання швидко вивітрюється, а потім — що там залишається трахати? Щось вивітрене.

Але мені цікавіше когось убити. З автомата. Зовсім незаслужено. Відправити до пращурів. Треба буде це якось зробити.

Або трахнути малолітку.

У неї все таке мініатюрне.

Сірий викинув пляшку з вікна моєї машини прямо на дорогу. Пляшка пострибала-пострибала й розбилася.

— Ти чого? — здивувався я.

— А чого? — здивувався Сірий.

Я люблю росіян.

Я дуже люблю росіян.

Прямо як Єсенін.

Я зустрівся із Сірим. Була осінь. Погана пора.

— Тобі тут не жити, — сказав Сірий. — Даю 24 години на обдумування.

— Хочеш, буду твоїм? — сказав я. — Я теж люблю бандитський присмак життя.

— Життя зробило мене бандитом, — сказав Сірий.

— Капіталізм тебе, блядь, причеше.

— Не встигне, — посміхнувся Сірий. — Пам’ятаєш, у дитинстві ми гноєм мазали санки, щоб вони краще ковзали. Не буде гівна — Росія закінчиться.

— Я теж мазав санки гівном, — зрадів я.

Я здивувався тому, що зрадів.

— Ти мені не потрібний, — сказав Сірий. — Мені не потрібна людина, яка мої заклинання перекладає доступною мовою. Цій країні не потрібні аналітики. Мені потрібна людина, яка стримала б натиск дешевих слів.

— Давай допоможу, — сказав я. — Я тебе означу.

— Що таке Росія? — запитав мене Сірий.

— Росія — це моральність, — відповів я.

— П’ять, — сказав Сірий.

— На чому тримається Росія? — запитав Сірий.

Усі російські боги ставлять каверзні запитання. Це відобразилося у фольклорі.

— На безчесті, — відповів я.

Сірий промовчав.

— З тобою можна працювати, — сказав Сірий.

Ми почали працювати. Я був призначений радником. Боже, я — радник! Звичайно, я нічого не радив. Я був порученець. По зв’язках з інтелігенцією. Я був таємним радником російського Бога.

— Ти, виходить, от що, — сказав Сірий. — Ти — писучий, а я — ні. Я тобі скажу, що писати, а ти — напиши.

Сірий не любив письменників, але він їх чомусь трошки поважав.

— Ти напиши, що жінки — це гівно. їх треба провчити. Ось у мене, наприклад, була наречена. Ну, одна перукарка. Зрозумів?

Чому росіяни бояться євреїв?

Ми посварились із Сірим, тому що він негідник. Я писав для нього. Мені здавалося: працюю на Росію. Але він мені зненацька запропонував написати, що всі євреї — гади. І навіть полукровки — гади. Можливо, вони ще небезпечніші за жидів.

— Ти чого? — сказав я.

— Ти пиши, — буркнув він.

— Чому ти боїшся євреїв? — запитав я.

— Вони розумні. Вони п’ють кров християнських дітей.

Росіяни сидять, як бобики, вуха притисли — бояться сіонських мудреців. Своїх мудреців немає — допоможи кулаком. Погром — це ціла програма занепокоєння. У росіян мало такого смачного антисемітизму, як в українців і поляків, — у них просто жижки трусяться.

— Прийдуть сіонські мудреці — об’їбуть.

— А ви не обйобуйтесь.

— Як же нам не обйобуватися, якщо ми дурники?

— А ви не будьте дурниками.

— Чого захотів! Ми — нарізно, а вони кучкуються.

— А ви теж своїх тягніть.

— Ми так не вміємо.

Немає поза цим іншого такого питання, де б так ясно було видно російське безсилля. Воно схоже на статеве. Хоче мужик показати себе, а в нього не стоїть. Ось тоді все розтрощиш від злості. Але, крім безсилля, сидить у підкірці фізіологічна відраза. Жінки бояться мишей, а росіяни — євреїв. Сюди б психоаналіз: звідки цей гидливий острах? Росіянинові єврей фізіологічно неприємний, він його відштовхує. І носом, і волоссям, та й взагалі. Але про це в книжках не пишуть. Антисемітизм — біг у чоботях по рідкій глині. Росіянина «заклинює» на євреях. Вони, як осколки давнього Бога, впали йому на голову й відібрали розум. Бажання реваншу. Розпускання брудних чуток. Тактика скунса. Нелюбов до євреїв, як пароль, єднає росіян. Забери пароль — незрозуміло, де хто. Суть не в доказах, а в позивних.

— Богородиця — теж єврейка, — нагадав я.

— Ну, тоді ми зовсім пропали, — перелякався Сірий.

— Розповідайте, — сказав реформатор.

— Сірий — ворог російського прогресу. Настав час покінчити з російською казкою.

— Чому ви од мене тікаєте? — образився Сашко. — Ми повинні разом ухвалювати відповідальні рішення. Врешті-решт, влада повинна брати участь.

У газети я не пішов. Безбуттєвість Росії привела до влади російську бюрократію.

— Якщо йти у владу, перше знання: народ — мотлох, — сказав я. — Російський консерватизм знає це краще за всіх. Щоб відгородитися від народу, потрібно створити армію бюрократів.

Додзвонитися не було можливості. Єдині живі люди у владі — служба безпеки. Але в них погана спадковість. Я запропонував їм ліквідувати Сірого.

— Сірий — суцільна заморока, — сказав я.

Павло Павлович вислухав уважно, незважаючи на містичні труднощі.

— Виходить, він є? — нарешті запитав.

— Як я розумію, ліквідація Сірого відкриє Росії шлях до процвітання, — уточнив Сашко.

Реформатор, якого не любить народ, ніяк не міг зважитися.

— А якщо він нам знадобиться?

— Як?

Я розчарувався в кремлівських мрійниках.

Мені жаль світових зусиль. Я купив кинджал. У Сірого сьогодні багато справ. Він пробудився до життя. Він багатий і бідний одночасно. У Сірого — блакитні очі. Ми з ним виробляємо концепцію майбутнього Росії. Вирішено: ми будемо танцювати, як грек Зорба, сиртакі в льодах, на безславних руїнах.

— Заплуталася, бабо? Вижила з розуму? Розпадайся, стерво! — заволав Сірий.

Я дав Сірому грошей. Він став працювати сторожем у мене в гаражі. Він почав розбазарювати. Я подумав: потрібно його кинути. Я здав Сірого бійцям. Раптом усі активізувалися. Сірий став виконробом. Телефонує. З телефоном практично не розлучається. Пішло життя.

— Не хочу повного пиздеця! — стрепенувся Сірий. — Хочу супердержаву. Переженемо знов Америку!