Світ існує, допоки у ньому є рівновага — світла і пітьми, дихання і агонії, літнього і зимового рівнодення, ненависті та кохання. "У початку моєму — кінець мій, у моєму кінці — мій початок", — казав свого часу К. Г. Юнг. Перш ніж вирушити у справжню мандрівку, назустріч істині та подвигам, людина повинна пізнати своє істинне ім'я, і вже тоді торувати чарівні стежинки химерної долі.

Наприкінці 60-х років минулого століття у США схвильовано заговорили про таку собі Урсулу Ле Ґуїн. Любителі, фанати наукової фантастики і фентезі поспішали у книгарні, щоб особисто пересвідчитися у реальності нового феномену. Перед очима критиків і прихильників постала вірна послідовниця Дж. P. Р. Толкіна, тонка поціновувачка і знавець міфологічного й лінгвістичного простору у дусі "Золотої гілки" Фрезера, технократична чаклунка, яка віддано дотримувалася принципів гуманізму та західного лібералізму, поетеса і віртуозна казкарка, романи якої просякнуті парадоксами діалектики і лукавою мудрістю даосизму.

"Справжня казка і справжнє життя починаються із порушення заборони — з небезпечного заклинання, зачинених дверей, зачарованої дороги", — стверджувала молода письменниця. Можливо, цю формулу вона отримала у спадок, із рук батьків.

Урсула Ле Ґуїн народилася 1929 року в сім'ї відомого антрополога, етнографа і лінгвіста Альфреда Луїса Крьобера (1876—1960) і письменниці Теодори Крьобер. Її батьки мешкали у Берклі, штат Каліфорнія. Тихе, розмірене життя, сліди чайок на мокрому піску, багатюща домашня бібліотека, — так минали дитинство і юність майбутньої авторки всесвітньо відомих романів про Земномор'я. Коли їй було дванадцять, як і всі звичайні діти, вона понад усе любила комікси та гумористичні оповідання. Якось, вже трохи старшою, Урсула раптом вирішила стати художником і розмалювала стіни у ванній. Батькам це не сподобалося, як і їй, зрештою.

Ніщо не захоплювало дівчину так, як читання — фантастика, історичні романи, дитяча література.

Закінчивши коледж Редкліф у Кембриджі (штат Масачусетс) і Колумбійський університет у Нью-Йорку, отримавши диплом філолога з відзнакою, Урсула із задоволенням взялася за викладацьку діяльність, — французька мова і література. Наслідуючи університетську традицію, дівчина стає успішним спеціалістом в галузі філології та західноєвропейського міфу.

У 1962 році вона пише перше оповідання "Квітень в Парижі". "Спочатку, — згадує Урсула, — мене захопив лише фантастичний сюжет і пригоди. Потім я осягнула, що не належу до щасливого числа письменників, які працюють у різних жанрах. У мене, здається, не залишилося вибору. Часто визрілий задум сам проситься на папір, і мені нічого не залишається, як записати його". Дуже швидко Урсулу починають друкувати, вона освоює жанр наукової фантастики. Згодом письменниця скаже: "Навіщо жінки і чоловіки пишуть? Можливо, їх щось непокоїть? Якась дрібниця чи вічні питання життя і смерті, про які можна міркувати до останнього подиху. Я усе життя вертілася у колесі наукової фантастики і дитячої казки. Кожен новий текст змушував мене переосмислити все, що я написала раніше. Найчастіше мені хотілося спалити деякі твори. Але, подолавши бажання, я переходила до наступного задуму."

Один з її ранніх і найцікавіших творів — "Правило імен". Дослідниця переконана, що для того, аби орієнтуватися і керувати стихіями, потрібно знати істинні імена навколишніх предметів. Істинне ім'я — це є істинна сутність, — чи дерева, чи людини, чи собаки. Брехливі ілюзії, підставні імена і назвиська приховують справжнє творіння Всевишнього. За версією Урсули, зараз тільки дракони пам'ятають, як звучить Істинна мова, де кожне мовлене вголос слово — магічне заклинання. Творцем є той, хто вимовив перше слово Творення. В експериментальній структурній лінгвістиці вважається, що релікти істинної мови можна знайти у давньому санскриті та івриті.

"Мистецтво — це не лише ремесло, але і містика, і містифікація. Якщо ти скульптор — ти ворожиш над каменем, якщо ти художник — над полотном. Матеріал стає медіумом. Слова — це мої медіуми", — відповість вона одному журналу.

На початку 70-х років XX століття Америка шаленіла — жанр фентезі та наукової фантастики досяг вершини своєї популярності. Прихильники творчості Урсули Ле Ґуїн починають вимагати від преси подробиць життя відомої письменниці.

"Коли я опинився у неї в гостях, у маленькій затишній хатинці, — згадує кореспондент одного відомого журналу, — був розчарований. Біля мене сиділа не мудра чаклунка, яка припливла з невідомих країн, а ... людина. Вона говорила про даосизм у стародавньому Китаї, і ми разом спостерігали за дітлахами, які гралися за вікном у сніжки. Я збагнув, що вона чує, бачить, відчуває, як звичайна людина, але дивним чином трансформує свої щоденні спостереження у свої романи".

Та перш ніж Урсула Ле Ґуїн відкрила світу свій єдиний і унікальний голос, письменниця довго дотримувалася загальних настроїв наукової фантастики — утопії. Близьке і далеке майбутнє, війна, міжгалактичний кодекс честі і дружба цивілізацій ("Хайнський" цикл, "Світ Роканнону" та ін.) — ось її ранні теми. "Що таке науково-фантастичне оповідання, утопія? Це, звісно, вигадка. Та критики і академіки не зможуть оцінити їхнього величезного соціального значення, — різко коментувала вона запитання журналіста. — Я пишу в цьому жанрі з усією відповідальністю перед суспільством, побоюючись наробити небезпечних помилок".

Але якого б великого значення не надавала письменниця футуристичним оповіданням, та все ж найкращими її книгами стали романи із циклу "Чарівник Земномор'я", де міф стає метафорою, яка дозволяє пояснити і подати цілісний образ Всесвіту. У 1972 році, коли з'явилися три частини "Чарівника Земномор'я", в "Times" писали: "Це одна з найбільш актуальних і вічних книг, яку лише могла створити людська уява".

Простір міфу — це і традиція, і утопія, і консерватизм, і революція одночасно. При цьому між фентезі та утопією є велика різниця. Герой утопії — не більш ніж носій ідеї, шарнір найновішої концепції. Фентезі — це вигадане минуле — той острів безчасся, де дозволено розглядати устрій і самих членів світобудови без страху запізнитися на останній зореліт.

У минулому, блискуче описаному Ле Ґуїн, люди живуть у містах і селах, полюють, займаються землеробством, закохуються і бояться епідемій. Час від часу в міста приходять війни або ж збуваються давні пророцтва і сказання про добрих чарівників.

Магія — основа буття у вигаданому світі Земномор'я, бо магія — це точне знання істинного предмета. Десь за морем вивищуються гори, котрі співають під важкістю Світового Дерева, у коренях якого покоїться царство пітьми і відчаю. Суспільство, що рухається по осі часу, у протистоянні сил добра і зла, і шукає захисту від смерті чи то у відьом, чи то у могутніх чаклунів, чи то у грізних драконів і правителів.

У фентезі Ле Ґуїн зводить своїх героїв зі страшними чудовиськами, озвірілими охоронцями проклятих підземель, користолюбними чаклунами і крижаною тінню. Улюблениця журі американських і всесвітніх премій "фентезі" і "дитячої книги" занурює читачів у похмурий і реалістичний простір боротьби між холодом мороку і жаром серцебиття. "Вісь світу", "світова гора", "храм", "колона", "вибраний" присутні у всіх частинах "Земномор'я" і багатьох казкових "дитячих" оповіданнях. Піднебесся строго ієрархічне. Лише такі одинаки, як головний герой земноморської тетралогії Гед, можуть знайти в собі сили пройти всі ступені — від Початку до Кінця. Небагатьом дано переконатися на власні очі, що немає ні початку, ні кінця. Гед спускається у Царство Смерті, туди, де стоять непорушні будинки і порожні села, нипають мовчазні, незворушні люди, "...Їхні тіла здавалися здоровими і міцними, вони були позбавлені страждань, кохання, позбавлені болю і — життя". Але моторошну пітьму обов'язково змінить яскравий ранок. Дійшовши до межі, посивілий чародій побачить білу смугу світла. Юна дівчина Ара ("Гробниці Атуану"), приречена на жахливу долю безіменної хранительки підземного лабіринту, наповненого чудовиськами і духами померлих, порушує заборону, знищує священні підземелля і біжить назустріч яскравому сонцю...