Отоді з'явився він. Перед самою перестройкою. Білокурий красень з гладко зачесаним волоссям, високий, з купою м'язів, що грали під білою накрохмаленою сорочкою, на манжетах котрої горіли зірками золоті запонки; його шкіра, чиста, як з реклами, що вона, жадібно впинаючись очима, бачила в Гонконзі, потім вулицями розхристаного Брюсселя, коли тягнула п'яного чоловіка до його «шестисотого», хапаючи поглядами набріолінених та накокаїнених, з прямими спинами, гордими поглядами, яким далеко не треба нікуди ходити, а просто насолоджуватися життям. Так чи не так гадала Анастасія, вже поховавши у намулі повсякденної рутини, коли ранок пінився кавою, димівся синьо легенькою цигаркою і безкінечними телефонними розмовами. Вона почала повніти, робилася неохайною, часто забувала навіть почистити зуби, що було основою домашньої гігієни. І тут з'явився він, тридцятирічний красень з римським профілем, осовілими жовтими очима, що усміхалися в себе; і мати почтенного сімейства не витримала. Вона впала в обійми злої пристрасті. Нічого так не збуджує людину, як чуже нещастя; інакше б життя втратило сенс, а тому половина людства припинила б торування цивілізації. Але навряд чи Борис про це здогадувався, – так звали нового приятеля Митрофана. Борис з'явився якраз за рік до того, як його шеф попав у немилість. Він був з тієї породи радісних селюків, що не відає та і не задумується про складності життя, – воно, оте життя, радісно лягає прямо в руки навіть тоді, коли світ скочується у безвихідь. Він мав простодушний характер, веселий і незлобливий, коли не стосувалося справ організаційних та державних. Він вірив у все, що робив; навіть коли комуністичний режим упав, він беззастережно перекинувся до іншого табору, разом зі своїм шефом, тобто Митрофаном, заповзявся налагоджувати тіньовий бізнес. Тому він не довго гадав, що робити з пристрастю Анастасії, а взяв її за пишні форми і завалив у ліжко. Він був уродженим самцем, породистим, наскільки можна мати породу в третьому світі; тож він був-таки справжнісіньким кобелем, але не без своєї думки в голові: ті тяжкі іспити, що раз по разу ставило йому життя, пролітали повз його увагу, як перелякані сірі горобці, – він напросто їх не помічав або не хотів помічати. Навіть тоді, коли йому доводилося когось позбавляти життя. Це було втілення поганського бога, хоча в питаннях релігії він не знався; в його свідомості не вкладалося страждання як домінанта всього людства. Він був далекий, на гарматний постріл, від релігії. Він щиросердно плював на всілякі заборони. Напевне, тому за цю безкомпромісність, за нахабство його і цінував Митрофан.

Дві її доньки несподівано зникли з поля існування, що, звісно, було неприпустимою помилкою Анастасії. Нора цинічно сказала з шиплячим присвистом, що затягне цього білокурого лоха в ліжко, – і таки добилася свого, посадивши власну матір на валеріану, скинувши в чорну річку депресії, але помста вийшла спонтанною, бо дівка таки влипла, попала під магнетичний вплив, що випромінювало вічно щасливе єство Бориса. Ілона останньою дізналася про цей вислід подій, бо як вона не змагалася з пристрастю, але вдіяти теж нічого не могла. Вона нипала містом, мастурбувала до отупіння, пропускала уроки, випивала дешевенького портвейну, травлячись у запітнілих забігайлівках, а мати вигадувала довгі романтичні листи, які нікому і ніколи не відправляла, поливаючи їх щедро слізьми. Все, звісно, перед дзеркалом. Про Норину пристрасть дізнався батько, але промовчав, щось мугикнувши під носа, а потім прямо запитав у Бориса: чи той одружиться з його донькою. Борис ствердно кивнув головою, і вони знову поринули у справи, наче нічого не трапилося. Нора мала всі дані гарної нареченої: закінчена театралка, вона і в житті намагалася дотримуватися подібних схем. Вона мала вишукану зовнішність, елегантність, але іноді у її бездумних фіолетових, майже неправдоподібних, як квіти, очах пролітала іскорка глупоти, що і робило Нору чарівною улюбленицею чоловіків. Вона була протилежністю холодній і прагматичній Ілоні, і хоча вона не менше тринькала грошей, але робила це з грацією дитини, що плескає у долоні, коли бачить роззяву-пішохода з розваленим черепом. Вона у свої двадцять з лишнім поводилась, як велика дитина, чого не скажеш про Ілону Хоча це упереджена думка. Стосунки між сестрами доростали часом до немислимої напруги: вони уперто конкурували між собою. Ілона ненавиділа сестру холодною ненавистю. До цього ж ще додалася рано розквітла пристрасть. Ця ж пристрасть підстьобувала солодку Нору, а ще більше – нелюбов до матері, хоча останнє вона аж ніяк не усвідомлювала через недалекість свого розуму. Якраз на цей складний період припала опала Митрофана. І скоро він вже заправляв на кістковому заводі у приміській зоні. Про що пізніше не пошкодував, – за ним, як вірний пес, подався Борис. Там, серед затхлих озер, і почалося її, Ілони, дорослішання, якщо це можна назвати таким словом, бо вона від народження була розумною дівчинкою, а тому світ проходив крізь її бачення, як крізь решето психоаналітика. Чоловічий розум, – так вона сама про себе згодом вирішить. Вона таки спокусить Бориса – п'яного і благодушного, розпростертого у гамаці під нічним червневим небом, з білим полотнищем Чумацького Шляху над горбом зеленого парку, де болотяний дух вічно сусідить, змішується із запахами матіоли. Вона прийде в одному зеленому светрі, скине його через голову, рвучко теліпнувши красивими грудьми, і ляже до нього у гамак, а той не довго задумуватиметься, бридячись отієї відвертості, візьме її м'яко, легко, але без жаги: його навіть лякала ця дівчина. Але на цьому все і закінчиться, як у короткому індійському фільмі. На цей період припадає її любов з Андрієм Побіденком з робочого кварталу, батько якого, колишній інтелігент на прізвисько Принц Дакарський, уславився як арабофоб, а тому мав досить високий авторитет серед усіх водіїв та робітничого люду, а ще її той світ захоплював і привабливо тягнув, як солому пожежа; вона бродила робітничими кварталами, приспаними сивухою та кислим пивом, вдихаючи ніздрями той запах затхлості та відчаю, від якого спирало горло, а ніздрі її орлиного, але витонченого носика піднімалися двома маленькими живими істотами. Потім упали літаки, і вона сновигала між трупами, причмелена, соромлячись радості дійства, жаху, паркого, як оцей місяць серпень; а потім з'явився батько. Він ударив її по обличчю, і тоді вона розповіла про Андрія, але так, як цього хотіла, як їй кортіло дістати більше Бориса. Андрій з переляку почав битися головою об стіну, бо троє в білих сорочках загнали його в підворіття, і тоді з'явився цей обідраний Лаврентій і розігнав їх упевнено дрючком. Тоді, під ніч, вона багато чого для себе означила, – так, одним порухом, вималювавши подальше життєве пересування. На диво, вона чомусь часто уявляла, як Андрій чує кроки, напевне, пошепки їх перераховує, збивається, але в тиші видно, як ворушаться його губи з прилиплою цигаркою, а очі наче у молодого лошака, їй робилося дуже смішно, коли пригадувала, як він тікав, відмірюючи велетенські кроки, а потім уткнувся в стіну старого млина. І почав битися головою, обдираючи шкіру на обличчі, а батько, Борис та начальник міліції в білих випрасуваних сорочках стояли і реготали. І тут з'явився зовсім незрозумілий чоловік, якого вона потайки страшилася, але теж тяглася до його обідраних лахів, ненавидячи щось таке, що її раціональний мозок аж ніяк не міг означити. Прийшов Лаврентій з дрюком і відігнав трьох здорових чоловіків. Тоді Борис пообіцяв його прибити. Але все це вона пам'ятала якось в тумані, розплило, останні роки майже ніколи не згадуючи Андрія, але він виникав попріч її відшліфованої пам'яті, їй робилося незручно, некомфортно, але скоро вона почала трохи цікавитися його долею, несподівано зрозумівши, що світом правлять-таки більше сили ірраціональні, ніж раціональні, ну, принаймні вони завжди проявляють себе так несподівано, як пронос на безтуалетному Хрещатику.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».