«Яка нахрен братерська любов, Фелікс? Брати не будуть так збуджуватись від поцілунку з сестрою. Так, ти завдав мені болю, але не фізичного… морального. Перестань, блять, строїть із себе люблячого брата!»

         Швидко відповідаю на повідомлення Антона:

Та пішов ти…

         «Так, я написала це. Ну от, він більше ніколи не захоче зі мною спілкуватися. На цьому все і завершиться.»

         Знову прийшло повідомлення.

         «Мабуть, написав мені якісь мати.»

Я прийду до тебе ввечері. Не тікай від мене, будь ласка.

         «Що? Навіщо йому приходити до мене? Ще раз сказати, що між нами нічого бути не може? Блін, це довбане протиріччя, коли і побачити його хочеться і втекти куди подалі. Ну що ж, хай приходе, я просто не відкрию йому двері.»

         Вирішивши пообідати, я заглянула до холодильника і зрозуміла, що їсти нічого.

         «Ну що ж, доведеться іти до магазину.»

         Швидко дібравшись до супермаркету, я помітила Адама та його друзів. Кузен помахав мені рукою, наче запрошуючи до них. Серед присутніх був мій брат, Ерік, Остап і Артем. Усі дивились на мене якось обережно… з нерозумінням.

- Щось сталось? – вирішила все ж запитати я.

- Мабуть, це ми в тебе повинні запитати, – сказав Остап, неприємно на мене глянувши.

- Блін, хлопці, я справді не розумію про що ви.

- Загалом, що у вас сталося з Антоном? – запитав Адам.

         «Фелікс, блін. Ти що, вирішив усім розповісти про те, що відбулося сьогодні вночі? Козел ти, Фелікс; козел.»

         Я дивлюсь на хлопчаків і досі не можу вимовити й слова.

- Ти не хочеш пояснити, чому послала його? – запитує Ерік.

         «Оу, то наш бідненький хлопчик пожалівся на таку курву як я.»

- Не знаю, я ніяк не можу зрозуміти його відношення до себе. Як можна говорити дівчині, що сприймаєш її як сестру і, при цьому, так палко цілувати? – останні слова переходять на крик, а з очей нестримно капають сльози.

- Ей, мала, ти чого? Не плач, будь ласка. Він що, цілував тебе? Ти, мабуть, не хотіла? От придурок. А він нас тут зустрів і весь такий типу: «Адам, я образив твою сестру, вибач мені. Що тепер робити? Я не хочу, щоб вона перестала зі мною спілкуватись.» Загалом, ми йому сказали, щоб він прийшов до тебе ввечері, і ви спокійно поговорили, – розповів мені кузен.

         Я ткнулась у плече Адама та намагалася плакати якомога тихіше.

- Емма, що тобі треба купити в магазині? – запитує Ерік.

- Спагеті, масло та сік. А що?

- Я зараз піду куплю… Тобі краще не йти до магазину в такому вигляді.

- Дякую, Ерік. Я тобі потім гроші віддам.

         Трохи заспокоївшись, я вирішую запитати у хлопців:

- Які у вас плани на сьогоднішній вечір?

- Ти хочеш провести його з нами, щоб втекти від розмови з Антоном? – запитує Артем.

- Ні, я хочу запропонувати вам прийти до мене. Мами немає вдома, а тому мені дуже нудно. А щодо Фелікса… я і так не збираюся з ним говорити.

- А що, давайте і справді зберемось сьогодні в Емми; фільм якийсь подивимось.

         Хлопці швидко погодились, а тому Артем пішов у магазин до Еріка, щоб купити смачненького для перегляду кінофільму.

- А якщо чесно, Емма, яке в тебе відношення до Фелікса?

- Він подобається мені, справді. І мені здається, що я йому теж не байдужа. Але оця його манія відносин «брат – сестра» мене бісить, розумієте?

- Я думаю, що ти йому подобаєшся, а він просто боїться оцього статусу, що має дівчину, від якої залежить, – сказав Артем.

- Ну так, звісно. Набагато легше просто погратись, а потім типу «ну ми ж друзі, так?» Не хочу такого відношення до себе. Я ж не кажу йому, що ми прямо пара, і хай тільки спробує відійти від мене; ні, я просто хочу знати, що це все серйозно, а не якась там гра.

- Ей, ми вже скупились, – крикнув Артем. – Ми спочатку по домам чи відразу до Емми?

- Давайте відразу, лише, може до Дані з Міленом подзвонимо? – запитав мій кузен. – Емма, ти ж не проти?

- Звісно ж ні. Нехай приходять.

         Отож зустрівшись із Даніїлом та Міленом, ми, всією юрбою, направились до мене. Мілен прихопив із собою декілька дисків, тому ми, прийшовши, почали вибирати фільм для перегляду.

- Давайте «Астрал» подивимось. Хороший ужастік, – запропонував Артем.

- Ага, лише тобі потім ще додому по темноті повертатись. Не боїшся? – запитує Адам. – Може краще щось комедійне? О, «Один вдома».

- Ну блін, ні. Зараз же не Новий рік. А як вам «Бійцівський клуб»? – пропонує Остап.

- Він депресивний, може краще щось інше? – влазю у розмову я.

- Тоді давайте подивимось те, що запропонує Емма, – говорить Ерік, і всі переводять свій погляд на мене.

         Я швидко переглядаю усі диски і все ж вибираю.

- «Господин Никто». Усі дуже проти?

- Ні, ніхто не проти, – каже Мілен та вмикає фільм. Ми вміщуємося на дивані, а Артем із Адамом примощуються на підлозі.

         Переглядаючи кінофільм та поїдаючи вкусняшки, я і забула, що скоро тут повинен з’явитись Фелікс.

         «Ні, я не вийду до нього.»

- Ей, Артем, зупини фільм на хвилину, – просить Даня.

- Навіщо?

- Мені здається, що я чув звук ударів камінців у вікно.

         «Це Фелікс. Це точно він.»

         Коли ми зупинили фільм, то відразу ж зрозуміли, що хтось і справді кидає камінці у моє вікно.

- Що тут за женихи до тебе ходять? – посміхаючись, запитав Мілен.

- А, це ж ви з Даніїлом нічого не знаєте, – сказав Адам і почав коротко розповідати ситуацію, що склалася.

- Оу, Емма, ти знаєш, що твій Антон дибіл? – запитує Даня та додає: – Хочеш, щоб він заревнував? Цілуватись зі мною для цього не обов’язково… хоча й можна було б.

- Давай без поцілунків. То як ти пропонуєш визвати ревність у Фелікса? – запитую я.

- Зараз я підійду і відкрию вікно замість тебе.

- Добре; я згодна.

         Сиджу біля хлопців та споглядаю за Даніїлом, який розшторює занавіски та відриває навстіж вікно.

- Що ти хочеш? – нагло запитує Даня.

- А ти що там забув? – у голосі Фелікса звучить спантеличеність.

- Не що, а кого. Я забув туту дівчину; саме зараз повертаю, а ти мені трохи так заважаєш.

- Спробуй хоч пальцем до неї доторкнутись – і ти труп.

         «Блін, я ще ніколи раніше не чула, щоб Антоша так злився.»

         Даніїл демонстративно відходить від вікна, щоб зробити вигляд, що доторкнувся до мене.

- Доторкнувся. Знаєш, вона така приємна на дотик.

- Так, знаю.

- То ти вже встиг її облапати? Ти козел, Фелікс; ти знаєш це?

- Знаю, але право називати мене так має лише Емма.

- Можливо, але я не думаю, що ти вартий того, щоб вона взагалі говорила про тебе; навіть про те, який ти придурок.

- А серйозно, Дань, що ти там робиш?

- Фільм разом із дівчиною дивлюсь, а ти нам заважаєш.

- Поклич Емму; я хочу з нею поговорити.

- Чувак, відстань, а? Ти розумієш, що вона не має бажання з тобою розмовляти?

         «Ні, я маю бажання. Треба все ж поговорити.»

- Даніїл, я поговорю з ним, – випалюю я.

- Сонце, ти впевнена? – дивується хлопець.

         Коли я підходжу до вікна, Даня тихенько говорить: «Вибач» і цілує мене у щоку; демонстративно: щоб це побачив Антоша.

- Ти хотів поговорити зі мною? – запитую я, ледве приховуючи дрижання голосу.

- Я скучив за тобою, принцеса.

- Не смій називати мою дівчину прин… – не встигає вимовити Даня, як Фелікс перебиває його:

- Заткнись.

         «Отак-от. Не боячись. Чітко. Прямо.»

         Даніїл відходить від вікна, а Антоша продовжує говорити:

- Принцес, я не розумію у чому провинився. Мабуть, ідіот якийсь, проте я справді не можу зрозуміти, що зробив не так. Поясни… і я піду, чесно.