Як змінилася б поведінка моделі, якби у 1975 році була прийнята стратегія жорсткого контролю над забрудненням навколишнього середовища? Жорсткий контроль над забрудненням навколишнього середовища не обов’язково означає повнувідсутність забруднення. Абсолютне усунення вcіx видів забруднення неможливе у зв’язку як з технічними, так і з економічними обмеженнями. В економічному відношенні жорсткість стандартів щодо викидів забруднювачів у навколишнє середовище призводить до надзвичайного подорожчання контролю над забрудненням...
Можливість зниження існуючого темпу забруднення навколишнього середовища більш, ніж у чотири рази швидше за все є нереальною через високу вартість роботи, а також внаслідок технічної складності забезпечення захисту від деяких видів забруднення, таких, як термальне забруднення, забруднення радіоактивними ізотопами, що утворюються у процесі виробництва атомної енергії, витік добрив, утворення часток азбесту при зносі гальмових накладок. Ми вважаємо виправданим включення у модель припущення про таке різке зниження забруднення навколишнього середовища у глобальному масштабі та за короткий час, оскільки за допомогою моделі ми проводимо обчислювальний експеримент, а зовсім не тому, що віримо у можливість реалізації цієї стратегії в умовах існуючих політичних i соціальних інститутів. Стратегія контролю над забрудненням навколишнього середовища дійсно пом’якшує кризу забруднення. Чисельність населення i випуск промислової продукції на душу населення не є серйозною проблемою забруднення та виснаження природних ресурсів. Однак режим перевищення граничного значення усе ще діє, і цього разу катастрофа наступає в основному із-за нестачі продуктів харчування. Поки випуск промислової продукції продовжує зростати, також зростає врожайність з кожного гектара землі (до максимального значення, що у десять разів перевищує середню врожайність на 1900 бік) i продовжує здійснюватися розробка нових земель. Водночас частина зрошуваних земель вилучається під індустріально–міське будівництво. Kpiм того, частина земель піддається ерозії, особливо там, де практикуються капiталоємні способи ведення сільського господарства. Зрештою досягається межа запасів зрошуваних земель, після чого подальше зростання чисельності населення приводить до зниження виробництва продуктів харчування на душу населення. Коли недостача продуктів харчування стає очевидною, відбувається відтік капіталу із промислового сектору у сільськогосподарський з метою збільшення врожайності земель. Менші обсяги капіталу залишаються для інвестування, i зрештою починає падати i випуск промислової продукції на душу населення. Коли виробництво продуктів харчування на душу населення падає нижче рівня, необхідного для забезпечення його нормального існування, починають зростати темпи смертності, що зупиняє зростання чисельності населення.
Зростання урожайності та контроль над народжуваністю.
Проблема зростання урожайності та контроль над народжуваністю може розглядатися як наслідок занадто малої кількості продуктів харчування, або надто великої чисельності населення. Рішення за допомогою технічного прогресу першої проблеми полягало б у забезпеченні виробництва великих обсягів продуктів харчування, можливо, шляхом подальшого розвитку ідей „зеленої революції”. (Розробка нових високоврожайних сортів зернових культур, яка i складає сутність зеленої революції, вже включена у вихідні рівняння моделі.) Рішення за допомогою технічного прогресу іншої проблеми полягало б у застосуванні поліпшених методів контролю над народжуваністю...
Альтернативна стратегія технічного прогресу: впровадження починаючи з 1975 року ідеального контролю над народжуваністю, здійснюваного на добровільний основі. У результаті зростання населення не зупиняється повністю, однак народжуваність помітно знижується, i зростання населення відбувається більш повільно. За даними комп’ютерних розрахунків зростання народжуваності призупиняється з настанням продовольчої кризи, яка обвалюється на систему приблизно на 20 poків пізніше.
Для розуміння одночасного зростання врожайності земель i забезпечення ідеального контролю над народжуваністю ми застосовуємо стратегії технічного прогресу у всіх секторах моделі світу, намагаючись обійти тим чи іншим способом весь спектр меж зростання. У модульованій системі мають місце: виробництво атомної енергії, вторинна переробка pecypcів, видобуток pecypcів навіть у найбільш важкодоступних місцях, обмеження забруднення навколишнього середовища максимально можливо, збільшення врожайності земель до небачених розмірів, народження тільки бажаних дітей. Проте ріст у системі все одно припиняється до початку 2100 року. У даному випадку це відбувається внаслідок одночасного настання відразу трьох криз. Надмірна експлуатація земель приводить до її ерозії та падінню виробництва продуктів харчування. Високий рівень добробуту населення світу (але не такий, як на сьогоднішній день у США) забезпечується за рахунок сильного виснаження pecypcів. Зростає забруднення навколишнього середовища, наслідком якого є хоча і незначне, однак збільшення темпу смертності. Використання досягнень технічного прогресу для вирішення виникаючих проблем привело до подовження періоду росту населення і промисловості, але не усунуло існуючі верхні межі цього росту.
Режим перевищення межового значення
Сумні обміркування про ряд катастроф, які нам пророкує модель світу, втрачає сенс, якщо згадати, що багато співвідношень моделі є лише наближеними i сама модель має обмежені можливості. Ми підкреслюємо ще раз, що жоден із представлених комп’ютерних розрахунків не є пророкуванням. Зроблені на підставі такої моделі висновки про динамічне поводження системи відносяться лише до фізичних аспектів людської діяльності. В ній передбачається, що соціальні змінні – структура розподілу доходів, уявлення про бажаний розмір родини, переваги стосовно товарів, послуг, продуктів харчування – будуть формуватися за тими ж правилам, за якими вони формувалися в усьому світі у недалекому минулому. Всі ці правила, як i ті загальнолюдські системи цінностей, котрі вони представляють, формувалися на етапі росту нашої цивілізації. Вони, звичайно ж, пiддавалися б значним змiнам в умовах зниження чисельності населення та його доходів. Оскільки нам складно уявити, які нові форми соціальної поведінки людей могли б виникнути в умовах краху системи i наскільки швидко вони могли б поширитися по всьому світі, то ми й не намагалися моделювати такі соціальні змінні. І наша модель може вважатися адекватною лише до тієї межі, після якої припиняється зріст і починається крах системи. Хоча ми з обережністю ставимося до наявних у даній моделі наближень i спрощень, проте вона приводить нас до одного висновку, який виявляється вірним за будь-яких припущень із раніше розглянутого нами.
Базовий режим поведінки світової системи – експоненціальне зростання населення та капіталу і крах системи, що слідує за ним.Як ми вже зазначали раніше, при розгляді представлених результатів комп’ютерних розрахунків, цей режим поведінки системи має місце незалежно від того, чи передбачається повна вiдсутнicть змін в існуючій системі, або будь-який інший ряд змін, пов’язаних з технічним прогресом.
Негласне припущення, яке стояло за всіма представленими у цьому розділі комп’ютерними розрахунками, полягає в тому, що населенню і капіталу дозволено рости до досягнення ними „природних” меж. Дане припущення лежить в основі прийнятої людством на даний час системи цінностей. Як тільки ми вводимо це припущення у модель, результатом стає такий режим поведінки системи, за якого вона у випадку свого росту перевищує гранично допустиме значення, після чого настає її крах. Коли ми вводимо у модель технічний прогрес, який успішно знімає деякі обмежуючі ріст межі, або дозволяє уникнути будь-якої кризи, система просто доростає до іншої межі, тимчасово її перевищує i знову зазнає крах. У рамках припущення того, що буде відсутнє навмисно (свідоме) обмеження зростання населення i капіталу та що цей ріст „сам вийде на свої межові рівні”, ми не змогли знайти такого пакету стратегій, який би дозволив уникнути режиму краху системи.