Звичайно, свобода, як визначення людини, не залежить від іншого, але, як тільки починається дія, я зобов’язаний бажати разом з моєю свободою свободу інших; я можу приймати в якості цілі мою свободу лише в тому випадку, якщо поставлю своєю ціллю також і свободу інших. Отже, якщо з погляду повної аутентичності я визнав, що людина − це істота, у якої існування передує сутності, що вона є істота яка володіє свободою, котра може при різних обставинах бажати лише своєї свободи, я одночасно визнав, що я можу бажати й іншим тільки свободи. …

…

Мені дорікали за саме питання: чи є екзистенціалізм гуманізмом. Мені говорили: “Адже ви ж писали в “Нудоті”, що гуманісти не праві, ви посміялися над певним типом гуманізму, навіщо тепер до нього повертатися?” Дійсно, слово “гуманізм” має два зовсім різних трактування. Під гуманізмом можна розуміти теорію, що розглядає людину як ціль й вищу цінність. … Такий гуманізм абсурдний, тому що тільки собака або кінь міг би дати загальну характеристику людині й заявити, що людина дивовижна, чого вони, до речі, зовсім не збираються робити, принаймні, наскільки мені відомо. Але не можна визнати, щоб про людину могла судити людина. Екзистенціалізм звільняє її від всіх суджень подібного роду. Екзистенціаліст ніколи не розглядає людину як ціль, тому що людина завжди незавершена. І ми не зобов’язані думати, що є якесь людство, якому можна поклонятися на зразок Огюста Конта. Культ людства приводить до замкнутого гуманізму Конта й − варто сказати − до фашизму. Такий гуманізм нам не потрібний.

Але гуманізм можна розуміти й в іншому смислі. Людина перебуває постійно поза собою. Власне проектуючи себе й втрачаючи себе зовні, вона існує як людина. З іншого боку, вона може існувати, тільки переслідуючи трансцендентні цілі. Будучи цим виходом за межі, уловлюючи об’єкти лише у зв’язку із цим подоланням самої себе, вона перебуває в серцевині, у центрі цього виходу за власні межі. Немає ніякого інший світу, крім людського світу, світу людської суб’єктивності. Цей зв’язок конституюючої людину трансцендентності (не в тому розумінні, у якому трансцендентний бог, а в сенсі виходу за свої межі) і суб’єктивності − у тому розумінні, що людина не замкнута у собі, а завжди присутня у людському світі,− і є те, що ми називаємо екзистенціальним гуманізмом. Це гуманізм, оскільки ми нагадуємо людині, що немає іншого законодавця, крім неї самої, у закинутості вона буде вирішувати свою долю; оскільки ми показуємо, що реалізувати себе по-людськи людина може не шляхом занурення в саму себе, але в пошуку цілі зовні, якою може бути звільнення або ще яке-небудь конкретне самоствердження.

…

Сартр Ж.П. Экзистенциализм − это гуманизм / пер. А.А. Санина // Сумерки богов / Сост. И общ. Ред. А.А. Яковлева: Перевод. − М.: Политиздат, 1990. − С. 319-344.

Медоуз, Деніс

( р.н. 1942 р. )

Американський вчений, розробник інноваційних стратегічних ігор, активний діяч Римського клубу. Найбільшу відомість йому принесла книга “Межі зростання” у якій викладений прогноз можливих наслідків стрімкого зростання населення світу та зниження запасів вичерпних природних ресурсів.

МЕЖІ РОСТУ.

Технічний прогрес i межі росту

В історії людства можна знайти багато прикладів того, як воно прагнуло існувати у рамках певних фізичних обмежень, але зазнавало невдачі, проте саме успіх у доланні цих обмежень став тією культурною традицією, відповідно до якої живуть i діють сьогодні багато людей, котрі мають можливість впливати на перебіг подій у навколишньому світі. За ocтанні триста poків людство зібрало чималу колекцію прикладів подолання обмежень, які перешкоджали зростанню чисельності населення та економічному росту за рахунок цілої низки вражаючих злетів у розвитку нових технологій. Оскільки у недалекому минулому велика частина людського суспільства успішно долала ці обмеження, то цілком природно, що у багатьох людей складається враження, що злети у розвитку нових технологій зможуть i надалі відсувати межу фізичних обмежень, і так буде продовжуватися до нескінченності.

Чи змінить впровадження нових технологій існуючу тенденцію розвитку світової системи - зростання, а потом і крах? Перед тим як будуть прийняті або відкинуті ці оптимістичні точки зору на майбутнє, основані на вирішенні проблем людства за рахунок технічного прогресу, хотілося б більше довідатися про глобальний ефект від впровадження нових технологій у короткостроковому та довгостроковому аспектах та його проявах у всіх п’яти взаємозалежних секторах системи „населення – капітал”.

Технічний прогрес у моделі cвiтy

Енергія та ресурси

Поява технології керованого ядерного розпаду усунуло небезпеку виходу за межі запасів викопного палива. Існує також можливість, що поява атомних реакторів-розмножувачів, а, можливо, навіть і реакторів керованого ядерного синтезу, приведе до суттєвого збільшення терміну служби видів палива, що розщеплюються, зокрема урану. Чи свідчить це про те, що людина опанувала „необмежені запаси відновлених джерел енергії неорганічного походження”, що забезпечать також й необмежене надходження сировини на промислові підприємства? Яким буде вплив зростаючого споживання атомної енергії на існуючі запаси сировини у світовій системі? Деякі фахівці вважають, що надлишок енергетичних pecypcів дозволить людству добувати і використовувати раніше недоступні матеріали (наприклад, видобуток корисних копалин з морського дна), переробляти руди зі зниженим вмістом мінералів, аж до звичайного каменю, а також переробляти вдруге тверді відходи виробництва і у такий спосіб видобувати метали, що містяться в них.

Однак давайте припустимо, що оптимісти технічного прогресу праві і що атомна енергія вирішить проблему ресурсного забезпечення усього світу. Для здійснення можливості переробки руд з низьким вмістом мінералів або для видобутку гірських порід з морського дна подвоїмо сумарні доступні запаси pecурсів. Припустимо, що починаючи з 1975 року здійснення програм повторного видобутку мінералів із відходів виробництва та їх вторинної обробки знизить потребу в первинних ресурсах на одиницю промислової продукції до однієї чверті того обсягу, який необхідний сьогодні. Обидва ці припущення є скоріше оптимістичними, ніж реалістичними...

Відсутність будь-яких обмежень з боку рecypciв дозволяє зрости обсягам виробництва промислової продукції та послуг. Очевидно, дія економічного стимулу, який є наслідком такого надлишку рecypciв, повинна супроводжуватися введенням обмежень на забруднення навколишнього середовища.

Контроль над забрудненням навколишнього середовища.

У своїх моделюваннях ми припускали, що розвиток атомної енергетики не призвів ані до збільшення, ані до зниження середньої величини забруднення навколишнього середовища, яка випадає на одиницю промислової продукції. Екологічні наслідки використання атомної енергії поки що недостатньо з’ясовані. Одночасно зі зменшенням викидів деяких побічних продуктів, що утворюються в процесі споживання видобувного палива, таких, як СО2 чи двоокис сірки (SO2), будуть збільшуватися відходи у вигляді радіоактивних побічних продуктів. Вторинна переробка pecypcів, безсумнівно, знизить забруднення твердими відходами та деякими токсичними металами. Однак перехід на використання атомної енергії швидше за все матиме незначний вплив на більшість інших видів забруднення навколишнього середовища, включаючи побічні продукти більшої частини промислових підприємств, термальне забруднення, а також забруднення від різних видів сільськогосподарської діяльності.

Разом з тим цілком можливо, що світове співтовариство змогло б при наявності атомної енергії здійснювати контроль над забрудненням навколишнього середовища відходами промислових підприємств шляхом впровадження нових технологій. Вже зараз реалізуються великомасштабні заходи щодо розробки й установки в зонах промислового виробництва спеціальних пристроїв, які забезпечують цей контроль.