Філософія не усвідомлювала, що енергія довірених їй ідеалів культури почала виснажуватися. У висновку одного із самих значних творів але історії філософії кінця XIX сторіччя це явище визначається як процес, у якому крок за кроком, усе більш ясно й твердо усвідомлювався зміст цінностей культури, універсальність яких є предметом самої філософії. При цьому автор забув головне: раніше філософія не тільки замислювалася над цінностями культури, але й несла їх як діючі ідеї в суспільну думку, у той час як із другої половини XIX сторіччя вони все більше ставали ретельно непродуктивним капіталом, що зберігається.
Із працівника, невпинно працюючого над формуванням універсального погляду на культуру, філософія після своєї катастрофи в середині XIX сторіччя перетворилася в пенсіонера, удалині від світу перебираючого те, що вдалося врятувати. Вона стала наукою, що класифікує досягнення природничих і історичних наук і збирає матеріал для майбутнього світогляду, відповідно підтримуючи вчену діяльність у всіх областях. Разом з тим вона незмінно була поглинена своїм минулим. Філософія майже стала історією філософії. Творчий дух покинув її. Усе більше й більше вона ставала філософією без мислення. Звичайно, вона аналізувала результати окремих наук, але елементарне мислення перестало бути властивим їй.
Отже, при всій своїй ученості філософія стала далекою від реальної дійсності. Життєві проблеми, що займали людей і епоху, не спричинили на неї ніякого впливу. Шлях філософії проходив тепер осторонь від стовпової дороги загального духовного життя. Не одержуючи від останньої ніяких стимулів, воно й саме нічого не давало їй взамін. Не займаючись елементарними проблемами, воно не підтримувало ніякої елементарної філософії, що могла б стати популярною філософією.
Власне безсилля породило у філософії антипатію до всякого загальнодоступного філософствування - антипатію, настільки характерну для її сутності. Популярна філософія була в її очах лише придатною для юрби, спрощеним і відповідно погіршеним варіантом зводу досягнень окремих наук, упорядкованих нею й пристосованих для потреб майбутнього світогляду.
Вона була далека від усвідомлення факту існування популярної філософії, що виникає в результаті того, що філософія впритул займається елементарними питаннями буття, над якими повинні замислюватися й замислюються як окремі індивіди, так і маси, поглиблює ці питання в процесі більш всеосяжного й більш доконаного мислення й у такому вигляді передає їх людському суспільству. Вона не віддавала собі звіту в тім, що цінність будь-якої філософії в остаточному підсумку виміряється її здатністю перетворитися в живу популярну філософію.
Будь-яка глибина - це одночасно й простота, і може бути досягнута вона тільки тоді, коли забезпечений її зв'язок з усією дійсністю. У цьому випадку вона являє собою абстракцію, що сама по собі знаходить життя в різноманітних її проявах, як тільки стикається з фактами. Отже, все допитливе й шукаюче в мисленні мас було приречено на животіння, тому що не знаходило в нашій філософії визнання й сприяння. Перед цим невибагливим мисленням відкрилася порожнеча, вийти за межі якої воно не змогло.
У тім, що мислення виявилося не в змозі сформулювати оптимістично-етичний за своїм характером світогляд і знайти в ньому обґрунтування ідеалам, що становлять душу культури, не було провини філософії. Тут зіграв свою роль якийсь новий факт, що виявився в розвитку мислення. Але філософія винувата перед нашим світом у тім, що не виявила цього факту й продовжувала залишатися у владі ілюзії, начебто своїми пошуками справді сприяє прогресу культури.
По своєму останньому призначенню філософія є глашатаєм і стражем загального розуму. Обов'язок її - визнати перед всім нашим світом, що засновані на розумі етичні ідеали вже не знаходять, як раніше, опори у всеосяжному світогляді, а до кращих часів надані самим собі й змушені стверджувати себе у світі, лише спираючись на свою внутрішню силу. Вона повинна була б вселити людям, що їм слід боротися за ідеали, на яких ґрунтується культура. Вона повинна була б спробувати обґрунтувати ці ідеали самі по собі, у їхній внутрішній істинності, і таким шляхом, навіть без припливу життєвих сил з відповідного всеосяжного світогляду, підтримати їхню життєздатність. Варто було б з усією енергією привернути увагу й освічених і неосвічених людей до проблеми ідеалів культури.
У підсумку філософія так мало приділяла уваги культурі, що навіть не помітила, як і сама разом зі своїм часом усе більше сповзала до стану безкультур'я. У годину небезпеки страж, що повинен був попередити нас про лихо, що насувається, заснув. От чому ми навіть не намагалися боротися за нашу культуру.
Поряд з неспроможністю мислення як вирішальною причиною занепаду культури нашого часу доводиться зіштовхуватися із цілим рядом інших обставин, що ускладнюють боротьбу за становлення культури. Ці обставини кореняться як у духовному, так і в економічному житті й визначаються головним чином усе більш несприятливою складною взаємодією між економічним і духовним засадами.
Здатність сучасної людини розуміти значення культури й діяти в її інтересах підірвана, тому що умови, у які вона поставлена, принижують її гідність й травмують її психічно.
Загалом розвиток культури полягає в тому, що розумні ідеали, покликані сприяти прогресу людства, сприймаються індивідами і, полемізуючись в них з дійсністю, набувають при цьому таку форму, що сприяє найбільш ефективному й доцільному впливу їх на умови життя людей. Отже, здатність людини бути носієм культури, тобто розуміти її й діяти в ім'я її, залежить від того, якою мірою вона є одночасно мислячою й вільною істотою. Мислячою вона повинна бути для того, щоб взагалі бути в стані виробити й гідним чином виразити розумні ідеали. Вільною вона повинна бути для того, щоб бути здатною поширити свої розумні ідеали на універсум. Чим більше вона сама занурюється яким-небудь чином у боротьбу за існування, тим з більшою винятковістю в її розумних ідеалах заявляє про себе прагнення до поліпшення її власних умов буття. У цьому випадку ідеали, що диктуються інтересами, насичують ідеали культури й позбавляють їх ясності й стрункості.
Між матеріальною й духовною волею існує внутрішня єдність. Культура передбачає наявність вільних людей, саме тому що тільки вони можуть виробити й втілити в життя її принципи. Сучасна ж людина обмежена як у своїй волі, так і в здатності мислити.
Якби обставини складалися так, що помірний і міцний добробут ставав доступним усе більш широким масам населення Землі, то культура одержала б від цього набагато більше переваг, чим від всіх матеріальних досягнень, що так возвеличуються від її імені. Матеріальні досягнення, звичайно, роблять людство, як таке, більш незалежне від природи, чим раніше. Разом з тим, однак, вони зменшують кількість незалежних істот усередині самого людства. Ремісник під впливом машини перетворюється у фабричного робітника. Місце незалежного комерсанта все частіше займає чиновник у силу того, що в складних умовах сучасного виробництва шанси на існування мають лише підприємства, що розпоряджаються великим капіталом. Навіть ті прошарки суспільства, яким удалося зберегти більш-менш велику власність або відстояти право на більш-менш незалежну діяльність, через характерну для сучасної економічної системи невпевненості в надійності досягнутого все ширше втягуються в боротьбу за існування.
Виникаючий стан залежності й підпорядкування погіршується ще й тим, що виробниче життя поєднує все більше число людей у великі агломерації, відриваючи їх від годувальниці-землі, від власного будинку й від природи. Тим самим люди важко травмуються психічно. Твердження про те, що із втратою власної ділянки землі й власного житла в людини починається протиприродне життя, виявляється на перевірку занадто правильним, щоб вважатися парадоксальним.
Зрозуміло, у продиктованих інтересами ідеалах великої кількості людей, які об‘єднуються для захисту рівною мірою своїх умов життя, що підриваються, також містяться вимоги у відносинах культури, оскільки висувається завдання поліпшення матеріальних, а тим самим і духовних умов буття. Однак подібні вимоги небезпечні для уявлення про культуру, як такій, тому що концепція, у якій вони знаходять своє вираження, формувалася або взагалі безвідносно до найбільш загальних інтересів людства, або під самим незначним їхнім впливом. Ці суперечливі ідеали, що диктуються інтересами й перебувають в зіткненні один із одним в ім'я культури, аж ніяк не сприяють роздумам над культурою, як такою.
